Даний знадіб написаний Кришнакантом і є відгуком на працю Равіндрасварупадаса «Прибирання вдома й очищення серць».

Вступ

Відколи Надавець-Ачар’я [1] МіТУКу, Його Божа Ласка А.Ч. Бгактиведанта Свамі Прабгупада (надалі в цій грамоті званий Шриля Прабгупада) пішов у засвіти 1977-го року, мітуківське "ґуруцтво" обсіли злами й бешкети. Нині з цілою поважністю обговорювано наступне питання: чи й справді всі сімдесят з гаком мітуківських ґурів, що беруть собі власних учнів, мають законні підстави ґурувати? Більшає мітуківців, які потверджують наявність писемного доказу, передше приховуваного очільниками товариства, де остаточно доведено, що Шриля Прабгупада сам мав намір бути єдиним ґуром (за посередництва заступників) упродовж цілого існування закладеного ним Руху.

Чия б не була правда щодо цього питання, але це, допевно, розсудливо – числити на те, що:
1) наявні відомості будуть надані нам без змін, як вони є;
2) остаточна ухвала ґрунтуватиметься на чесній, відкритій обраді й волі мовлення.
Урядовний  голосник товариства, часопис у назві «Зносини МіТУКу з громадськістю» (скорочено ЗМіГ), що взорується на наукове співтовариство, радить поводитися з иновірцями у наступний спосіб:

Взявши до уваги те, що навіть у взаєминах з иновірцями радять дотримуватися такого високого взірця поведінки, слушно очікувати на ще вищий рівень у поводженні з одновірцями. Як покажеться з нашої розвідки, під час обговорення ґуруцтва мітуківській чолівці значною мірою забракло поводження, відповідного до їхніх високих шабльонів. Статечний спостерігач зауважив наступне:
 

Чолівка МіТУКу відкрито визнала, що початком численних складнощів у товаристві стало «ґуруцтво», впроваджене зараз по відході Шрилі Прабгупади, коли дехто з «ґурів-спадкоємців» привселюдно пустився берега. Згодом керівництво МіТУКу доклало великих зусиль, аби запевнити і членів руху, і позарухове наукове співтовариство в тім, що ці негаразди значною мірою подолано за допомоги «перебудови ґуруцтва», здійсненої у 80-х роках. Найбільш міродайно й усебічно дане запевнення віддане в науковій праці, написаній і поширеній Равіндрасварупадасом, поточним головою Уповноваженого виділу МіТУКу. Він надіслав дану грамоту з назвою «Прибирання вдома й очищення серць: перебудова й поновини МіТУКу» у збори Товариства досвідчених вайшнавів, що відбулися в січні 1994-го року в місті Левадові Купальні (Німеччина).

Натоді уряд Німеччини вважав місцевий відділ МіТУКу «спілкою, що заводить людей у небезпечну опанованість», а ще раніше надуживання мітуківських ґурів протягом чинности «теренового ачарництва» стосильно збавили добре ім’я Товариства. І збори ці скликано, щоб ухвалити оборонні засоби; прийшли не лише науковці, а й посадовці від державної церкви, які давали поради німецькому урядові щодо «напрямків вирішення спірного питання». Перегодом Равіндрасварупову працю надруковано в часописі «Зносини МіТУКу з громадськістю», що його висилають вірознавцям і науковцям, які співдіють із Товариством. Учинивши так, уряд МіТУКу, отже, відкрито звітував перед громадськістю у відповідний до заведеного порядку спосіб, як він владнав «справу щодо ґурів»; дана грамота набула характеру службового звіту великою мірою ще й через те, що її писальник був головним будівничим усіх цих перебудов. Праця Равіндрасварупи змальовує напрямок, спертий як на докази, так і на дієпис, що його взяв рух «з перебудови ґуруцтва», очолюваний самим Равіндрасварупою в 1985-87-их роках; напрямок цей начебто забезпечував «усунення» негараздів у «ґуруцтві», яке панувало в МіТУКові впродовж вісьмох років перед тим і називалося «теренове ачарництво», за котрого одинацять учнів Шрилі  Прабгупади запорвали владу над рухом, самовільно поділивши МіТУК на одинацять окремих землеписних «ґурівських теренів». У своєму папері Равіндрасварупа в загальних рисах описав підстави для вигаратаних ним «перебудов у ґуруцтві» й хід розвитку цих перебудов наступними п’ятьма положеннями:

 1. Підставою «перебудови ґуруцтва» є повідані Шрилею Прабгупадою настанови з приводу ґуруцтва.

2. Від ритвіцтва [2], що є відмінним од ґуруцтва шляхом, мусово відмовитись, оскільки воно не є «узвичаєне».

3. Усупереч одноачарництву, Шриля Прабгупада прагнув запровадити владний устрій, очолюваний Уповноваженим виділом.

4. Також і Шрилі’Прабгупадин ґуру, усупереч одноачарництву, прагнув запровадити владний устрій, очолюваний Уповноваженим виділом.

5. «Перебудова ґуруцтва» подолала «злам», спричинений «тереновим ачарництвом».

 У нашій статті ми засвідчимо цілковиту брехливість цих п’ятьох положень, котрі є підвалиною чинного «ґуруцтва» в МіТУКові та що їх наукове співтовариство переважно бере за правдиві. Цим покажемо, що власне «перебудова ґуруцтва» зведена на підмурі п’ятьох хибних висновків, які є, принаймні, такі ж небезпечні, як і ті, що передом підпирали злоповісне «теренове ачарництво». Ми обґрунтуємо нашу поставу доказами, взятими переважно з тої самої грамоти, проти якої змагаємось – з вищезгаданої праці, написаної поточним головою Уповноваженого виділу МіТУКу. (Витяги з досліджуваної грамоти Равіндрасварупадаса «Прибирання вдома й очищення серць: перебудова й поновини МіТУКу» надалі буде підписано її скороченою назвою ПриВОС, а самого Равіндрасварупу буде означено словом «творець»).

 
Творець завершує свою працю заявою, що зроблена ним «перебудова ґуруцтва», яка призвела до чинного устрою в МіТУКові з понад сімдесятьма ґурами під проводом Уповноваженого виділу, була законною, оскільки:
 

Однак у тій же грамоті творець визнає, що головна особливість даного упорядження – тобто натовп «ґурів»-наступників Шрилі Прабгупади – не ґрунтується на жодних окреслених «бажаннях», назагал приписуваних Шрилі Прабгупаді:
 

Творець тут стверджує, що відповідь Шрилі Прабгупади на запитання про те, яким чином відбуватимуться висвячення по його відході, була така, що він обере «ритвіків». Ритвіки – це священики, які працюють заступниками присутнього ґура, а отже, їхні обов’язки відмінні від обов’язків ґурового наступника, або спадкоємця. Однак творець обстає за тим, ніби Шриля Прабгупада дав на здогад, що ці ритвіки могли би стати Шрилі’Прабгупадиними наступниками, себто ґурами-висвятниками, самовільно:
 

Придивімося до розділу розмови, що на нього творець посилається вище, і який нібито доводить, що по своїй смерті Шриля Прабгупада стане «духовим учителем-дідом», бо його вправні учні висвячуватимуть своїх власних учнів:
 

З вищенаведеного важко зрозуміти, як творець дійшов своїх висновків, адже там не згадано ні за смерть Шрилі Прабгупади, ані за те, що ритвіки потребують набувати вміння. Натомість згадано доконечність одержання особливого «наказу», аби стати дикша-ґуром’висвятником. За відсутности такого наказу все, що ми маємо – це припущення творця, що у відповідь на запитання про те, як відбуватимуться висвячення  по його відході, Шриля Прабгупада промовив, що призначить певних ритвіків, аби вони висвячували. Творець обстоює за тим, що повноваження ритвіків на ґурування випливають не з безпосереднього наказу Шрилі Прабгупади, а радше з «розуміння» виділових, котрі вирішили, що наказ був даний; цим творець погоджується, що Шриля Прабгупада не видав такого наказу:

Можливо, читач помітив, що це той самий Уповноважений виділ, який, окрім того, «зрозумів», ніби його покликанням є забезпечити чинність «теренового ачарництва» протягом сливе десятиріччя. Творець знову потверджує відсутність окремого наказу Шрилі Прабгупади, описавши настановлення «ґурами»  як «ухильне» й «нерозбірне», ще й сперте на  «сподівання» Шрилі Прабгупади, що вибрані виділові стануть дикша-ґурами:

Не мавши здатности читати гадки, творець не годен дізнатися, чого насправді «сподівався» Шриля Прабгупада, адже він уже визнав, що ці сподівання у найкращому разі висловлено «нерозбірно». Така невиразна побудова супроводжена наступним дивовижним твердженням:

Алеж творець уже був зазначив, що обрано лише «ритвіків»:

Ми цілковито погоджуємося з творцем, що обрання ритвіками не конче означа підтвердження їхньої спроможности діяти як ритвіки. На жаль, у наведеному творцем випадку також не було й обрання ґурами відповідно до заведеного порядку! І авжеж, творець продовжує розповідати нам, що його «перебудови у ґуруцтві» насправді походять не тільки з його «переконання», ніби ґуруцтво в МіТУКові повинне тривати й надалі; вони мають значно глибші причини:

Творець продовжує давати свою згоду в тім, що хід «перебудови ґуруцтва» не керований жодним виразним наказом Шрилі Прабгупади:

Тут творець чітко з’ясував, що запропоновані ним перебудовчі «дії» не відповідають жодним безпосереднім настановам Шрилі Прабгупади, а є натомість лише кирмиловими, тобто політичними, засобами, покликаними «розвалити» чинний устрій. «Очільники перебудови» просто потребували виправити те, з чим були незгодні, тому їм довелося скористатися будь-якими доцільними з матеріяльного погляду засобами, щоб досягти своєї мети:

Тут творець вияснює, що чинне зараз «ґуруцтво» в МіТУКові є наслідком виконання всіх тих дій, які, на думку «очільників перебудови», були потрібні, аби втілити їхнє нове «бачення». Таким чином, знайдено радше кирмиловий шлях, прокладений, щоб надати більше влади тим, хто її прагнув, аніж духовий шлях, підпертий справжніми наказами надавця-ґура МіТУКу Шрилі Прабгупади. У такім разі, як визнає сам творець, нинішній МіТУК достаткує «дикша-ґурами» внаслідок його особистого «переконання» й «розуміння» виділових, а не внаслідок недвозначного наказу вчинити саме так від надавця, котрий, як ми мусимо пам’ятати, задля продовження висвячень у МіТУКові обрав лише ритвіків.
Нещодавно в Міжнароднім суді цитовано орударя зносин з громадськістю в МіТУКові Ануттамадаса, який великою мірою відповідає за спілкування з людьми від імени МіТУКу; цитату взято з попереднього випуску видання Міжнароднього суду, і нею він теж увічнює хибну гадку про «настановлення ґурами»:

З вищенаведеного випливає не лише відсутність «ретельного добору на посаду ґура», а й навіть несхвалення цієї «відсутности» творцем:

Таким чином, маємо голову МіТУКу, котрий досить рішуче заявив, що не було жодного «ретельного добору» наступних ґурів, і що ці наступні ґури з’являться лише тоді, коли набудуть вправности. Прецінь те цілковито суперечить висловлюванню орударя зносин з громадськістю в МіТУКові – «очільники, обрані на ґурів шляхом голосування»  – і тільки зміцнює бажання обговорити дане питання більш чесно, відкрито, без заборон і утисків.

З вищенаведеного ми зрозуміли, що «обрання» Шрилею Прабгупадою «ритвіків» з метою продовжити висвячення в МіТУКові (здійснене ним у вигляді відповіді на запитання щодо ґурунаступства) є головним у побудові творця про те, що нібито по відході Шрилі Прабгупади мали з’явитися його численні ґури-наступники. Творець намагається виправдати своє відкидання буквального розуміння наказу щодо ритвіків, метою якого було продовжити висвячення по відході Шрилі Прабгупади, тим, що даний наказ має підставою неприйнятну зміну матірнього звичаю:

Тут творець характеризує устрій з «церковними діячами», подібними до ритвіцьких священиків, як такий, що заховує «суттєві зміни» давнього звичаю. Такий погляд творця дуже суперечливий, оскільки в инших місцях він стверджував, що власне ритвіцтво найкраще відбиває давні звичаї:

Вище творець зізнається, що ритвіцтво насправді ґрунтується на «давньому звичаї» щодо проводу. Повернувшись до ПриВОСу, бачимо, як творець ще раз підтверджує, що положення про існування «чарівного» й «самодержавного» ґура, котре випливає з ритвіцтва, знову спирається на узвичаєний взір проводу над вірними:

Далі творець продовжує протиставляти ці узвичаєні зразки спільнот зі «зразком спільноти, створеної Уповноваженим виділом», прагне впровадити «зразок Уповноваженого виділу» як складову перебудов, і з’ясовує, що саме ці «перебудови» є рішучим запереченням давніх звичаїв:

Таким чином, творець вище вияснив, що ритвіцтво, яке він відкинув, бо воно не узвичаєне, є насправді устроєм, котрий найкраще відбиває давні звичаї! З иншого боку, він також визнає, що запроваджений ним устрій «Уповноважений виділ/ґуру» насправді взагалі не узгоджений з давніми звичаями: «Проте МіТУК відійшов від такого старожитнього врядування». Натепер МіТУК міг би так само відступити від виразних настанов свого надавця, аби запровадити більш «узвичаєне» ритвіцтво.

Творець наполягає на тім, що спосіб, у який працює Уповноважений виділ, геть відмінний від способу діяльности одноачарництва:

В останнім випускові видання Міжнароднього суду він заявляє те саме:

Цікаво, що творець вважає за потрібне так послідовно й рішуче стверджувати, ніби існує якесь незрозуміле розгалуження на два напрями: перший – коли товариством керує одинокий ачар’я, а другий – коли ним керує Уповноважений виділ. Зрештою, творець цілковито згоден, що Уповноважений виділ уже керував МіТУКом від 1970-го року (тобто повних сім років перед тим, як Шриля Прабгупада опустив тіло):

Вище творець також визнав, що той устрій «триватиме й після нього». Творець переконливо доводить те твердження, пославшись на останню волю й заповіт Шрилі Прабгупади:

Наступний рядок заповіту з’ясовує, що описаний штиб керування не повинен відрізнятися від того, що його вже запроваджено в МіТУКові:

«Кожна святиня залишатиметься власністю МіТУКу й буде під орудою трьох виконавчих керівників. Штиб керування має залишатися той, що чинний зараз, і нема потреби запроваджувати будь-які зміни». [6]

Отже, творець згідний з тим, що передовництво Уповноваженого виділу має тривати в МіТУКові по відході Шрилі Прабгупади, оскільки його запроваджено у 1970-ім році. Однак те передовництво діяло у посполі з одноачарництвом, а не як або-або чи щось протилежне до одноачарництва. Творець визнає це, коли міркує над діяльністю МіТУКу за часів перебування Шрилі Прабгупади на планиді:

Творець тут визнає, що сам Шриля Прабгупада, власне, й був єдиний законний правний ачар’я, і перегодом він створив МіТУК як товариство, яке є просто поширенням такого єдиного правного ачар’ї. Далі це твердження ще посилене творцевим описом середовища, створеного під проводом законного правного ачар’ї:

Немає жодного мітуківця з творцем включно, хто б не погодився, що всім у МіТУКові керовано достоту в такий спосіб за тілесної присутности Шрилі Прабгупади на планиді. А проте, як ми побачили, творець визнав, що в той самий час товариством орудував також Уповноважений виділ, й окрім того, то був провід, який мав і надалі керувати МіТУКом. Це означає, що, на відміну від суджень творця, передовництво Уповноваженого виділу не суперечить узвичаєному одноачарництву. Обидва устрої здатні працювати вкупі й працювали вкупі під проводом Шрилі Прабгупади. У заповіті також з’ясовано, що саме в такий спосіб потрібно продовжувати керувати МіТУКом навіть по відході єдиного ачар’ї. Справді, творець визнав навіть, що Уповноважений виділ створено, щоб він керував від імени єдиного правного ачар’ї, а не щоб він опирався керуванню єдиного правного ачар’ї:

Це стає цілковито зрозумілим, коли ми розглянемо тлумачення обов’язків Уповноваженого виділу, яке він сам надав у своїх урядових постановах:

Ухвалено: Уповноважений виділ створено Його Божою Ласкою А. Ч. Бгактиведантою Свамієм Прабгупадою, аби заступати Його у виконанні обов’язків щодо керування Міжнароднім товариством на усвідомлення Кришни, відносно якого Він є Надавець-Ачар’я і найвищий зверхник. Уповноважений виділ бере Його святі настанови за свої душу й тіло та усвідомлює свою цілковиту залежність від Його ласки зусібіч. Уповноважений виділ не має иншого обов’язку чи мети, крім як виконувати так ласкаво дані Його Божою Ласкою настанови, а також уберегти й поширити світом Його Вчення у чистому вигляді. [7]

Звідси дуже добре розуміти, що Уповноважений виділ суттю є лише екзекутива, а не законодавчий уряд. Він існує винятково на те, щоб виконувати настанови ачар’ї, а отже, є просто знаряддям, за допомоги якого можна закласти провід «найвищого зверхника» – правного ачар’ї, Шрилі Прабгупади. Уповноважений виділ не має иншого обов’язку, крім «виконувати» волю правного ачар’ї, котрий зумисне створив Уповноважений виділ саме з цією метою; і такий стан мусить лишатися незмінним завжди, попри присутність Шрилі Прабгупади. Це виразно прописано в грамоті, яку вжито при закладенні Уповноваженого виділу в 1970-ім році:

«Оскільки обсяг нашої діяльности збільшився, гадаю, що тепер слід заснувати Уповноважений виділ. Мені сімдесят п’ять років, я старію й можу полишити кін будь-коли, тому я вважаю за потрібне навчити моїх учнів, як керувати цілим товариством. […]
Мій обов’язок полягав у тім, щоб призначити спершу 12 (дванацятьох) вільно обраних мною осіб серед моїх учнів; зараз я роблю це, і їхні ймення наступні […]
Тепер ці особи є мої безпосередні заступники. Допоки я житиму, вони діятимуть як мої теренові писарі, а по моїм відході стануть виконавцями моєї духівниці. […]

 Мета Уповноваженого виділу – бути знаряддям на виконання духівниці Його Божої Ласки». [8]

Тут виразно зазначено, що обов’язок Уповноваженого виділу по відході ачар’ї не відмінний від обов’язку, виконуваного ним за присутности ачар’ї, а саме – бути знаряддям на виконання заповіту єдиного правного ачар’ї. За законом щодо встановлення чинности заповіту єдине, що змінилося – це назва, оскільки живі заступники, назнаменовані «тереновими писарями», тепер перемінилися на «виконавців». Це спростовує той довід, що остаточний відхід ачар’ї обов’язково й природньо супроводжується саморушними змінами у спільному керуванні МіТУКом. Творець найбільше наголошує на тім, що єдиний правний ачар’я думав, що насправді по його відході МіТУКом керуватиме не його наступник-ачар’я, а винятково Уповноважений виділ:

Творець має рацію в тім, що Уповноважений виділ є знаряддям, що діє замість узвичаєного передовництва наступника попереднього ачар’ї. Проте Виділ не замінює передовництва єдиного правного ачар’ї за відсутности законного наступника. Тому творець перебуває у вкрай цікавому становищі, навівши сам собі найпереконливіші докази того, що передовництво в МіТУКові має й далі тривати поряд з тим самим законним ачарництвом і навіть з тим самим законним ачар’єю, що керував МіТУКом перед своїм відходом у 1977-ім році. Власне існування Уповноваженого виділу доводить, що законний ачар’я, котрий заклав товариство задля втілення своєї чарівкої сутности, не думав передавати ачарницьке стерно комусь іще, як зазвичай робиться, а натомість мав намір стернувати сам. Отже, товариство має бути й надалі кероване на підставі його позаочного проводу й достоту тим самим штибом, як і за його присутности. Таким чином, не треба було нічого змінювати. Адже та правда, що Уповноважений виділ зумисне створено, аби заступати єдиного законного ачар’ю, а не спадкувати по ньому, виринає лише за умови докладного ознайомлення з двома наступними предметами: а) властивим покликанням Виділу, яке передбачене підставами його створення у 1970-ім році, і б)законним визначенням Виділу, затвердженим в 1975-ім році. На диво, творець оминув ці предмети у своїй грамоті.

Таким чином, творець підсумував, що по відході Шрилі Прабгупади його місце мав посісти не наступник-ачар’я, а Уповноважений виділ. Уповноважений виділ, що сам по собі є лише знаряддям, за допомоги якого єдиний правний ачар’я керує товариством, і знаряддям, обов’язки котрого не змінюються по відході ачар’ї. Таким чином, творець схибив, облудно припустивши, що відсутність наступника-ачар’ї означа відсутність єдиного ачар’ї. Так помилитись може лише той, хто нехтує покликанням і обов’язками Уповноваженого виділу.

З огляду на це стає зрозуміло, що обрання Шрилею Прабгупадою ритвіків-священиків з метою продовження висвячень у МіТУКові, як показано в розділі «Хибний висновок 1», є задумом, котрий не лише відповідає спільному керуванню, спертому на Уповноважений виділ, а й є безумовно істотним; єдиний правний ачар’я потребує ритвіків, аби запевне мати змогу й надалі бути єдиним правним ачар’єю, і за своєї відсутности діяти в той самий спосіб, як і за своєї присутности. Як зізнається творець:

Ґуру, як ми довели, повинен, за посередництва Уповноваженого виділу, залишатися саме таким ґуром, і для цього йому потрібні ритвіки, аби майбутні члени товариства мали змогу й надалі злучатися з ним як із ґуром власне такого ґатунку. Дійсно, Шриля Прабгупада затвердив назнаменування ритвіків письмово у грамоті, надавши цьому такої ж ваги й зверхности, якої він надав створенню Уповноваженого виділу. Він оприлюднив підписане ним зарядження, де викладено штиб керування, який дозволить йому залишатися ачар’єю-висвятником товариства, 9-го липня 1977-го року серед усіх членів товариства лише за сто двацять днів напередодні свого відходу (це зарядження відтепер відоме як наказ від 9-го липня). Штиб, котрий, як те зазначено в духівниці, заказано змінювати:

«Штиб керування має залишатися той, що чинний зараз, і нема потреби запроваджувати будь-які зміни». [9]

Вже в наступному положенні заповіту наведено ще їден довід на підтвердження того, що Шриля Прабгупада залишиться ачар’єю-висвятником протягом цілого існування товариства. Нижче ми прочитаємо, що майбутні виконавчі керівники нерухомого майна в Індії (та нерухомість збудована, щоб існувати тисячі років) завше мусять обиратися серед висвячених учнів Шрилі Прабгупади:

«Перелічені тут виконавчі керівники настановлені доживотно. У разі смерти, чи виниклої з будь-якої причини недієздатности будь-кого з указаних керівників, їхнього наступника, або наступників, призначає решта керівників з тою умовою, що новий керівник є МОЇМ ВИСВЯЧЕНИМ УЧНЕМ, котрий ретельно пильнує всіх приписів і настанов Міжнароднього товариства на усвідомлення Кришни, докладно описаних у моїх книжках, і також з тою умовою, що виконавчих керівників має завше бути не менше трьох і не більше п’ятьох на кожну річ власности». [10]

Такий порядок обрання керівників справедливий лише за умови чинного ритвіцтва, а не спадкоємного ґуруцтва. Инакше джерело постачання здогадних керівників висхне десь за п’ятдесят років.

І на завершення: як випливає із власних слів творця, замість бути протилежністю щодо передовництва правного ачар’ї, Уповноважений виділ є швидше виявом передовництва єдиного правного ачар’ї. Таким чином, Шриля Прабгупада є одиноким правним ачар’єю МіТУКу не лише за своєї присутности; навпаки, його провід устійнено на цілий час подальшого існування МіТУКу шляхом створення Уповноваженого виділу й визначення його як постійного «остаточного керівного уряду» МіТУКу, підпертого обранням ритвіків наказом від 9-го липня.

Ґуру Шрилі Прабгупади, Шриля Бгактисиддганта Сарасваті Тгакура, також створив був власне товариство – Ґавдіяматгу, і теж займав у нім посаду єдиного правного ачар’ї. Творець силкується підперти своє хибне розгалужування на два протилежних напрями правного одноачарництва і передовництва Уповноваженого виділу твердженням, що Ґавдіяматга зазнала невдачі, зробивши таку саму мильну спробу запровадити передовництво єдиного правного ачар’ї-наступника замість передовництва Уповноваженого виділу. У такий спосіб творець намагається надати довіри, спертої на дієпис, свому зразкові передовництва, який передбачає втілення вчення через Уповноважений виділ і численних ґурів-наступників, за допомоги ваговитого впливу Шрилі’Прабгупадиного ґура, котрий, як розуміється, також запровадив передовництво Уповноваженого виділу замість правного одноачарництва:

Тут творець намагається зіставити два випадки, коли товариство-попередник також зазнало поразки унаслідок спроби поставити на чолі спільноти ачар’ю-наступника замість Уповноваженого виділу. Прецінь, як стверджує Шриля Прабгупада, попри те, що Уповноважений виділ в Ґавдіяматзі запроваджено законно, той Виділ був лише тимчасовим утвором, закладеним, аби полегшити обрання ачар’ї-наступника, а не замість ачар’ї-наступника, котрий сам перегодом мав стати замість Уповноваженого виділу:

«Його задум був не в тім, щоб вибирати ачар’ю серед виділових. Він напрямки сказав, щоб вони створили Уповноважений виділ і виконували свою проповідницьку роботу. Отже, його намір був такий, щоб той виділовий, котрий виявиться поступним і самопросвітним ачар’єю, був обраний саморушно». [11]

«Він попрохав: «Створіть екзекутиву з дванадцятьох осіб і продовжуйте проповідувати, і нема заперечень, щоб Кунджабабу залишився керівником доживотно». Він ніде не казав, що Кунджабабові слід стати ачар’єю. Його намір був такий: «Хай керують, а перегодом виберуть того, хто дійсно буде настільки фаховий, щоб стати ачар’єю. Нащо мені втручатися?» Такий був його задум. «Нехай керують за допомоги сильної екзекутиви, як вони роблять це зараз. Тоді хтось стане ачар’єю на підставі своїх умінь». [12]

Отже, Уповноважений виділ мав бути знаряддям для первинного керування проповіддю, аж поки з його лав з’явиться справжній наступний ачар’я. Значить, Шриля Бгактисиддганта Сарасваті Тгакура не вважав, що передовництво ачар’ї-наступника треба замінити передовництвом Уповноваженого виділу, який керував би численними ґурами, як це відбувається зараз у МіТУКові, – він просто вирішив сам не настановляти свого наступника-ачар’ю, як те зазвичай робиться, зволівши натомість такого наступника-ачар’ю, котрий з’явиться серед виділових завдяки власному самопросвітленню; а Уповноважений виділ мав би керувати проповіддю до появи того ачар’ї. Таку провідну думку щодо самопросвітного єдиного ачар’ї творець, як ми те побачили, протиставляє устроєві «Уповноважений виділ/численні ґури», що його пропонує він:

Таким чином, зрозуміло, що порядок, запроваджений у Ґавдіяматзі, що є далекий від підтримуваного творцем розуміння Уповноваженого виділу – ніби Виділ заступає передовництво єдиного правного ачар’ї-наступника – цей порядок насправді був протилежним, тобто згідно з ним єдиний правний ачар’я-наступник урешті мав заступити Уповноважений виділ.

З огляду на те є цікава увага, що діяльність ґавдіяматгівського Уповноваженого виділу була відмінна від обох висунутих творцем облудних способів утілення вчення і в Ґавдіяматзі, і в МіТУКові (приклавши тої діяльности, Уповноважений виділ, здогадно, мав намір назавжди заступити провід єдиного правного ачар’ї), а також від справжньої мети створення мітуківського Уповноваженого виділу, а саме – продовжити передовництво єдиного дійсного правного ачар’ї. 

У ПриВОСі творець окреслив складність, що постала перед рухом у вісімдесятих роках:

Його наступне твердження – що впроваджені ним перебудови здолали посталі перед рухом складнощі – викликає довіру:

Прецінь насправді нічого такого не відбулося. Відколи ті перебудови впроваджено, рух кров’янить навіть більше, маючи тепер збільшену кількість ґурів, які також продовжують падати й бочити. Це відбулося на таку широку скалю, що нині МіТУК дійсно опинився над прірвою. Зараз рух налічує менше особового складу, ніж коли-небудь у розпалі так званого «тереново-ачарницького» зламу. Складнощі з довірою насправді не вирішено, їх просто приховувано, і навпаки – вони збільшилися. Останніми місяцями самі ґури товариства заявили, що в русі «шарварок», що рух у «скрутному стані», а керівництво «звелося нанівець». Описи поточних обставин найкраще підбив сам творець, заявивши у таємному внутрішньому обіжнику, виданому в травні 2000-го року, що рух «пошматований»:

Провідний вчений також грає на руку шахрайству

В одному з випусків Міжнароднього суду, наведеному вище, провідний мітуківський викладач, Гридаянандадаса Ґосвамі, що працює як запрошений науковець у Каліфорнійському виші м. Янголова й отримав науковий ступінь доктора мудролюб’я в Гарвардському виші, також підтримує облудний устрій «Численні ґури під проводом Уповноваженого виділу» замість устрою «Уповноважений виділ під проводом єдиного правного ґура». Він зробив це у відповідь на виклик доктора Рагула-Петра Даса, видатного вченого, який теж співпрацює з Міжнароднім судом (доктор Рагул-Петро Дас спитав, як безвідносна святобожа природа може влягати народовладдю, котре доконче присутнє у священницькому керівному уряді на кшталт Уповноваженому виділу). У цім питанні Гридаянандадаса виклав свої карти:

Відтак Ґосвамі висуває низку доводів, що зовсім не мають стосунку до обраджуваного предмету. Він намагається показати справедливість влягання ґурів Уповноваженому виділові, стверджуючи, що:

а) ґури завше влягають законам Бога;
б) ґури завше чинять у згоді зі Святим Письмом і святими особами.

Перше твердження є безумовно вірним, то є достеменне визначення ґура. Ніхто не очікує, що ґуру навчатиме чогось поза Богом, адже тоді він уже не ґуру, а шахрай. Прецінь підпорядкування Богові дуже відрізняється від підпорядкування священницькому керівному урядові, тобто Уповноваженому виділові, яке, власне, й пропонується в цім обговоренні. Назагал більшість людей погодиться, що священницький уряд може бути омильним і відносним, тимчасом як «закон Бога» є непомильним і безвідносним.

Суть доводу доктора Даса наступна: «Як можливо уявити собі безвідносного й непомильного ґура, що діє під проводом омильного й відносного Уповноваженого виділу?»

Власне те, що ґуру завше заступає закони Бога і Святе Письмо й чинить у згоді з ними, робить ґура безвідносним. Це не свідчить про те, що безвідносна природа ґура може влягати керівному урядові. Стверджувати, що їдна безвідносна істота діє під проводом инших безвідносних істот, означає просто посилити ту правду, що безвідносні істоти не влягають істотам омильним і відносним. Такий довід аж ніяк не може підперти зроблену пропонову.

Твердження, що ґуру чинить у згоді зі Святим Письмом і садгами (святими особами) знову ж таки не доводить підпорядкування ґура керівному урядові. Садги не глядять ґура, і ґуру не влягає їхній владі. Натомість вихідні засади Святого Письма й садгів є лише засобами, за допомоги яких можна довести тожсамість ґура, адже слова й чин справжнього ґура ніґде не розбігатимуться з твердженнями Святого Письма чи святих осіб. Отже, ґурування справжнього ґура не «обмежене просвітленим ладом, де присутні перевірки й противаги»; ні, ці перевірки й противаги призначені шукачеві, щоб він, підпершись ними, міг визначити тожсамість, або справжність, ґура. Справжній ґуру не влягає «перевіркам і противагам», бож якщо він є справжній ґуру згідно з визначенням, в нім уже нема нічого такого, що потрібно перевіряти й урівноважувати. Тому наступний висновок, зроблений Ґосвамієм, є хибний:

Бож існує велика відмінність між безвідносною дійсністю, що її відбивають Біг і ґуру, з одного боку, та священницьким керівним урядом з иншого. Насправді поставлений між ними знак рівности свідчить ще й за «полатинення» МіТУКу, тобто є підставою заявити, що Уповноважений виділ діє у безвідносній площині в той самий спосіб, що й колеґія кардиналів, яка нібито уповноважена обирати безгрішного папу. Ба більше, ґуру, що говорить те саме, що й святі особи, насправді не такий самий, що й ґуру, який керується словами святих осіб чи постійно діє під їхнім впливом. Щоб виразно побачити, як ця пропонова Ґосвамія призводить до безглузду, варто лише завважити, що будь-який мітуківець може безперешкодно стати виділовим, незалежно від статі, раси чи посади у владній драбині. Отже, тут ми зіткнулися з вірогідною можливістю перебування ґура під проводом його власного учня, которий просто виявися вправним керівником і тому настановлений виділовим. І справді, за законом МіТУКу 3.5.1, заступників виділових, серед яких є чимало учнів поточних ґурів, уже вважають «виділовими».

Таким чином, довід доктора Рагула щодо зверхности ґура й не-влягання ґура Уповноваженому виділові не спростовано. Натомість, як ми побачили, Уповноважений виділ підпорядковується владі ґура.

Твердження, що Шриля Прабгупада запевне дозволив Уповноваженому виділові стати «остаточним керівним урядом», що орудує МіТУКом, не свідчить власне про те, ніби справді безвідносні й усеохопні, а отже, самовладні, ґури влягатимуть такому урядові. Передусім ми мусимо визначитися, чи має хтось із тих ґурів навіть існувати першочергово. Ми набачаємо, що прославителі мітуківських ґурів завше розпочинають будь-яку обраду, бувши наперід упевнені, ніби, крім Шрилі Прабгупади, у товаристві обов’язково повинні існувати ще ґури. Прецінь саме це питання є предметом суперечки. У такий спосіб вони погоджуються з тим, що ще мусить бути доведене. Ваговитий довід доктора Рагула ще більше заперечує твердження, ніби Шриля Прабгупада призначив провід, що складається з Уповноваженого виділу й ґурів-наступників, з тим, щоб керувати по його відході. Те твердження настільки необґрунтоване й неприйнятне, що очільники МіТУКу змушені суперечити собі й один одному, що добре видко в цій грамоті.

Чим більше членів наукової спільноти усвідомлює ті разючі розбіжності, тим більше зростає невідкличність сумлінного розгляду цих питань. А надто, як МіТУК має стати гідним довіри, до чого він так прагне.

ПІДСУМОК:

Ми з’ясували наступне:

1. «Перебудова ґуруцтва», котра відбулася в МіТУКові у середині 80-х років, і котра є підмурком поточного ґуруцтва в МіТУКові, була кирмиловою дією, що не сперта на вченні надавця МіТУКу Шрилі Прабгупади й не дозволена ним.

Замість істотних обґрунтувань підвалиною цієї перебудови стали суперечності.

2. Унаслідок цієї перебудови вдалося лише підмінити один неусправжнений і недозволений різновид ґуруцтва на инший, і, вчинивши так, перебудівники продовжили утиски ритвіцтва, устрою, що його Шриля Прабгупада визнав за потрібне запровадити в МіТУКові на потомні часи, попри те, що, в дивовижу, ці перебудови спиралися саме на обраний Шрилею Прабгупадою устрій.

3. Чолівка МіТУКу не надає вичерпного звіту за перебіг цієї перебудови ні перед членами руху, ані перед науковою спільнотою, що взаємодіє з рухом.

У цій праці ми навели витяги переважно з творцевої грамоти. Ми не перепрошуємо за те, оскільки нам залежить на тім, щоб ці висновки були підтверджені словами спорудника обговорюваних перебудов. І чолівка МіТУКу не потрафить легко відкинути висновки, що містять слова поточного голови МіТУКу, з якими він звернувся до наукової спільноти, як чергові віровідступницькі думки. Навпаки, щоб мати бодай якесь ім’я, рух має погодитися з цими висновками. Рух, імовірно, потрафить зберегти залежних від себе мешканців святинь, заплутавши їх і не висвітлюючи перед ними цих питань, але він не може числити на те, що обдурить цілу наукову спільноту; спільноту, чиє добре враження про себе чолівка МіТУКу так ретельно посилює, прагнучи поліпшити образ руху.

Завершуємо, навівши закінчення творцевої грамоти:

Проте ми цілком згідні з останнім висловом творця. Лише дійсно протидіючи своїй минувшині і справдивши очевидні бажання Шрилі Прабгупади, рух може мати «живущу й поступну майбутність». Ми сподіваємось, що ті, хто співпрацює з рухом, переконають очільників МіТУКу розпочати цей чин, звернувшись до поданих в цій статті висновків. Ми віримо, що лише так справжня провесінь перебудови благословить МіТУК на зусібічне уремення.

Складач цієї статті запрошує вас електронувати йому й висловити свої враження тут:

irm@iskconirm.com

[1] Духовий учитель/ґуру

[2] Ритвік – це обрядовий священик, що виконує духовий обряд висвячення від імени дикша-ґура’висвятника

[3] Дикша – це спосіб, що заховує перебіг, і полягає він у висвяченні учня шляхом даття йому духового знання. Особа, котра встановлює цю святу й вічну злуку з учнем, називається дикша-ґуру, або ґуру-висвятник. Перед своїм відходом у 1977-ім році Шриля Прабгупада був єдиним дикша-ґуром МіТУКу. Також може бути багато инших ґурів, що допомагають учневі доречними настановами. Вони називаються шикша-ґури, або ґури-вихователі.

[4] «Розмови зі Шрилею Прабгупадою», книга 33, видавництво «Книжкова спілка Бгактиведанти», 1991, стор. 269-270

[5] «Відданість ґурові, МіТУКові й Прабгупаді», Равіндрасварупадас, 1998

[6] Друга стаття духівниці Шрилі Прабгупади, котра є його заповітом

[7] Визначення втямку «Уповноважений виділ», постанова 1, записи засідань Уповнноваженого виділу, 1975 р.

[8] «Напрямок керування», 28-ме липня 1970-го року

[9] Вже цитовано

[10] Третя стаття духівниці Шрилі Прабгупади, котра є його заповітом

[11] «Листи Шрилі Прабгупади», книга 4, видано Вайшнавською установою обопільно з Книжковою спілкою Бгактиведанти, 1987, стор. 2476-2478

[12] «Розмови зі Шрилею Прабгупадою», книга 6, видавництво «Книжкова спілка Бгактиведанти», 1989

[13] «Відданість ґурові, МіТУКові й Прабгупаді», Равіндрасварупадас, 1998

[14] «З мого наказу», Равіндрасварупадас, 1985

[15] Равіндрасварупадас, витяг зі службового обіжнику Уповноваженого виділу МіТУКу, травень, 2000-ий рік