Відбудовчий Рух Міжнароднього товариства на усвідомлення Кришни

ОСТАННІЙ НАКАЗ

Доводить, що Шриля Прабгупада є ґуру-висвятник Міжнароднього товариства на усвідомлення Кришни 

творець - Кришнакант

Переднє слово від докторки Дани Нотт, старшої викладачки вірознавства у загальноосвітньому виші Лідсу (Велика Британія)

Розвідку писано на прохання окремої ради Уповноваженого виділу Міжнароднього товариства на усвідомлення Кришни та подано їй на розгляд у жовтні 1996-го року

Зміст:

Переднє слово від пані Дани Нотт
Переднє слово до п’ятого англійського видання
Вступ
Відомості
Спростування закидів щодо способу та умов віддання Наказу
Слухозапис "настанови"
Спростування решти закидів проти ритвіцтва
Висновок
Хто такий ритвік?
Зариси

Виписи з книжок, листів та обрад Шрилі Прабгупади

Чи повинен ґуру бути присутнім тілесно?
Пильнуйте настанов, а не тіла
Досить самих книжок
Шриля Прабгупада – наш вічний ґуру

Додатки:

Лист від 9-го липня 1977-го року
Лист від 10-го липня 1977-го року
Лист від 11-го липня 1977-го року

Лист від 21-го липня 1977-го року
Лист від 31-го липня 1977-го року
Духівниця Шрилі Прабгупади (від 4-го червня 1977-го року) та
Додаток до духівниці (від 5-го листопада 1977-го року)
Розмови
Визнаття Тамалякришни Ґосвамія

Переднє слово до "Останнього наказу"
докторки Дани Нотт, старшої викладачки вірознавства у загальноосвітньому виші Лідсу (Велика Британія)

Вивчаючи працю "Як сприймають Шрилю Прабгупаду спілчани та сторонні люди", я раптом помітила, що намагаюся зважити різні думки вірних Кришни щодо учнівського наступства й впливу ґурів, виниклі по відході Шрилі Прабгупади в 1977-ім році. Певна річ, я знала за постійні злами й кризи вкупі з падінням окремих ґурів і тяжкою душевною вразою їхніх висвячених учнів, духових братів і сестер. Як і чимало людей, я плекала надію, що перевпорядження ґуруцтва наприкінці вісімдесятих років усуне складнощі у справі керування й висвячення в Товаристві. Розглянувши це питання знову в перебігові написання статті, я ознайомилася з деякими доводами "за" й "проти" заведеного ладу, а також з працями инших вчених у справі ґурів і наступства. Лиш одна річ певна - це питання надзвичайно цікаве й суперечне. Іван Бжежинський у своїй останній статті "Установа парампари", надрукованій у п'ятім числі часопису Вайшнавський навчальний щоденник, обмірковує різні боки цього питання й надає великого значення наявності у майбутніх керівників Товариства високої майстерности й чару. Це лише одна точка зору, проте вона показує присутність сталого зацікавлення даним предметом як усередині Товариства, так і поза ним. 

Наприкінці 1996-го року мені запропонували прочитати Останній наказ, висловити свою думку та взяти участь в обраді питань, знятих у цій праці. Прочитавши, я впевнилася, що з'ясувати ці питання є справою надзвичайної ваги для Товариства й багатьох вірних, яким цей предмет задосить настиглий. Гадаю, Останній наказ порушує важливі богослівські питання щодо: 1) духових повноважень та їх передання; 2) взаємин учня із заступником Кришни, себто ґуром; 3) належних предметів боготворіння. Як стороння спостерігачка, я не спроможна глибоко розібрати ці питання й порівняти наведені тут доводи на користь ритвіцтва з доводами на користь сучасного ачарництва. Однак я ставлюся до поданої тут праці як до вагомої спроби довести, що Шриля Прабгупада встановив порядок висвячень - ритвіцтво, за якого ритвіки, як він задумав, висвячуватимуть на учнів від його імени. Сподіваюся, читач зважить на цю працю, і вона дістане широку обраду не тим, що я підтримую чи засуджую викладену в ній точку зору, а тим, що такі глибокі й важливі питання потребують всебічної обради на всіх рівнях. Це питання стосується до кожного вірного. Мабуть, не випадає сторонньому спостережникові писати передмову до подібної праці, але мене подвигнули щира увага до Товариства й доброзичливе ставлення до всіх вірних. 

Дана Нотт
лютий 1997-го року

Переднє слово до п’ятого англійського видання

Минуло десять років від виходу першого видання Останнього наказу в 1996-м році. Спершу я назвав цей твір "Міркуванням за настанови Шрилі Прабгупади щодо висвячень у Міжнародньому товаристві на усвідомлення Кришни". Будь-хто, обізнаний на сучаснім Русі свідомости Кришни, погодиться, що ця книжка викликала жваве "обмірковування", а отже, досягла своєї мети – зробити подані в ній відомості загальноприступними.

Уповноважений виділ (найвища керівна рада) Товариства вже не годен важити на забуток підписаних Шрилею Прабгупадою службових листів, які виразно свідчать за його намір зоставатися єдиним ґуром-висвятником  (дикшею) в межах закладеного ним Руху. Саме ці правничі службові листи є підвалиною книжки Останній наказ, поширюваної у цілім світі й загальноприступної у Всемережжі. Щоправда, численними мовами Останній наказ наразі не перекладено (станом на вересень 2008-го року приступні переклади французькою, еспанською, німецькою, московською, хинською, гіндуською, бенґальською, канадською, чеською, волоською, угорською; незабаром будуть переклади иншими мовами). Проте провідники Міжнароднього товариства на усвідомлення Кришни (далі скорочено - МіТУК) суворо заказали поширювати цю книжку в осередках Товариства. З цієї причини багато пересічних членів Товариства подосі не знають за існування такої книжки, незважаючи на жваву обраду даного предмету серед переповідачів-медій та безнастанний обмін думками. Принаймні для виконавчої влади МіТУКу й ґурів необізнання в наказі Шрилі Прабгупади щодо проведення висвячень більше не може бути виправданням. У вступі до Останнього наказу ми зазначали:

"Ми вважаємо малоймовірним, що хтось умисне порушує чи закликає инших не підлягати безпосередньому наказові нашого надавця-ачар'ї".

Зважаючи на ухил Уповноваженого виділу МіТУКу від безпосередніх обрад, свідоме заплутування цього питання й підробку свідчень, а також ужиток тілесного насильства й відвертих ошуканських заходів проти Останнього наказу, наведене твердження зараз можна передивитися наново.

Станом на сьогодні утворилося всесвітнє товариство, назване "Відбудовчим Рухом МіТУКу" (далі -ВРуМ), яке бере достотні відомості з Останнього наказу за підвалину своєї діяльности й намагається повсюдно ширити висновки даної книжки. Учасники Руху створили майданчик (http://www.iskconirm.com/), що містить понад сто статей творця Останнього наказу, а також упорядили що-чветь-річне видання часопису Вороття до Прабгупади, який безкоштовно отримують тисячі підписників у цілім світі. Міжнародні переповідачі нераз розповідали за діяльність ВРуМу, зокрема, друкувалися статті в часописах і звучали передачі Британського радіомовного товариства. Речники ВРуМу виголошували промови у найбільших наукових вічах, зокрема у зібраннях Міжнародньої спілки вивчення віровизнань, Осередку вивчення нових віровизнань (CESNUR) та Американської школи віровизнань. Позатим, статті творця Останнього наказу надруковано у різних наукових та освітніх працях таких всесвітньо відомих видавництов, як "Видавництво Колюмбійського вишу", "Підприємство КЛМ", "Виш Мартина Лютра", "Міжнароднє видавниче товариство" та "Жмуток подій". Завдяки надрукованому доробкові Відбудовчий Рух добре знаний у наукових колах як спільнота, покликана перебудувати Товариство. По створенні ВРуМу чимдалі більше вірних Кришни й осередків Товариства в цілім світі погоджуються з висновками Останнього наказу.


Поширені запитання щодо Відбудовчого Руху МіТУКу

1. Що таке Відбудовчий Рух?

Відбудовчий Рух – це спільнота, в якій беруть участь мітуківські вірні з цілого світу, охочі відновити Товариство, закладене Шрилею Прабгупадою, у згоді з його настановами.

2. Яка мета Відбудовчого Руху?

Духова чистота й добра слава МіТУКу значно потерпіли по тілеснім відході його надавця 14-го листопада 1977-го року. Шриля Прабгупада саморуч заклав Товариство у 1966-м році, щоб дати світові неоціненний дарунок, і на час його відходу з цього світу Товариство було діяльним рухом, щирою духовою віхою людства. На жаль, зараз воно значною мірою порізнене, що визнано навіть в обіжнику, поширеному в 2000-ім році головою Уповноваженого виділу Равіндрою Сварупадасом:

"Одне питання подосі невирішене: "Як ми маємо керувати нашим багатобігуновим і пошматованим на окремі громади Товариством?" 

Цей занепад спричинено порушенням наказів і взірців, даних Шрилею Прабгупадою, і передусім – усуненням його з посади єдиного дикша-ґура Товариства. Відбудовчий Рух МіТУКу ставить собі за мету повернути Товариству його колишню славу, прагнучи відновити всі накази та взірці, дані Шрилею Прабгупадою, почавши з відновлення його на посаді найвищого зверхника й дикша-ґура МіТУКу. Точку зору Відбудовчого Руху викладено у статутних листах ВРуМу: Останній наказ і Провідна думка: жодних змін у МіТУКові. Обидва розміщено на нашому майданчику http://www.iskconirm.com/

3. Відбудовчий Рух існує окремо від Товариства?

ВРуМ – рух усередині руху. Його учасники – члени МіТУКу, охочі перебудувати й відродити це Товариство.

4. Чи є створення нового товариства однією з цілей Відбудовчого Руху?

Ні. Мета Відбудовчого Руху – відновити первинне Товариство, залишене нам Шрилею Прабгупадою. Досягнувши цієї мети, Відбудовчий Рух ураз припинить існування.

5. Що зміниться по відновленні Шрилі Прабгупади на посаді єдиного дикша-ґура?

Засадниче твердження духового життя наступне: духовий поступ можливий лише за умови правдивого виконання наказів духового вчителя. Якщо ґуру прохає молока, а ми приносимо йому воду, як може він бути вгоноблений? А не догодивши ґурові, як ми годні наблизитися до Пана Кришни?

Упродовж трицятьох років Товариство не виконує накази Шрилі Прабгупади. Від часу тілесного відходу Шрилі Прабгупади ми не дозволили йому висвятити жодного учня шляхом затвердженого ним ритвіцтва (заступництва). Це єдиний уповноважений спосіб висвячення в Товаристві, впроваджений ним на майбутність. Якщо члени Товариства знову виконуватимуть наказ Шрилі Прабгупади, вони догодять Панові Кришні, що природньо призведе до духового поступу. Крім того, коли всі матимуть безпосередні стосунки зі Шрилею Прабгупадою як із ґуром, розокремлення Товариства сливе зникне. Тоді вперше за трицять років у Товаристві запанує дух одностайности, адже всі працюватимуть заради єдиної мети - служіння й прославляння Шрилі Прабгупади та Шрі Кришни. Численні "ґури" Товариства стали жертвами скоєння тяжких гріхів й, опускаючи Товариство, частенько забирали зі собою сотні тисяч грошових одиниць і своїх послідовників. Цю раз-у-разну втрату майна, духової віри й членів МіТУКу буде зупинено, коли нашу віру буде спрямовано лише на Шрилю Прабгупаду, а не на його замісників, схильних падати. Тоді й гроші витрачатимуться не на дакшину (даток) сливе вісімдесятьом "ґурам", а спрямовуватимуться на розвій храмів-святинь.

6. Чому Відбудовчий Рух переконаний, що він має слушність, а МіТУК – ні?

Відбудовчий Рух вважає свою точку зору правдивою, бо вона ґрунтується на письмових, правничо засвідчених службових листах, звернених до цілого Товариства. З иншого боку, виділові (члени Уповноваженого виділу) надали принаймні три суперечні одна другій урядові точки зору (жодна з яких не потверджена писемними службовими листами) й тому, по правді казавши, взагалі не мають жодної точки зору, навіть чемної. Слід зазначити, що урядові статті Виділу суперечать не лише одна другій, а часом і самі собі. Наприклад, шукаючи в них відповідь на запитання: "Коли Шриля Прабгупада уповноважив учнів обійняти свою посаду дикша-ґура для цілого Товариства?" ми одержимо такі урядові відповіді Виділу:

а) З мого наказу (Виділ, 1995-ий рік): Шриля Прабгупада віддав наказ ставати ґурами саме тоді, коли наказав був вірним заступати себе, й це сталося 7-го липня 1977-го року (Ґури й висвячення в МіТУКові, стор. 28, Виділ: 1995).
б) Учень мого учня (ЙС Умапаті Свамі́, 1997-ий рік): одинацять дикша-ґурів уповноважено 28-го травня 1977-го року, бо слово "ритвік" означає "ачар'я-священик", себто те саме, що й дикша-ґуру.
в) Наказ Прабгупади (Бадринараяндас, 1998-ий рік): 9-го липня 1977-го року одинацять учнів приділено за ґурів, а вони просто дотримувалися правил ґречности, висвячуючи учнів від імени Шрилі Прабгупади з огляду на його присутність на земній кулі.

У наведених витягах з видань Виділу, як бачимо, щоразу зазначена нова дата здогадного призначення наступників: а) посилається на розмову в садку; б) посилається на зустріч Шрилі Прабгупади з декотрими його старшими учнями, тоді як в) стверджує, що приділення було містилося аж у розказанні щодо висвячень, розгляданому в Останнім наказі. Отже, в різних статтях Виділ подає геть суперечні пояснення щодо здогадного призначення ґурів-наступників. Хоч насправді все значно гірше.

У березні 2004-го року в щорічнім зібранні Виділу було урядово відкликано видання З мого наказу – Зрозуміли, щодо якого дехто з виділових неслужбово завідомляв, що воно містить "брехню" та "силувано тлумачить істину". Це саме те видання, у відповідь на яке було написано книжку Останній наказ (будь-ласка, див. Вступ), і, власне, відкликання видання, у законний спосіб схваленого Виділом, підтверджує точку зору ВРуМу.

Цілком очевидно, що виділові не годні визначити, коли в Товаристві було призначено нових дикша-ґурів. Відбудовчий Рух стверджує, що такі суперечності неминучі, бо Шриля Прабгупада ніколи не запроваджував ґуру-наступництва, він запровадив саморуч лише ритвіцтво і не наказував припиняти його чинність. На цій підставі ми стверджуємо, що виділові спершу мусять дізнатися, якої точки зору вони, врешті-решт, дотримуються, а відтак можна гадати за її поправність.

Шкода, що подосі будь-якого сміливця, охопленого сумнівом щодо суперечних заяв Виділу, брутально виганяли з Товариства.

Кришнакант,
вересень 2008-го року

Якщо ви бажаєте більше дізнатися за Відбудовчий Рух, зокрема, замовити безкоштовну підписку на наш часопис англійською мовою чи хочете поставити запитання щодо змісту Останнього наказу, електронуйте, будь-ласка, творцеві книжки сюди: irm@iskconirm.com або відвідайте наш майданчик http://www.iskconirm.com/

Вступ

Це видання – незначна спроба змалювати в правдивому світлі настанови Шрилі Прабгупади Виділу про його наміри щодо тривання перебігу висвячень у Міжнародньому товаристві на усвідомлення Кришни. Хоча ми й посилатимемось на різні службові листи й знадоби з цього питання, видані старшиною МіТУКу, проте головними предметами посилань будуть: 1) нещодавно оприлюднене урядове видання Виділу щодо висвячень з назвою Ґури й висвячення в МіТУКові (далі – ҐВиМ); 2) стаття З мого наказу – Зрозуміли, згадана в розділі 1.1 "Права МіТУКу":

"Уповноважений виділ МіТУКу схвалює статтю з назвою З мого наказу – Зрозуміли, яка устійнює як право МіТУКу остаточну сиддганту, погоджену з бажанням Шрили Прабгупади щодо тривання ланцюгу учнівського наступства по відході Його Божої Ласки. (див. частину 2: Урядові статті Виділу в цій книжці).
(ҐВиМ, стор. 1)

У ҐВиМі Виділ виразно оголошує намір усунути невідповідності й суперечності з устав і законів щодо ґурів, учнів і загалом ґуру-таттви, устійнюючи тим остаточну сиддганту. Ми щиро молимося, щоб наше видання мало ту саму мету.

Задля послідовности викладення відомостей і мудролюбчої гострости ми хотіли би перш за все звернути вашу увагу на їдну-дві суперечності, неповно розглянені у ҐВиМі. Це допоможе у подальшому дослідженні й обмірковуванні. Хоча деякі доводи, на противагу цим суперечностям, видаються занадто рішучими, навіть болючими, ми гадаємо, що зважання на них у розгляді даного питання сприятиме цілковитому усуненню можливого сум’яття. Те, що ґуруцтво в Товаристві потребує досить рішучого перегляду, не є новиною. Там вже скасували знаки, скоротили обряди, змінили способи втілення вчення й усе – без зайвого галасу.

Назагал Товариство є, безперечно, неповторним духовим рухом. Тому слід постійно пильнувати, щоб унеможливити відхилення навіть на мільйонну частину товщі волосини від зарису керування й мудролюбчих засад, запроваджених нашим надавцем-ачар'єю. Шриля Прабгупада раз-у-раз наголошував, що ми маємо не змінювати, вигадувати чи винаходити, а безпосередньо розвивати те, що він створив так ретельно. Соті роковини Шрилі Прабгупади є найкращим приводом, аби ретельно дослідити, в який спосіб виконувано дане ним завдання.

Ми безумовно переконані, що сучасне ґуруцтво в Товаристві має бути цілковито узгоджене з останнім підписаним Шрилею Прабгупадою розказанням з цього приводу – наказом щодо висвячень, виданим 9-го липня 1977-го року (див. Додатки). Деколи люди сумніваються у перевазі цього листа над иншими листами чи настановами. Щоб виправдатись, ми просто повторимо постулят, якого вживає сам Виділ у ҐВиМі:

"Згідно з послідовним мисленням, пізніші ухвали переважають попередні".
(ҐВиМ, стор.25)

Оскільки лист від 9-го липня дійсно є останньою настановою щодо висвячень у МіТУКові, зверненою до цілого Руху, то його треба розглядати, як лист, що не належить до жодного розряду. Він створює свій власний розряд. Ми доведемо, що цілковите визнання й виконання цього наказу жодним чином не суперечить настановам Шрилі Прабгупади.

Ми не цікавимося припущеннями про змови й не збираємося занурюватися в подробиці чиїхось безталанних духових пошуків. Що зроблено, те зроблено. Звісно, ми маємо вчитися на попередніх помилках, але ліпше докладімо зусиль до вторування шляху дальшого примирення й пробачення. Це багато краще, ніж надто довго збирати свою й вашу увагу на минулих бешкетах. Вірні в Товаристві щиро силкуються догодити Шрилі Прабгупаді. Тому ми вважаємо малоймовірним, що хтось умисне порушує чи закликає инших не підлягати безпосередньому наказові нашого надавця-ачар'ї. Хоча дуже скидається на те, що певні відхилення у вченні та складових керування  позначилися на загальному перебігові розвитку Товариства в останні дев’ятнацять років. Ми молимося, аби бути в змозі абичим допомогти у вискоріненні цих непотрібних перешкод у нашій вірній службі Шрилі Прабгупаді й Кришні.

У цім виданні ми покладемо доказами службові листи, написані Шрилею Прабгупадою, записи розмов, а також решту листів, справдешність яких визнана навіть Виділом. Відтак ми докладно розглянемо як оточення, в якому з'явились ці знадоби, так і їхній зміст, щоб з'ясувати, чи слід їх розуміти дослівно, а чи є поправні вказівки, здатні змінити їхні значення й ужиток. Ми також обміркуємо всі дотичні мудролюбчі питання, повсталі через кожен довід, і відповімо на найпоширенінші заперечення, висунуті проти дослівного розуміння службового листа щодо висвячень з 9-го липня.

Всі наші доводи спиратимуться винятково на вчення й настанови Шрилі Прабгупади, викладені в його книжках, листах, відчитах і розмовах. Ми покірно благаємо всіх вайшнавів зласкавитися над нами, аби не зневажити кого чи бодай якось не зашкодити завданню Його Божої Ласки А.Ч. Бгактиведанти Свамія Прабгупади.

Відомості

Хто знав Шрилю Прабгупаду, часто завважував його дуже пильне й ретельне ставлення до всіх сторін вірної служби. Це була одна з розпізнавчих рис Прабгупади; і  особистим служникам Шрилі Прабгупади його глибока любов і вірність щодо Пана Кришни була цілком очевидною. Все своє життя він присвятив виконанню настанов свого духового вчителя Шрилі Бгактисиддганти й понад усе пильнував цей обов'язок. Він нічого не кидав напризволяще, завжди поправляв, напучував і муштрував своїх учнів, таким чином зміцнюючи Товариство. Його праця була його життям, він навіть сказав був, що Товариство – це його тіло.

Звісно, полишення такого важливого питання, як подальші висвячення у виплеканій ним спілці, завислим у повітрі, двозначним чи в будь-який спосіб відкритим для суперечок і мусувань було не властиве вдачі Шрилі Прабгупади. А надто, якщо взяти до уваги те, що сталося із справою його власного духового вчителя, чию працю було знищено, як часто зазначав Шриля Прабгупада, неваговитим ґуруцтвом. Пам’ятаючи це, почнімо з даних, яких ніхто не заперечує:

9-го липня 1977-го року, за чотири місяці до свого відходу, Шриля Прабгупада запровадив порядок висвячення за допомоги  ритвіків, або "заступників ачар'ї". Шриля Прабгупада вказав, що устрій "ачар'їв-священиків" треба запровадити негайно та зробити чинним відтоді й надалі (див. лист від 9-го липня в Додатках). Цей наказ було надіслано до всіх виділових і голів святинь Міжнароднього товариства на усвідомлення Кришни; у ньому писано, що одинацять названих пойменно ритвіків даватимуть новим учням духові ймення, ґаятрі-мантри й начитуватимуть їхні щаблівки. Ритвіки мали діяти від імени Шрилі Прабгупади, а всі нові учні ставали його висвяченими учнями. Отже, Шриля Прабгупада надав ритвікам повне право самостійно вирішувати, кого висвячувати на учнів. Він виразно дав знати, що відтоді  до нього вже не треба звертатися за порадою в цій справі (див. розділ Хто такий ритвік з докладним описом обов’язків ритвіків).

Зараз по відході Шрилі Прабгупади 14-го листопада 1977-го року Виділ припинив чинність ритвіцтва. Проти Ґавра-пурніми 1978-го року ці одинацять ритвіків поклали на себе обов’язки теренових ачар'їв, дикша-ґурів, висвячуючи на учнів від свого імени. Аби довести правність такої діяльности, послались на наказ Шрилі Прабгупади, який свідчить, що вони єдині, кого слід вважати за його наступників та ачар'їв-висвятників. По декількох роках це теренове ачарництво на ділі показало цілковиту неспромогу, проте Виділ нічого не вчинив, аби відновити первісний порядок висвячень – ритвіцтво, – натомість додав більше тузіня нових ґурів укупі з ретельним наглядом за ухильниками від запроваджених законів. Уґрунтуванням цієї перебудови було те, що наказ стати ґурами, стосовний лише до тих одинацятьох вірних, як нам спершу казали, насправді був загальною вказівкою кожному, хто пильнує устійнених взірців і під час голосування отримав дві третини голосів Виділу. 

Вищенаведене свідчення – не громадська думка, а дієписно-історична подія, визнана кожним, навіть Виділом.

Як ми вже згадували, лист від 9-го липня надіслано до всіх виділових і голів святинь, і він понині залишається єдиним підписаним Шрилею Прабгупадою наказом щодо майбутніх висвячень з усіх, що аби-коли звернені до цілого Товариства. Пояснюючи розказання від 9-го липня, ЙС Джаядвайта Свамі нещодавно писав:

"Вага цього службового листа понад усякі сумніви (…) очевидно, що цей лист устійнює ритвіцтво".
(Джаядвайта Свамі, У чому помиляються ритвіки, 1996 р.)

Джерелом суперечки є два переиначення, внесені перегодом до цього виразного й ваговитого наказу:

Переиначення а) Настановлення заступників, або ритвіків, було лише тимчасовим заходом, чинність якого слід було скасувати в мить відходу Шрили Прабгупади.

Переиначення б) Полишивши виконання своїх заступницьких обов’язків, ритвіки мусіли саморушно стати дикша-ґурами й висвячувати на учнів від свого імени, а не від імени Шрилі Прабгупади.

Перебудова теренового ачарництва 1987-го року не діткнулася до цих двох припущень, які є підвалинами нового порядку висвячень. Ми називаємо припущення а) і б)  переиначеннями, бо таких устав немає ні в самому листі від 9-го липня, ані в жодному службовому листі, підписаному Шрилею Прабгупадою по виході цього наказу.

Видана Виділом книжка  Ґури й висвячення в МіТУКові (далі ҐВиМ) недвозначно обстає за вищезгаданими переиначеннями:

"Коли Шрилю Прабгупаду спитали, хто висвячуватиме по його тілеснім відході, він заявив, що "запропонує" і "накаже" декотрим своїм учням, які за його життя висвячуватимуть від його імени, а потім – як "повноправні ґури", чиї учні стануть духовими внуками Прабгупади".
(ҐВиМ, стор. 14)

З плином часу все більше вірних почали цікавитися, в яку міру ці твердження обґрунтовані. Багато хто завше мав ці устави за недоведені як слід, і звідси зростало тривожне почуття сумніву й недовіри як усередині Руху, так і поза ним. Нині книжки, службові листи, повідомлення електропошти й майданчики Всемережжя, сповіщаючи останні новини щодо ґуруцтва МіТУКу, називають його неусправжненим. Хто щиро дбає за Рух Шрилі Прабгупади, має вважати додатнім усе, що допоможе ухвалити хоч якесь рішення в цій суперечці.

Усі погодяться з тим, що Шриля Прабгупада є чільним зверхником щодо всіх мітуківських вірних, тому, яким би не був його наказ, ми повинні виконувати його до решти. Инша всевизнана річ та, що єдиною підписаною службовою заявою щодо майбутніх висвячень, надісланою всім провідникам Товариства, була заява, або наказ від 9-го липня.

Важлива заувага: у ҐВиМі навіть не згадано за існування розказання від 9-го липня, хоча це єдиний службовий лист, де вилічено перших одинацять "ачар'їв". Це замовчування споводує до недомислу, надто як зважити на те, що ҐВиМ покликаний встановити "остаточну сиддганту" в цілій даній справі.

Роздивімось уважно лист від 9-го липня, аби з'ясувати, чи справді є там що на доказ вищенаведених переиначень а) і б):

Розказання від 9-го липня:

Як було згадано раніше, наказ від 9-го липня устійнює, що ритвіцтва слід дотримуватись "надалі". Вжите тут слово "надалі" має лиш їдне значення – "віднині, відтепер, у майбутнім часі". Розуміння цього слова Прабгупадою й значення його в англійській мові збігаються. На відміну від численних инших слів, слово "надалі" не є двозначним, оскільки, у згоді зі словником, має лише їдне значення. По розгляді решти вісімдесятьох шістьох випадків уживання Шрилею Прабгупадою слова "надалі", знайдених у рахувацькій гуртівні даних "Піваркуш" ("Folio"), не виникає й натяку на сумнів у тому, що він міг вжити його в инакшому значенні, ніж "віднині, відтепер, у майбутнім часі". "Віднині, відтепер, у майбутнім часі" не означає "відтепер, надалі, допоки я не піду". Воно означає лише "відтепер, надалі". І лист не містить жодної згадки за те, що ритвіцтво має втратити чинність по відході Шрилі Прабгупади чи по заяві, в якій пише, що цей порядок має бути чинний лише за його присутности. Ба більше, довід, що ціле ритвіцтво "підперте" їдним словом "надалі", неслушний. Навіть коли ми приймемо це слово з листа, ніщо не зміниться. Ми все одно матимемо порядок висвячень, який Шриля Прабгупада запровадив за чотири місяці до свого відходу й відтак не дав жодної наступної вказівки, покликаної скасувати його чинність. За відсутности такого касувального наказу цей лист слід вважати за остаточну вказівку щодо висвячень, і з цієї причини наказ від 9-го липня треба виконувати.

Потвердні настанови:

Є й инші заяви Шрилі Прабгупади та його писаря по виході листа від 9-го липня, які виразно свідчать, що не було наміру касувати чинність ритвіцтва:

"…з описом перебігу висвячень, якого треба дотримуватись у майбутності".
(лист від 11.7.77)

"…продовжуй ритвікувати та дій від мого імени".
(розмова 19.7.77)

"…продовжуй ритвікувати та дій від мого імени".
(лист від 31.7.77)

(Будь ласка, див. Додатки)

У цих листах знаходимо слова "продовжуй" та "в майбутності", вживання яких разом зі словом "надалі" показує на постійне існування ритвіцтва. Нема жодної заяви Шрилі Прабгупади, яка хоча би натякала на те, що ритвіцтво мусіло припинитися по його відході. 

Дальші вказівки:

По створенні ритвіцтва та надання йому чинности Шриля Прабгупада ніколи не наказував припинити його чинність й не заявляв, що його треба скасувати по своїм відході. Можливо, усвідомлюючи, що це може статися внаслідок помилки чи з иншої причини, він наголосив на початку духівниці, що "керувати" Товариством треба так, як на той час, і змінювати нічого не можна. Цю вказівку він залишив незміненою у додаткові до духівниці, написаному ним лише за дев’ять днів до свого відходу. Безперечно, це було найкращою можливістю, щоб скасувати ритвіцтво, якби він мав такий намір (уміст духівниці та додатку до неї див. у Додатках). Те, що використання ритвіків на даття імен учням було "керуванням", можна простежити тут:

1975-го року їдною з попередніх постанов Виділ ухвалив, що "Виділ цілковито відповідатиме за справи керування". Нижче ми наводимо деякі справи "керування", які Виділ розглядав того року:

"Щоб отримати перше висвячення, висуванець має бути членом Товариства протягом півроку. Щоб висуванець міг отримати друге висвячення, має минути щонайменше рік по першім висвяченні".
(Постанова Виділу ч.9 від 25.3.75)

"Висвячення на саньясина".
(Постанова Виділу ч.2 від 27.3.75)

Шриля Прабгупада особисто схвалив ці постанови. Вони остаточно доводять, що спосіб проведення висвячень вважали за "керування". І якщо цілий спосіб проведення висвячень Шриля Прабгупада вважав за "керування", то їдну складову способу, а саме - використання ритвіків, які дають духові ймення, треба розглядати як належну до того ж розряду, себто до справ "керування". 

Отже, переиначення порядку висвячень, передше здійснюваних шляхом ритвіцтва, було безпосереднім порушенням духівниці Шрилі Прабгупади.

Духівниця Шрилі Прабгупади містить ще їдне свідчення того, що він припускав тривале існування ритвіцтва. Третий розділ духівниці стверджує, що виконавчий провід, покликаний керувати гіндуською власністю Товариства, слід обирати лише з-поміж його висвячених учнів:

"…В разі смерти будь-кого з вищеназваних керівників чи його нездатности виконувати свої обов'язки з аби-яких причин решта керівників можуть наставити керівника чи керівників-наступників за умови, що новий керівник є моїм висвяченим учнем, який пильнує всіх приписів і настанов Міжнароднього товариства на усвідомлення Кришни, викладених у моїх книжках".
(Шриля Прабгупада, духівниця, 4.6.77)

Це можливо зробити лише за умови дальшої чинности ритвіцтва по відході Шрилі Прабгупади, адже в протилежнім випадку запас ймовірних керівників швидко вичерпається.

Ба більше, щоразу, згадуючи за висвячення після 9-го липня, Шриля Прабгупада підтвержував поважність ритвіцтва. Він ніколи не закидав про скасування чинности ритвіцтва по своїм відході чи про існування прихованих ґурів, готових посісти посаду дикша-ґура. Отже, безпосередній довід свідчить, що вищезгадані припущення а) і б) нічим не підперті. Як було сказано, ці припущення (слід скасувати чинність ритвіцтва в мить відходу Шрилі Прабгупади, й відтак ритвіки повинні стати дикша-ґурами) є підвалиною сучасного мітуківського ґуруцтва. По доведенні їхньої необґрунтованости постане потреба в рішучому переосмисленні правочинности ґуруцтва з боку Виділу.

Отже, можна сказати, що власне лист від 9-го липня, потвердні настанови й наступні вказівки лише підтримують дальше існування ритвіцтва. Усі зацікавлені сторони визнають, що Шриля Прабгупада не наказував позбавити ритвіцтво чинности по своїм тілеснім відході. Усі також визнають, що Шриля Прабгупада запровадив порядок висвячень шляхом ритвіцтва з 9-го липня й надалі. Отож, ачар'я:

• дав виразний навід дотримуватись ритвіцтва;

• не давав наводу скасувати ритвіцтво по своїм тілеснім відході.

Щоби знехтувати цими наказами, учень мусить мати значні підстави, аби так вчинити. Єдине, що Шриля Прабгупада справді казав нам – це додержувати ритвіцтва. Він ніколи не казав нам припинити дотримання ритвіцтва чи про потребу дотримуватися його лише за своєї присутности. Тягар доводження лягає на охочих позбавити чинности будь-який закон, ухвалений нашим ачар'єю до виконання "надалі". Очевидно, що ніхто не може припинити виконувати навід ґура лише з власної примхи.

"…це так, що ви не можете змінити наказ духового вчителя".
(Шриля Прабгупада, відчит за Чч, Аді-ліля 7.76-81, 2.2.67, м. Святофранківськ, Злучені Держави Америки)

Учень не повинен шукати виправдань, аби й далі виконувати безпосередній наказ ґура, зокрема, якщо йому звеліли й "надалі" виконувати його. Це очевидь. Це й є значенням слова "учень".

"Коли людина стає учнем, їй заборонено нехтувати наказ духового вчителя".
(Шриля Прабгупада, відчит за Бґ, 11.2.75, Мехико)

Оскільки безпосереднє свідчення, яке потверджує потребу відмовитися від ритвіцтва по тілеснім відході Шрилі Прабгупади, відсутнє, відмова може спиратися тільки на посередній довід. Посередній довід може бути зумовлений певними обставинами, дотичними до достотного й виразного наказу. Ці обставини, якщо є, беруть за підставу для переиначення виразного наказу. Зараз ми дослідимо обставини, дотичні до наказу від 9-го липня, аби поглянути, чи є там що на підтримку припущень а) і б).

Спростування закидів щодо способу та умов віддання Наказу

Цей лист не містить нічого, що показує на чинність цього розказання лише за тілесної присутности Шрилі Прабгупади. Насправді всі наші відомості підпирають дальший тяг чинности ритвіцтва по відході Шрилі Прабгупади. Важить, зокрема, та річ, що в листі тричі пише, що щойновисвячені стають учнями Шрилі Прабгупади. Доводячи правочинність сучасного ґуруцтва, Виділ стверджує, що напередодні підписування цього листа Шриля Прабгупада вже був пояснив, що ніхто з його учнів не має права висвячувати за його присутности – це безвідмінний закон. Отже, потреба ще раз застерегти право власности Шрилі Прабгупади на майбутніх учнів показує, що наказ призначено натоді, коли це право власности могло стати предметом суперечки, а саме – по його тілеснім відході.

Протягом декількох років Шриля Прабгупада користався з допомоги заступників, щоб начитувати щаблівки, розпалювати ватру яґ'ї, давати ґаятрі-мантри тощо. І нікому навіть питання не виникало, до кого належать висвячені учні. На початку листа від 9-го липня наголошено, що одинацять наставлених вірних є "заступниками" Шрилі Прабгупади. Єдиною, як на той час, новиною в листі було викінчення образу заступника; навряд це сплутаєш з безпосереднім наказом стати повноправними дикша-ґурами. Наголос Шрилі Прабгупади на тім, що щойновисвячені учні будуть його учнями, був би геть зайвий у разі чинности закону лише за його присутности, зокрема з тої причини, що, бувши при тім особисто, Шриля Прабгупада й сам годен був подбати, щоб ніхто не поважився на його учнів. Як ми вже згадували, у досить короткому листі ця річ наголошена тричі, що означає: 

"Наголошене тричі - остаточне ".
(Шриля Прабгупада, відчит за Бґ, 27.11.68, м. Янголів, ЗДАм)

У листі від 9-го липня пише, що ймення щойновисвячених учнів слід надіслати Шрилі Прабгупаді. Чи означає це, що порядок висвячень може бути чинний лише за тілесної присутности Шрилі Прабгупади?

Дехто з вірних намагався довести: оскільки вже неможливо надіслати ці ймення Шрилі Прабгупаді, то ритвіцтво слід вважати нечинним.

Найперше слід утямити мету передавання Шрилі Прабгупаді ймен вірних із наступним занесенням їх до книжки "Висвячені учні". Ми знаємо з розмови від 7-го липня 1977-го року (див. Додатки), що Шриля Прабгупада не записував імен до книжки власноруч, це робив писар. Ба більше, свідченням того, що ймення слід було надсилати НЕ Шрилі Прабгупаді особисто, а для запису до книжки, є лист до Гамсадутти, написаний Тамалякришною Ґосвамієм просто наступного дня, в якому він пояснює Гамсадутті його обов’язки на новій посаді ритвіка:

"..ймення тих, кого ти вважаєш годящими й висвятив у цей спосіб, варто надіслати для занесення до книжки Шрилі Прабгупади "Висвячені учні".
(Лист Тамалякришни Ґосвамія до Гамсадутти від 10.7.77)

І жодної згадки за потребу надсилати ймення щойновисвячених учнів саме Шрилі Прабгупаді. Це легко можна продовжити робити по його тілеснім відході. Останній наказ не містить жодної згадки за те, що через тілесне відокремлення книжки "Висвячені учні" від Шрилі Прабгупади всі висвячення слід припинити.

Подалі. Відправлення ймен щойновисвячених учнів Шрилі Прабгупаді в будь-якім разі здійснювано по висвяченні. За ритвіцтва ймення новонавернених можна відсилати лише по отриманні ними висвячення. Тому настанови щодо дій після висвячення не можна вжити з метою якось змінити чи скасувати дії, здійснювані під час проведення обряду висвячення, а до нього й поготів (обов'язок ритвіка цілковито завершений перед обрядом висвячення). Жодного стосунку до висвячення не має відсилання ймен Шрилі Прабгупаді безпосередньо чи посередньо, бо на час відправлення ймен висвячення вже відбулось.

Урешті-решт, якби відправлення ймен Шрилі Прабгупаді було обов'язковою складовою обряду, то ще навіть до тілесного відходу Шрилі Прабгупади ритвіцтво випадало-б уважати за нестійне або, принаймні, за таке, що будь-коли може нестійним стати. Звісно, Шриля Прабгупада приготувався полишити тіло будь-коли, тому загроза відсутности відборця надісланих імен існувала з найпершого дня - дня підписання листа від 9-го липня. Себто, погодившись із цим запереченням, маємо приклад: якби Шриля Прабгупада опустив планиду Землю наступного дня по висвяченні учня, то цього учня не слід уважати дійсно висвяченим шляхом ритвіцтва, бо пошта не дійшла. У книжках Шрилі Прабгупади ми не знаходимо жодної згадки за те, що нездала робота пошти може завадити позасвітньому перебігові дикши, здатному тривати багато життів, аж завершиться. Безперечно, ніщо не може перебити занесення ймен щойновисвячених учнів до книжки "Висвячені учні" Його Божої Ласки навіть зараз.

Відтак книжку можна запропонувати Шрилі Прабгупаді.

Будь-ласка, зверніть увагу на таке:

• У листі від 9-го липня також безпосередньо не зазначено наступне: "Ритвіцтво слід скасувати по відході Шрилі Прабгупади". Проте це зробили зараз по відході Шрилі Прабгупади.

• У листі також не зазначено наступне: "Ритвіцтво має бути чинне лише за тілесної присутности Шрилі Прабгупади". Однак воно було чинне лише за його присутности.

• У листі також не зазначено наступне: "Ритвіцтво має бути чинне лише до тілесного відходу Шрилі Прабгупади". Проте воно було чинне лише до його відходу.

• У листі також не зазначено наступне: "Чинність ритвіцтва надалі слід скасувати". Алеж це сталося.

Отже, Виділ наполягає на такому:

• чиність ритвіцтва треба скасувати;

• чинність ритвіцтва треба скасувати по відході Шрилі Прабгупади.

Таких рішень нема ні в листі від 9-го липня, ані в будь-якому иншому наказі, проте вони стали підвалиною як теренового ачарництва, так і чинного нині "численного ачаронаступства". (В цьому словооточенні ми вживаємо слово "ачар'я" в головному значенні – духовий учитель-висвятник, дикша-ґуру).

Це геть непослідовно - вважати, що з причини відсутности в листі окресленого речінця його придатности чинність листа треба скасувати в мить відходу Шрилі Прабгупади. Лист також не містить окресленої вказівки щодо чинности ритвіцтва від дня підписання наказу, 9-го липня, отже, з цього погляду, даний наказ взагалі ніколи не треба виконувати. Навіть визнання того, що "надалі" може протривати в часі до кінця дня, в який розказання було зроблено, не свідчить, що його треба виконувати й десятого липня, тож нащо взагалі виконувати цей наказ?

Вимога щодо чинности ритвіцтва лише протягом обмеженого відтинку часу суперечить визнанню його чинности впродовж ста двацятьох шістьох окремих часових відтинків по двацять чотири години кожен (себто чотирьох місяців), бо жоден з цих ста двацятьох шістьох часових відтинків не застережено в листі. Проте всі охоче погоджуються вважати його чинним у межах зазначеного часу. Якби ми не тлумачили слово "надалі" буквально – себто "необмежено в часі", – ми б могли скасувати чинність ритвіцтва будь-коли після дев’ятого липня, але чому тоді саме в мить відходу?

У вісімдесятьох шістьох випадках ужитку Шрилею Прабгупадою та в цілім існуванні англійської мови відсутні приклади уживання слів "віднині, надалі, у майбутнім часі" у значенні

будь-якого часового відтинку перед тілесним відходом особи, що наказала.

Незважаючи на це, Виділ гадає, що вжиток слова "надалі" в листі від 9-го липня є підставою саме так його тлумачити. Весь уміст листа свідчить, що ритвіцтва слід дотримуватися "віднині й надалі". Чому ж його скасовано?

Коли незмога виконати наказ, приміром, пропонову Шрилі Прабгупаді щоденного розминання по його тілеснім відході, то не постає жодних питань щодо його виконання.  Обов’язок учня – виконувати накази, допоки є спромога чи допоки духовий учитель сам не скасує їх. Тут постає питання: чи є змога дотримуватися ритвіцтва за тілесної відсутности закладача?

Насправді ритвіцтво закладено власне на тривання без жодного тілесного залучення Шрилі Прабгупади. Якби чинність ритвіцтва тривала по відході Шрилі Прабгупади, воно з усіх поглядів було б таке, як і за присутности Шрилі Прабгупади. Після дев'ятого липня, коли втручання Шрилі Прабгупади сливе не було знати, ритвіцтво діяло так, немовби він уже опустив цю планиду. Отож, ми не можемо вважати ритвіцтво недієздатним чи нечинним на підставі тілесного відходу Шрилі Прабгупади, позаяк його відхід жодним чином не впливає на працю даного устрою. Инакше кажучи, оскільки ритвіцтво було запроваджено, щоб воно тривало за відсутности Шрилі Прабгупади на земній кулі, то власне його відхід не годен зробити цей устрій недієздатним.

Довід щодо "листа, а не книжки" не можна вжити в цім випадку, бо лист від дев’ятого липня – непересічний лист. Звичайно Шриля Прабгупада відповідав листовно на пекуче запитання учня, пропонуючи окремий дороговказ чи здійснюючи догану. Звісно, тоді запитання, обставини чи збочення окремого вірного можна тлумачити по-різному. Не все з листів Шрилі Прабгупади стосується до всіх. Наприклад, в їдному листі він радив вірному, що не надто добре розумівся на прянощах, класти до страв менше соли й куркуми; звісно, його порада не призначалася цілому Рухові. Проте останнє розказання щодо висвячень не можна тлумачити таким робом, бо воно не було відповіддю на особисте запитання. Лист від 9-го липня 1977-го року був правничою вказівкою чи зарядовим листом, його було надіслано до кожного провідника Товариства.

Лист викінчено так само, як і будь-який инший важливий  наказ, який Шриля Прабгупада ухвалював, коли хотів, аби його виконували без тлумачень – він виклав свої настанови письмово (через писаря, як і в більшості подібних випадків), підписав листа й відтак надіслав його до всіх провідників Товариства. Приміром, так само викінчено лист "ДО ВСІХ ГОЛІВ СВЯТИНЬ", надісланий 22-го квітня 1972-го року:

"Обов’язок кожного теренового писаря – наглянути за належним додержанням духових засад у всіх святинях його терену. У решті питань святиня має залишатись незалежною й самодостатньою".
(Лист Шрилі Прабгупади до всіх голів святинь, 22.4.72)

Шриля Прабгупада не друкував нову книжку щоразу, як ухвалював важливий наказ, незалежно від того, чи мусіла тривати чинність наказу по його відході, чи ні. Отже, власне викінчення листа від 9-го липня не дозволяє тлумачити його посередньо чи намагатися в будь-який спосіб принижати його вартість.

Якби існували такі обставини, Шриля Прабгупада заявив би про них листовно. Він завжди надавав усі відомості, щоб забезпечити належне виконання своїх наказів. Безперечно, він не тримався тої гадки, що всі голови святинь мають таємничу кебету до читання думок, і тому досить ухвалити часткові чи незавершені рішення, які буде втямлено згодом шляхом читання думок. Приміром, якби Шриля Прабгупада намірявся позбавити ритвіцтво чинности, він дописав би наступні шість слів до листа від 9-го липня: "Позбавити ритвіцтво чинности по моїм відході". Втім, навіть побіжне читання листа свідчить, що Шриля Прабгупада хотів, аби цей устрій тривав "віднині, надалі, у майбутнім часі" (див. Додатки).

Иноді подають довід, що ритвіцтво запроваджено лише через недугу Шрилі Прабгупади.

Чи мали змогу вірні дізнатися за перебіг недуги Шрилі Прабгупади, чи не мали, проте звідки вони дізналися, що ця недуга – єдина підстава на появу наказу, позатим, що в наказі взагалі не йдеться за хворобу? Хіба Шриля Прабгупада казав коли-небудь, що тлумачення будь-яких його наказів завжди залежить від останніх звітів за його здоров’я? Чому б отримувачам останнього наказу щодо висвячень не припустити, що лист є безпосереднім розказанням, яке треба виконувати без тлумачень? 

Шриля Прабгупада вже був оголосив, що приїхав до Вриндавану опускати тіло. Бувши знавцем минувшини, теперішности й будущини, він, найпевніше, знав, що покине цей світ за чотири місяці. Він ухвалив останні рішення, що забезпечували дальше існування Товариства на усвідомлення Кришни. Він уже склав духівницю та впорядкував службові листи, стосовні до видавництва "Книжкова спілка Бгактиведанти" та до Уповноваженого виділу МіТУКу, покликаних безпосередньо забезпечувати провід над Товариством по його тілеснім відході. Нез’ясованим було лише питання щодо того, як висвячувати за його відсутности. Наразі тут була невизначеність. Наказ від 9-го липня з'ясував для кожного спосіб, у який відбуватимуться висвячення за його відсутности.

І на завершення: не можна тлумачити наказ на підставі недосяжних вам відомостей. Навіщо Шрилі Прабгупаді ухвалювати наказ, якщо наперід звісно, що ніхто не годен виконувати його, як слід, бо він не виклав у нім відповідні відомості? Якщо ритвіцтво запроваджено лише внаслідок його недуги, Шриля Прабгупада повідомив би це будь-яким супровідним листом. Поведінка Шрилі Прабгупади ніколи не була підкреслено двозначною й потаємною, надто в тім разі, коли його накази стосувалися до цілого Товариства. Шриля Прабгупада ніколи нічого не підписував, наперід не розваживши, і тому, хто усвідомлює всю вагу цієї справи, навіть розмови не може бути, що Шриля Прабгупада забув залишити будь-які істотні вказівки з цього приводу.

У книжці Виділу Ґури й висвячення в МіТУКові єдиним доводом щодо правности переиначень а) і б) є посилання на витяги з розмови, що відбулася 28-го травня 1977-го року. До суття справи, ҐВиМ стверджує, що нема жодного иншого доводу, безпосередньо дотичного до обов'язків ритвіків по тілеснім відході Шрилі Прабгупади:

"Хоча Шриля Прабгупада не повторював своїх попередніх заяв, він, ясна річ, припускав, що ці учні надалі висвячуватимуть".
(ҐВиМ, стор. 35)

Оскільки це єдиний довід, ми розберемо його в окремім розділі – "Слухозапис "настанови" від 28-го травня 1977-го року. Наразі досить, що лист від 9-го липня не відсилає своїх читачів до вмісту розмови, і що Шриля Прабгупада не вимагав, аби запис даної розмови надсилали разом з листом, що містив його останній наказ щодо висвячень у Товаристві. На цій підставі ми можемо переконливо виснувати, що цей запис не містить жодних поправних відомостей задля правильного розуміння останнього наказу. Слід також зазначити, що вміст розмови від 28-го травня не видано ще на протязі кількох років по тілеснім відході Шрилі Прабгупади. У такий спосіб нам вкотре пропонують переиначити виразний письмовий наказ на підставі відомостей, недосяжних його отримувачам. Ба більше, далі з’ясується, що травнева розмова нічим не суперечить умісту листа від 9-го липня.

Усі відомі, що останні накази ґура завжди переважають попередні. Останній наказ – це остаточний наказ, і його слід виконувати:

"Я можу казати багато-що, прецінь коли звертаюсь безпосередньо до тебе, роби те, що кажу. Твій найперший обов’язок – виконувати, а не сперечатись: "Пане-добродію, напередодні ви мені говорили що-инше". Хай це тебе не обходить, виконуй те, що кажу тобі зараз, у цьому полягає послух, несумісний із суперечкою".
(Шриля Прабгупада, відчит за Шримад-Бгаґаватамом (далі - ШБ), 14.4.75, Гайдерабад)

У Бгаґавадґіті Пан Кришна довго настановляв Арджуну, повідаючи за види йоґи від Дг'яни до Ґ'яни, проте скасував їх усі останнім наказом:

"Завжди думай за Мене й стань Моїм вірним" – останній наказ Бога, й саме його слід виконувати".
(Вчення Пана Чайтаньї, розділ. 11)

Останній наказ Шянкарачар'ї – "бгаджа Ґовінда"  – теж заперечує його попередні твердження, і то всі. У вступі писало, що виділові самі визнають це за постулят науки мислення:

"Згідно з послідовним мисленням, пізніші ухвали переважають попередні".
(ҐВиМ, стор. 25)

Безперечно, "найпізнішою" настановою є остання. Тому, йдучи за твердженням власне Виділу, ми маємо дотримуватися ритвіцтва.

Шриля Прабгупада ніколи нікого не настановляв дикша-ґуром і нікому не наказував коли-будь ставати дикша-ґуром по своїм відході. Досі ніщо не свідчить на доказ таких тверджень. Ба більше, багато старшин Товариства визнали наступне:

"Безперечно, Шриля Прабгупада ніколи не казав: "Гаразд, ось наступний ачар'я чи наступні одинацять ачар'їв, і їх уповноважено бути ґурами для Руху в цілому світі". Він такого не чинив".
(Джаядвайта Свамі, осередок МіТУКу в Південному Льондоні, 1993 р.)

Шриля Прабгупада недвозначно наголосив, що дикша-ґуру – це мага-бгаґавата (найвищий щабель усвідомлення Бога) і нарочитий відпоручник свого духового вчителя. Він завжди гостро засуджував охочих обійняти посаду ґура за відсутности належної вдачі й повноважень. Нижче ми надаємо витяг з книжок Шрилі Прабгупади з описом ґурової майстерности:

"Мага-бгаґавата-шрештго брагмано вай ґурур нринам
сарвешам ева льоканам асав пуджйо ятга гарих
мага-куля-прасуто' пі сарва-яґ'єшу дикшитах
сагасра-шякгадг'яї ча на ґурух сьяд авайшнавах

Ґуру мусить усталитися на найвищім щаблі вірної служби. Є три стани вірних, і ґура мусово узяти з найвищого стану. (…) Коли людина досягла найвищого стану – стану мага-бгаґавати – її мусово узяти за ґура й шанувати достоту так, як Гарія, Бога-Особу. Лише така особа варта посади ґура".
(Чч, Мадг'я, 24.330, пояснення)

Шриля Прабгупада вчив, що до постання дикша-ґуром необхідно, крім майстерности, отримати також особливі повноваження від ачар'ї-попередника:

"Назагал ти маєш знати, що він – невизволена душа, тому нікого не годен навернути на свідомість Кришни. Для цього слід певним чином поблагословитися у духових зверхників".
(Шриля Прабгупада, лист до Джанардани, 26.4.68)

"Слід отримати висвячення від щирого духового вчителя з ланцюгу учнівського наступства, який одержав належні повноваження від свого духового вчителя. Це називається дикша-відганою".
(ШБ, 4.8.54, пояснення)

                            Гіндус: Коли Ви стали духовим провідником над Рухом свідомости Кришни?
Шриля Прабгупада: Що він каже?
           Брагмананда: Він запитує, коли Ви стали духовим провідником над Рухом свідомости Кришни.
Шриля Прабгупада: Коли мій Ґуру Магараджа наказав мені. Це ґуру-парампара.
                            Гіндус: Ви стали…
Шриля Прабгупада: Спробуйте втямити. Не кваптесь. Ґурові вільно стати ґуром з наказу свого ґура. Тільки так. Инакше нікому не дозволено ставати ґуром.
(Шриля Прабгупада, відчит за Бґ, 28.10.75)

Отже, на думку Шрилі Прабгупади, людина може стати ґуром за наявности вправности й уповноваження. Шриля Прабгупада не уповноважував таких ґурів і не називав жодного свого учня досить вправним, аби почати висвячувати зараз по його відході. Ба більше, лише за два місяці до 9-го липня 1977-го року він погодився з тим, що вони є "зумовленими душами" і зазначив, що слід пильнувати, аби хтось не вдав із себе ґура (див. у Додатках обраду від 22-го квітня 1977-го року).

Доводи на підтримку протилежного до ритвіцтва порядку висвячень можна розділити на три головні різновиди:

• Шриля Прабгупада нераз закликав кожного стати ґуром, часто наводячи вірш "амара аґ'яя ґуру ганя" з Чайтанья-чаритамрити.

• Є шість-сім особистих листів, де Шриля Прабгупада згадує, що по його відході його учні стануть дикша-ґурами.

• Решта заяв у книжках і відчитах Шрилі Прабгупади, де згадано засаду за постання учнів дикша-ґурами.

Передусім розгляньмо перший різновид:

Настанову кожному стати ґуром можна знайти у вірші з Чайтанья-чаритамрити, що його Шриля Прабгупада часто наводив:

"Напучуй кожного виконувати накази Шрі Кришни, викладені у Бгаґавадґіті та Шримад-Бгаґаватамі. У такий спосіб стань духовим учителем та визволи всіх громадян своєї країни".
(Чч, Мадг'я, 7.128)

Однак різновид ґура, яким Пан Чайтанья закликає стати кожного, виразно окреслено в докладному поясненні:

"Себто, треба зоставатися вдома, повторювати Гаре'Кришна-мантру й проповідувати настанови Кришни так, як їх викладено у Бгаґаватґіті та Шримад-Бгаґаватамі".
(Чч, Мадг'я, 7.128, пояснення)

"Можна залишатися ґаздою, лікарем на ділі, будівничим тощо. Це не важить. Але слід виконувати накази Шрі Чайтаньї Магапрабга, повторювати Гаре'Кришна-мага-мантру та навчати родину й друзів Бгаґавадґіти та Шримад-Бгаґаватаму. (…) І краще не брати жодних учнів" .
(Чч, Мадг'я, 7.130, пояснення)

Як бачимо, ці настанови не вимагають від ґура попереднього досягнення хоч-якого рівня усвідомлення перед початком проповіді. У проханні йдеться за негайне виконання. Звісно, кожного просто спонукають проповідувати те, що він знає, й таким чином стати шикша-ґуром, або ґуром-напутником. Це з'ясовано остаточно,  оскільки далі шикша-ґурові дано пораду залишатися на тій же посаді, а не ставати відтак дикша-ґуром:

"І краще не брати жодних учнів".
(Чч, Мадг'я, 7.130, пояснення)

Брати учнів – головна справа дикша-ґура, тимчасом як шикша-ґуру має просто далі виконувати свої обов'язки й проповідувати свідомість Кришни якнайліпше. Пояснення Шрилі Прабгупади показують, що в цім вірші Пан Чайтанья закликає всіх стати шикша-ґурами, а не дикша-ґурами.

Це виразно показано також у численних инших посиланнях, де Шриля Прабгупада спонукає кожного стати ґуром:

"Яре декга, таре кага, кришна-упадешя. (Чч, Мадг'я, 7.128). Нічого не вигадуйте, повторюйте вже сказане Кришною. І все. Нічого не додавайте. Тоді ви станете ґурами. (…) Може, я йолоп, негідник. (…) Тому ми маємо йти цим шляхом; визволяючи своїх сусідів, приятелів, ви станете ґурами, одно вживайте впливових слів Кришни. Тоді буде вислід. (…) Будь-хто здатен це робити. Навіть дитина може".
(Вечірній даршан Шрилі Прабгупади, 11.5.77, Гришикеш)

"Люди перебувають у невігластві, тому ми потребуємо багато мільйонів ґурів, аби просвітити їх. Це завдання Чайтаньї Магапрабга. (…). Він казав: "Усі ставайте ґурами".
(Шриля Прабгупада, відчит, 21.5.76, Гонолулу)

"Одно промовте (…) "Просто завжди думай за Мене, - сказав Кришна, - й просто стань Моїм вірним. Просто боготвори Мене та вшановуй". Будь-ласка, робіть це". Отже, якщо вам вдасться переконати когось робити це, ви станете ґуром. Хіба це важко?"
(Шриля Прабгупада, розмова, 2.8.76, Паризів, Франція)

"Справжній ґуру той, хто навчає слів Кришни. Ви маєте лише промовити: "Так і так". Нічого більше. Хіба це так тяжко?"
(Шриля Прабгупада, відчит, 21.5.76, Гонолулу)

"… "Алеж я нічого не вмію. Як я годен бути ґуром?" Не треба жодного вміння… Кого стрінете, просто перекажіть слова Кришни. І край. Ви стаєте ґуром".
(Шриля Прабгупада, відчит, 21.5.76, Гонолулу)

(Вражає, що деякі вірні вжили цих витягів також для позначення т. зв. "найменш вправного дикша-ґура"¹, жодного разу передше не згаданого в будь-яких книжках, відчитах і розмовах Шрилі Прабгупади).

Приклад не надто вправного ґура, який годен лише повторити почуте, можна знайти в будь-якім обсягові знань для новонавернених Товариства. Цілком зрозуміло, що вищенаведені настанови поправді є запрошенням стати духовими вчителями-напутниками, шикша-ґурами. У своїх книжках Шриля Прабгупада навів значно суворіші вимоги до того, хто стає дикша-ґуром:

"Коли людина посіла найвищий стан – стан мага-бгаґавати – її слід узяти за ґура й шанувати достоту так, як Гарія, Бога-Особу. Лише така особа варта посади ґура".
(Чч, Мадг'я, 24.330, пояснення)

"Слід отримати висвячення від щирого духового вчителя з ланцюгу учнівського наступства, що одержав належні повноваження від свого духового вчителя. Це називається дикша-відганою".
(ШБ, 4.8.54, пояснення)

У цім витязі Шриля Прабгупада стверджує, що наказ стати ґуром-висвятником слід отримати від свого ґура. Наказ Пана Чайтаньї "амара аґ'яя ґуру ганя" існує протягом п’ятьох сотень років. Очевидно, Шриля Прабгупада вважає, що його не треба застосовувати саме щодо дикша-ґура, бо нащо тоді ще їден, окремий наказ від свого безпосереднього ачар'ї? Ця загальна настанова Пана Чайтаньї стосується до шикша-, а не дикша-ґура. Дикша-ґуру – це виняток, а не припис, тимчасом як Шриля Прабгупада завбачав появу мільйонів шикша-ґурів, серед яких – чоловіки, жінки й діти.

Розгляньмо тепер другий різновид:

Свого часу існував гурт надто зарозумілих вірних, стурбованих можливістю висвячувати власних учнів за присутности Шрилі Прабгупади. Шриля Прабгупрада трохи листувався з ними. Ці листи деколи повертають на підтримку численного ачаронаступства. Шриля Прабгупада виробив певне ставлення до таких гонорових самолюбів. Звичайно він радив їм пильнувати перебігу навчання, кажучи їм, що в цім разі, у будущині, по його відході, вони зможуть узяти учнів:

"Найперше застерігаю Ач'ютананду від спроб висвячувати. Наразі ви не на тім рівні, щоби когось висвячувати. (…) Не спокушайтеся такою маєю. Я вчу всіх вас, як стати в будущині духовими вчителями, прецінь не поспішайте".
(Лист Шрилі Прабгупади до Ач'ютананди та Джаї Ґовінди, 21.8.68)

"Напередодні ти просив у мене дозволу висвячувати своїх власних учнів; незабаром ти матимеш численних учнів завдяки твоїй проповіді".
(Лист Шрилі Прабгупади до Ач'ютананди, 16.5.72)

"Я чув, що дехто з вірних певною мірою вшановує тебе. Звісно, вшанувати вайшнава – сприятливий вчинок, але не за присутности духового вчителя. Так буде по відході духового вчителя, прецінь наразі слід зачекати. Инакше це стане причиною звади".
(Лист Шрилі Прабгупади до Гамсадутти, 1.10.74)

"Наполегливо навчайся й далі, тоді будеш правдивим ґуром і подужаєш брати учнів, підпершись тією ж засадою. Прецінь доки живий твій духовий учитель, ти, у згоді з правилами ґречности, маєш приводити здогадних учнів до нього, а за його відсутности, себто по його відході, ти можеш брати учнів без жодних обмежень. Це право учнівського наступства. Я хочу бачити, як мої учні стають досконалими духовими вчителями та скрізь поширюють свідомість Кришни, це дуже втішить мене й Кришну".
(Лист Шрилі Прабгупади до Туштакришни, 2.12.75)

Цікаве те, що, хоча ҐВиМ і повертає вищезгадане "право" на підтримку устав численного ачаронаступства, те саме видання стверджує, що насправді це ніяке не право:

"Святі читанки містять численні приклади дання учнями висвячень за присутности їхнього ґура, (…) У читанках відсутній припис, що учень не має права висвячувати за тілесної присутности свого ґура".
(ҐВиМ, стор. 23)

Прагнення духового вчителя отримувати шану й мати послідовників насправді означає відсутність у нього вправности. Дивує сила оманного себелюбу, що навіть за присутности наймогутнішого з-поміж всіх ачар'їв, які коли-будь відвідали нашу планиду, спонукала певних осіб вважати себе управненими висвячувати власних учнів просто під боком у Шрилі Прабгупади²!

Запевне, Шриля Прабгупада у своїх листах дозволяв цим вірним брати учнів за умови, що вони зроблять це перегодом, аби-тільки втримати їх у вірній службі. Вчинивши так, він, принаймні, припускав ймовірність того, що вони по якімсь часі позбудуться свого гонору.

Покірні вірні, слугуючи свому духовому вчителеві пильно, самозречено й жертовно, ніколи не одержували листів з описом своєї яскравої будущини на посаді дикша-ґура. Хіба міг Шриля Прабгупада насправжки пропонувати посаду дикша-ґура лише найпихатішим, а отже, найменш вартим?

Об’явки, що вони вільно висвячуватимуть учнів по його тілеснім відході, справедливі. Так само будь-який англієць по досягненні сімнацятьох років має право шоферувати, прецінь пам’ятаючи за дві уваги. Перша – це вміння; він має вміти шоферувати. Друга – шоферська посвідка, видана державною управою, себто дозвіл шоферувати. Читач має змогу порівняти. Наступний витяг з листа, який повертають на підтримку численного ачаронаступства, твердить:

"До 1975-го року ті, хто склав усі вищевказані іспити, одержать окремі повноваження на висвячення й збільшення кількости послідовників свідомости Кришни".
(Лист Шрилі Прабгупади до Кіртанананди, 12.1.69)

Хіба ця заява дозволяє скасувати чинність останнього наказу щодо висвячень?

Оскільки це – спроба уґрунтувати позбавлення ритвіцтва чинности шляхом посилання на особисті листи, ми вдамося тут до "права учнівського наступства" Шрилі Прабгупади. Перший розділ "права" стверджує, що учень не повинен ставати ачар'єю-висвятником за присутности на планиді власного ґура. Оскільки це "право", розумно, що вищенаведений лист не може означати, що учні Прабгупади висвячуватимуть від себе, адже в 1975-м році Шриля Прабгупада ще перебував на планиді. Зважаючи на це, можна лише виснувати, що вже 1969-го року він міркував за щось на кшталт способу висвячення через заступників. Дійсно, станом на 1975-ий рік Шриля Прабгупада мав "уповноважених" чи "ваговитих" вірних, як, приміром, Кіртанананда, покликаних начитувати щаблівки й висвячувати від нього. Отож, вищенаведений лист віщує майбутню появу заступників Шрилі Прабгупади на проведення висвячень. Перегодом він назвав цих заступників ритвіками й затвердив їхні посадові обов’язки наказом від 9-го липня 1977-го року. Припущення, що Шриля Прабгупада справді вповноважив Кіртанананду стати ачар'єю-висвятником сампрадаї по кількох складених іспитах, нерозважливе.

"Будь-хто, виконуючи наказ Пана Чайтаньї під проводом Його щирого заступника, може стати духовим учителем, і я бажаю, щоб за моєї відсутности всі мої учні ставали щирими духовими вчителями-поширювачами свідомости Кришни в цілім світі".
(Лист Шрилі Прабгупади до Мадгусудани, 2.11.67)

Посилаючись на цей витяг, дехто з вірних запевняє: оскільки Шриля Прабгупада говорить за своїх учнів, що ставатимуть духовими вчителями за його відсутности, він має на увазі дикша-ґурів, бо шикша-ґурами вони вже стали. Проте Шриля Прабгупада міг просто ще раз закликати своїх учнів ставати добрими духовими шикша́-вчителями й за його відсутности також. Цей витяг не містить жодного спомину про його учнів, покликаних висвячувати чи брати власних учнів. Вираз "щирий духовий учитель-поширювач свідомости Кришни в цілім світі" так само стосовний і до шикша-ґура.

Втім, якщо подібні до вищенаведених листи й натякали на якийсь инакший різновид ґуруцтва, їх, проте, неможливо вжити на переиначення останнього наказу від 9-го липня 1977-го року, бо з ними не ознайомили инших членів Руху. Ці листи навіть не видано до 1986-го року. Казано, що деякі особисті листи Шрилі Прабгупади читано деким з Товариства. Хай так, але слід зауважити, що Шриля Прабгупада ніколи не запроваджував такого різновиду поширення наказів. Ми не можемо довести, що Шриля Прабгупада  коли-будь загадував оприлюднити його особисте листування. Раз він припустив, що його листи можна надрукувати "принагідно", проте ніколи не казав, що без них ніхто не дізнається, як має працювати численне ачаронаступство по його відході.

Аби уявити, як слід було вчинити 1977-го року, можна вжити тільки наявного в тім часі свідчення, і це свідчення мусить бути виразним і легкоприступним. Якби такі листи направду містили ключ до тлумачення намірів Шрилі Прабгупади щодо способу висвячень протягом наступних десятьох тисяч років, він, звісно, зробив би їхнє видання та найширше оприлюднення справою першорядної ваги. Також слід зважити на ймовірність необізнаности всіх провідників Товариства з його особистим листуванням, і, як наслідок, нерозуміння ними способу висвячення по його відході. Ми знаємо, що так, очевидно, й було, бо аж до 28-го травня 1977-го року виділові й досі не були відомі за наміри Шрилі Прабгупади (див. Додатки).

З погляду вищевикладеного будь-яку спробу переиначити наказ від 9-го липня 1977-го року на підставі нечисленних листів можна вважати геть недоречною. Якби подібні листи справді були важливими додатками до його останнього наказу, то Шриля Прабгупада, звісно, дав би це на здогад або в самому розказанні, або в иншому супровідному листі.

Отже, єдиною посадою для здійснення висвячень, яку Шриля Прабгупада вповноважив посісти, була посада заступника ачар'ї, ритвіка. 

Наприкінці розгляньмо третій різновид:

Відібрано різноманітні витяги з книжок і відчитів Шрилі Прабгупади, щоб уґрунтувати скасування ритвіцтва. У книжках Шрилі Прабгупади ми знаходимо лише описи вправности дикша-ґура, викладені загальними мовними одиницями. Й нема жодного окремого спомину за його власних учнів, готових стати дикша-ґурами. Радше, витяги просто повторюють головне: слід бути надзвичайно добре підученим і мати повноваження навіть перед спробою стати дикша-ґуром:

"Нинішній учень у будущині сам стане духовим учителем. Щирим, уповноваженим духовим учителем годі стати без цілковитого послуху перед своїм духовим учителем".
(ШБ, 2.9.43, пояснення)

Наведений витяг ледве чи дає комусь дозвіл висвячувати лише тому, що його ґуру опустив планиду. Тут навіть не згадано, що він її покида. Зазначено лише, що учні мусять отримати повноваження та в усьому слухатися. Ми знаємо також, що спершу вони мають сягнути рівня мага-бгаґавати. Дехто з вірних стверджує, що розділ книжки "Легка мандрівка до инших планид", де йдеться за "ґурів"-старостів (стор. з2), виправдовує скасування ритвіцтва й доводить правність запровадження численного ачаронаступства. Проте це вдале порівняння зі старостою невеликої кляси виразно окреслює посаду шикша-, а не дикша-ґура. В цім уривку староста діє від імени вчителя. Сам він не є вчитель. Він здатен опанувати вчителювання, прецінь то є такий перебіг, який не означає саморушного обіймання цієї посади у мить відходу вчителя (який, безперечно, зіставляється з дикша-ґуром). Ґуру-староста у згоді зі своїми обов'язками може мати тільки шикша-учнів, і тільки обмежене число. По впануванню вчительства, себто по досягненні щаблю мага-бгаґавати, і наступним уповноваженням від свого ачар'ї вже нема рації й далі називати його старостою; він природньо стане вчителем. І, оскільки він повноправний учитель, він подужає взяти необмежене число учнів. Отож, староста – це шикша-ґуру, а вчитель – це дикша-ґуру, і шляхом неухильного виконання наказів дикша-ґура шикша-ґуру здатен поступово дійти рівня, необхідного, щоби стати дикша-ґуром. Ба більше, староста-напутник просто допомагає вчителеві за його присутности. Це знову суперечитиме "праву" учнівського наступства, тлумаченому на користь численного ачаронаступства, якщо вважати старостів, згаданих  Шрилею Прабгупадою, за щирих дикша-ґурів. Инакше кажучи, староста не заступає чи спадкує по вчителеві, а працює рівночасно чи обік нього. Звісно, наведений тут приклад відверто суперечить припущенням Виділу а) і б), у згоді з якими якими ритвіцтво позбавлено чинности зараз по відході Шрилі Прабгупади, а ритвіки саморушно стають дикша-ґурами.

Крім особистого листування Шрилі Прабгупади, наводять инші висловлювання, покликані уповажнити його послідовників стати дикша-ґурами:

"Отже, десятий, одинацятий, дванацятий. Мій Ґуру Магараджа числом десятий від Чайтаньї Магапрабга, я – одинацятий, ви – дванацяті. Тож поширюйте це знання".
(Промова по прибутті, 18.5.72, Янголів, ЗДАм)

"Одночасно я прохаю їх усіх стати духовими вчителями. Надалі кожен з вас має стати духовим учителем".
(В'яса-пуджа Шрилі Прабгупади, 5.9.69, Гамбурґ)

У першому витязі пише, що учні Шрилі Прабгупади ВЖЕ дванацяті: "ви – дванацяті". Отже, це не своєрідний дозвіл стати дикша-ґурами в будущині, а визнання того, що вони вже поширюють послання парампари. Наступний витяг казано в той самий лад. Звісно, там наголошено, що його учні є наступні в ланцюгові парампари. І в першім витязі йдеться за те, що це наступство вже справдилося через потужну проповідь учнів. У будь-якім разі тут немає виразної вказівки брати учнів, є лише заклик проповідувати. Прохання Шрилі Прабгупади до своїх учнів стати в будущині духовими вчителями не означає, що він хотів, аби вони стали духовими вчителями-висвятниками зараз по його відході. Наполягати, що він саме це мав на оці, є справжнісіньким мусуванням. Це омилення, бо останній наказ щодо висвячень у Товаристві, як ми відомі, з'ясовує, що учні Шрилі Прабгупади можуть бути лише заступниками ачар'ї, а не дикша-ґурами.

Довід, що наведені витяги касують наказ на запровадження ритвіцтва, нічим не підперто й може бути легко спростовано наведенням инших висловів Шрилиі Прабгупади щодо подій по його тілеснім відході:

                       Новинар: Що буде з Рухом свідомости Кришни у Злучених Державах Америки по вашій смерті?
Шриля Прабгупада: Я ніколи не помру.
                               Вірні: Джая! Гарибол!(сміх)
Шриля Прабгупада: Я житиму в своїх книжках, а ви з них користатимете.
(Новинарське віче, 16.7.75)

Якби Шриля Прабгупада хотів, щоби по його відході запровадили численне ачаронаступство, він би мав чудову нагоду оприлюднити свої наміри, відповідаючи на це запитання новинаря. Проте замість сказати, що учні посядуть місце дикша-ґура по його відході, Шриля Прабгупада каже, що ніколи не вмре, і що його книжки зроблять все необхідне. Його слова можна зрозуміти так, що він є чинним духовим учителем, який не припиняє давати позасвітнє знання (головний складник дикши) через свої книжки, й це триватиме, допоки існує МіТУК. Обов’язок його учнів – забезпечити це.

"Не ставайте ачар'єю передчасно. Передусім виконуйте накази ачар'ї, так ви дійдете розуму. Краще стати ачар'єю опісля. Ми зацікавлені у вишколі ачар'їв, але у згоді з правилами ґречности не слід ставати ачар'єю, принаймні, за присутности ґура. Неґречно ставати ачар'єю, навіть якщо досконалий, а коли хтось приходить по висвячення, то обов'язок полягає в тому, щоб цього майбутнього висуванця привести до свого ачар'ї".
(Шриля Прабгупада, відчит за Чч, 6.4.75, Маяпур)

Вищенаведений витяг визначає засаду, що показує, як його учні можуть стати ачар'єю. Однак наголошено на тім, що зараз їм не слід цього робити. Видається, ніби Шриля Прабгупада взагалі згадує за постання своїх учнів ачар'ями лише тоді, коли переконує їх не робити цього за його присутности. Це співзвучне також із вищенаведеним особистим листуванням. Розумно, що це не окремий наказ певним особам брати власних учнів, а, мабуть, загальне устійнення засади. Як буде показано в розділі "Слухозапис "настанови", покладеного у ҐВиМі головним доводом на користь численного ачаронаступства, Шриля Прабгупада не наказував ставати дикша-ґурами навіть у травні 1977-го року ("З мого наказу", (…), "Але з мого наказу", (…), "Коли я накажу"). Ці умовини залишалися невідмінними до його тілесного відходу. До речи, перегодом він у тім самім відчиті підтримує прагнення своїх учнів стати ачар'ями в такий спосіб:

"І стати ачар'єю зовсім неважко. (…) амара аґ'яя ґуру ганя тара' ей дешя, яре декга, таре кага 'кришна'-упадешя: "Виконуючи Мій наказ, станьте ґурами" (…). Відтак, у будущині… припустімо, наразі вас десять тисяч. Збільшимо до ста тисяч. Ось як воно має бути. Відтак від ста тисяч до мільйону, й від мільйону до десятьох мільйонів".
(Шриля Прабгупада, відчит за Чч, 6.4.75, Маяпур)

Як допіру було з’ясовано, Пан Чайтанья наказав кожному невсипуще проповідувати, готуючи численних послідовників свідомости Кришни, прецінь учнів не брати. Шриля Прабгупада потверджує цей наказ, спонукаючи своїх учнів готувати набагато більше вірних. Важить заява Шрилі Прабгупади: "Приміром, наразі вас десять тисяч…" (себто за присутности Шрилі Прабгупади). Звідси бачити, що він веде мову за послідовників свідомости Кришни, а не за "учнів його учнів", адже головним предметом відчиту було те, що їм не слід висвячувати за його присутности на планиді. Просто була думка, що на той час було, здогадно, десять тисяч вірних Кришни, а в будущині до них приєднаються мільйони. Ритвіцво мусіло стати запорукою в тому, що ці послідовники, ставши підучені належним чином, аби отримати висвячення,  матимуть змогу одержати дикшу від Шрилі Прабгупади достоту так, як вони мали змогу одержувати її тоді, коли він давав вищезгаданий відчит. 

На завершення:

Підтвердження, що Шриля Прабгупада осібно наказав своїм учням стати дикша-ґурами, запровадивши таким робом устрій, відмінний від ритвіцтва, не існує.

Усе, що ми маємо, це декілька неоприлюднених (на той час) особистих листів, надісланих лише тим, хто, незважаючи на присутність на планиді Шрилі Прабгупади, прагнув стати дикша-ґуром, подекуди щойно долучившись до Руху. Тоді їм казали, щоби вони, перш ніж справдити свої наміри, бодай трохи заждали, допоки Шриля Прабгупада не опустить цієї планиди. Неоприлюднення листів на час виходу наказу від 9-го липня означає, що не було наміру вжити їх у будь-якому безпосередньому стосункові до майбутніх висвячень у Товаристві.

Ба більше, книжки Шрилі Прабгупади й розмови з ним містять лише навід учням щодо того, як стати шикша-ґурами. Хоча загальну засаду за постання учня дикша-ґуром згадано, проте Шриля Прабгупада не дає своїм учням окресленого наказу брати власних учнів.

Вищенаведені витяги аж ніяк не можуть заміняти виразний наказ від 9-го липня, поширений у цілім Товаристві як осібний лист. Запевне немає такого ж виразного рівновартого наказу, покликаного встановити чинне ґуруцтво в Товаристві.

Отже, гадка, що Шриля Прабгупада часто казав, що всі його учні повинні негайно стати дикша-ґурами в мить його тілесного відходу, незабаром по відході чи ще коли-будь, ніщо инше, як грушка на вербі.

Зазвичай стверджувано, що Шриля Прабгупада не потребував пояснювати в листі від 9-го липня, як слід було вчинити з майбутніми висвяченнями, бо він уже докладно й нераз розтлумачив це у своїх книжках, відчитах і розмовах. Журно, що це твердження, позатим, що воно геть хибне, також просто стає джерелом наступних нісенітниць:

• Якби попередні настанови Шрилі Прабгупади щодо того, яким він бажав бачити дальший перебіг висвячень за своєї відсутности, були настільки прозорі, що він не потребував робити осібне розказання з цього приводу, то нащо Виділ вирядив до нього окреме відпоручництво? Відпоручництво, головною метою якого було з'ясувати, що робити з висвяченнями, "зокрема" тоді, коли його вже не буде з ними (див. розділ "Слухозапис "настанови")! Шриля Прабгупада тяжко нездужав, сливе опускав тіло, аж з’явилися його найстарші учні з найпростішими запитаннями, на які він, здогадно, уже відповів безліч разів.

• Якщо Шриля Прабгупада виразно казав, що в будущині треба закласти численне ачаронаступство, то чому він залишив мало настанов з приводу запровадження цього ладу, аж старші учні відчули потребу розпитувати Шридгару Магараджу з Ґавдіяматгу за те, як влаштувати даний устрій?

• Якщо всі направду добре втямили бажання Шрилі Прабгупади, яке полягало в тім, аби кожен став дикша-ґуром, то нащо Виділ запровадив теренове ачарництво всього лише з одинацятьма ґурами й дозволив йому тривати аж десять років?

Хоч ми дещо засуджуємо виділове видання ҐВиМ, у нім є уривок, який, на нашу думку, остаточно з'ясовує направу, покликану з'єднати родину Шрилі Прабгупади:

"Єдиним обов’язком учня є пошана до духового вчителя й служіння йому. Хай розум учня не переймається тим, як і собі стати ґуром. Якщо вірний справді бажає духово поступати, йому слід стати учнем, а не духовим учителем".
(ҐВиМ, стор. 25, Виділ, 1995 р.)

Ми цілковито згідні з цим.

¹На такім тлумаченні наполягає Аджамілядас  у статті "Завсідник чи ритвік", надрукованій у виділовому часописі МіТУК за 1990-ий рік.
²Ми хочемо зауважити, що більшість згаданих вірних визнали свої помилки, тому ми перепрошуємо за ймовірні зневагу чи перепони, спричинені нами. Може, вони зважать на те, що їхні особисті листи, в яких Шриля Прабгупада звертається до їхніх особистих анартег, наразі покладено доказами на користь численного ачаронаступства в МіТУКові.

Такого твердження нема в книжках Шрилі Прабгупади, а що книжки Шрилі Прабгупади містять усі необхідні засади шястер, то такого обмеження не може бути в нашому вченні. 

Вжиток ритвіцтва по відході Шрилі Прабгупади відповідає його численним настановам, які устійнюють тлінність тілесного спілкування ґура й учня (див. Додатки). Прочитавши ці витяги, зауважуєш, що кілька літ потім дехто з виділових намалював дещо инше маливо:

"Шриля Прабгупада вчив нас бачити учнівське наступство як живу злуку (…) Закон учнівського наступства приписує учневі визнати живого духового вчителя, себто присутнього тілесно".
(Шиварама Свамі, часопис МіТУК, стор. 31, 1990 р.)

Тяжко погодити вищенаведену заяву з наступними твердженнями:

"Тілесна присутність не важить".
(Шриля Прабгупада, хатня розмова, 6.10.77, Вриндаван)

або

"Тілесна присутність неістотна".
(Лист Шрилі Прабгупади, 19.1.67)

Звісно, ми мусимо спілкуватись із зовнішнім проявом ґура, бо на зумовленім щаблі дарма числити лише на спілкування з Наддушею, прецінь ніде Шриля Прабгупада не вчить того, що цей тілесно втілений ґуру повинен ще й тілом перебувати поряд з учнем:

"Тому слід скористатися ванієм, а не тілесною присутністю".
(Чч, Антья, висновок)

Шриля Прабгупада сам пересвідчив цю засаду, висвятивши на учнів багато тих, кого й на очі не бачив. Це доводить, що дикшу можна отримати й без тілесної участи ґура. Ні в шястрах, ані у Шрилі Прабгупади нема нічого, що доконче злучає дикшу з тілесною присутністю. Отже, дальша чинність ритвіцтва цілком погоджена і з шястрами, і з прикладом нашого ачар'ї, який він дав, ще бувши тілесно присутнім.

У книжках Шрилі Прабгупади, в їдному з головних розділів, присвячених дикші, устійнено, що єдиною вимогою для отримання дикші є згода ґура. Цю засаду без змін передано ритвікам:

"Отже, не чекайте мого схвалення щодо тих, кого вважаєте вартими. Це на ваш розсуд".
(Шриля Прабгупада, хатня розмова, 7.7.77, Вриндаван)

Шриля Прабгупада напучує нас:

"Щодо часу дикші (висвячення) – все залежить від погляду ґура. (…) Якщо сад-ґуру, щирий духовий учитель, згідний, на учня висвячують одразу, без очікування на слушний час чи місце".
(Чч, Мадг'я, 24.331, пояснення) 

Зауважмо – відсутня умова, що вимагає тілесної зустрічі дикша-ґура й здогадного учня чи обов’язкової тілесної присутности дикша-ґура для надання ним своєї згоди (цікаве й те, що Шриля Прабгупада приподоблює мовник "сад-ґуру" до мовника "дикша-ґуру"). Шриля Прабгупада нераз казав, що вимогою на отримання висвячення є пильнування даних ним приписів і настанов, яких він навчав знову й знову:

"Такий перебіг висвячення. Учень повинен пристати на те, щоби більше не грішити (…) Він присягає виконувати накази духового вчителя. Тоді духовий учитель піклується ним і провадить його до духового визволення".
(Чч, Мадг'я, 24.256) 

                           Вірний: Багато важить зовнішнє висвячення?
Шриля Прабгупада: Зовнішнє висвячення означає службову згоду пильнувати настанови Кришни та Його заступника.
(Шриля Прабгупада, відчит, 22.2.73, Дубрівка, Злучені Держави Америки)

Шриля Прабгупада: Хто мій учень? Передусім хай він пильнує приписів, наказаних учневі.
                             Учень: Поки він пильнує, він тоді…
Шриля Прабгупада: Тоді в нього все гаразд.
(Ранкова прохідка, 13.6.76, Протока, ЗДАм)

"…якщо нема карности, то й розмови не може бути за учня. Учень – це той, хто кориться карності".
(Шриля Прабгупада, 8.3.76, Маяпур)

Чи означає слово "дикша" злуку з тілесно присутнім на планиді вчителем?

"Дикша - це перебіг, що уможливлює пробудження свого позасвітнього знання та здолання всіх відгуків, породжених грішними вчинками. Знавець явленого Святого Письма називає цей перебіг дикшею".
(Чч, Мадг'я, 15.108, пояснення)

(див. зарис "Дикша")

Ця визнака дикші не містить жадних підстав на те, щоб вважати присутність ґура на їдній планиді з учнем обов'язковою, аби перебіг дикші відбувався добре. Навпаки, настанови Шрилі Прабгупади та його особистий приклад доводять, що складники дикші не вимагають тілесної присутности ґура:

"Одержанню духового знання не можуть завадити жадні матеріяльні умови".
(ШБ, 7.7.1, пояснення)

"Могутність позасвітнього звуку ніколи не в'яне, навіть як джерела його на позір нема".
(ШБ, 2.9.8, пояснення)  

Отож, всі складники дикші: позасвітнє знання, отримання мантри тощо – можна передати й без тілесної присутности ґура.

Підсумувавши все, можемо бути цілком певними, що нема шястрових засад, згаданих у будь-якій книжці Шрилі Прабгупади, які забороняють передання дикші по опусканні ґуром Землі. Деколи кладуть запереченням схожий випадок з минувшини, алеж схожий випадок не є шястровим приписом. Наше вчення ґрунтується на пильнуванні приписів шястер, а не на дієписних звичаях. Власне, це й відрізняє МіТУК сливе від усіх инших товаристов Ґавдія-вайшнавів. В Індущині є численні впливові смарта-рахмани, раді гостро засудити Шрилю Прабгупаду за недостатнє прихилля до звичаїв.

Шястрові приписи укупі з прикладом самого Шрилі Прабгупади цілковито підтверджують, що дикша жадним робом не залежить від тілесної присутности ґура.

Це не може бути підставою для заперечення наказу від 9-го липня, бо Шриля Прабгупада запровадив багато небувалих новин: скоротив кількість обов’язкових щоденних кіл джапи з 64-рьох до 16-тьох; бувши саньясином, освячував шлюби між своїми учнями; дозволив жінкам мешкати у святинях; давав ґаятрі-мантри шляхом звукозапису тощо. Назагал це притаманне ачар'ям нашого ряду, адже всі вони без винятку запровадили свої власні дієписні новини. Ачар'ї мають повне право так чинити, рівночасно не порушуючи засади шястер. Вище тлумачено, що ритвіцтво за тілесної відсутности ґура не порушує жадних шястрових засад. Книжки Шрилі Прабгупади містять усі важливі шястрові засади, а що в його книжках не вказана потреба присутности ґура на планиді під час проведення висвячень, то це не може бути засадою. Отже, дальший вжиток  ритвіцтва по відході Шрилі Прабгупади означає зміни в дрібницях, а не в засадах.

Шриля Прабгупада робив багато такого, зокрема стосовного до висвячень, що можна вважати досі небувалим, але ми нічого не відкидаємо (див. зарис). Можна заперечити, що деякі зміни він розтлумачив у своїх книжках. Так і є. Проте численні зміни не розтлумачені в книжках. Крім того, Шриля Прабгупада не мусів пояснювати, як працює ритвіцтво, у своїх книжках, бо він протягом багатьох років вже показував його знамено, й наказом від 9-го липня остаточно викінчив цей устрій. Шриля Прабгупада ніколи не вчив нас безвіч пильнувати звичаїв:

"Наш єдиний звичай полягає в тім, як угонобити Вішна".
(Шриля Прабгупада, відчит за Бґ, 30.7.73, Льондон)

"Ні. Звичай, віровизнання – це все матеріяльне. Все це теж позначки".
(Шриля Прабгупада, хатня розмова, 13.3.75, Тегеран)

І зовсім не важить, чи достоту такий навід, отриманий нами від Шрилі Прабгупади, вже був дав хтось з ачар'їв-попередників. Наша єдина повинність – пильнувати наводу нашого власного ачар'ї.

Якщо спосіб висвячень можна відкинути лише на тій підставі, що передше не було подібного випадку в дієписові, то з цієї ж причини нам доведеться відкинути й чинне мітукове ґуруцтво.

Ніколи ще численні дикша-ґури не підлягали повноважній раді, управненій призупинити чи припинити їхню висвятницьку працю. Жодного з попередніх ачар'їв нашого ряду не затверджувано на посаді двома третинами голосів присутніх виділових, і жоден з них відтак не ставав жертвою брутальної грішної діяльности, внаслідок чого його хутенько прибирали з "ланцюга учнівського наступства". Ми відкидаємо такий неваговитий чин не на підставі відсутности подібного випадку в дієписові, а тому, що він грубо суперечить численним ґрунтовним засадам вайшнавського вчення, викладеним у книжках Шрилі Прабгупади, та є жахливим порушенням його останнього наказу.

Те, що устрій, подібний до ритвіцтва, безпосередньо не згадано у шястрах чи вікодавніх ведійських письмах, також не важить. У згоді з деякими ведійськими настановами, шюдрів і жінок взагалі заказано висвячувати на рахманів:

"Шюдрі не можна пропонувати дикшу (…). Це висвячення пропоновано усупір ведійським настановам, оскільки дуже важко відшукати вправного рахмана".
(Шриля Прабгупада, відчит за Бґ, 29.3.71, Бомбей)

Отже, по правді кажучи, Шрилі Прабгупаді заказано висвячувати жодного свого західнього учня, бо всі вони родом нижчі за найнижчий стан ведійського суспільства.  Проте Шриля Прабгупада спромігся відкинути ці ведійські закони шляхом звернення до вищих ведійських приписів. Деколи він так справджував ці приписи, як ніхто до нього:

"Як Гарі не обмежений світськими приписами й настановами, так і ущедрений Ним владою духовий учитель не мусить їм підлягати".
(Чч, Мадг'я, 10.136, письмо й пояснення)

"Отже, ласка Найвищого Бога-Особи й Ішвари Пурія не підлягає будь-яким ведійським приписам і настановам".
(Чч, Мадг'я, 10.137)

Зауважмо, що хоча ритвіцтво, принаймні, наскільки нам відомо, самобутнє, воно рівночасно не порушує найвищих шястрових засад. Свідченням виняткової обдарованости Шрилі Прабгупади є його здатність ужити шястрових засад по-новітньому, відповідно до місця, часу й умовин.

Ймовірно, ми ще не цілком усвідомили неповторність Шрилі Прабгупади. Подосі не було такого ачар'ї. Жоден з ачар'їв-попередників не оголошував свої книжки чинним правом на десять тисяч років. Ніколи передше не було чогось подібного до МіТУКу. Чому ж ми дивні, що така самобутня особа здатна закласти дещо незвичний для нас спосіб висвячень?

Підвалиною цієї переки є притаманна Шрилі Прабгупади риса ніколи не запроваджувати у Товаристві новини, попередньо не підготувавши її. За послівного  тлумачення це – безглуздя, бо тоді можна відкинути будь-який наказ ґура, якщо він новий чи дещо відмінний від попередніх. Розуміється, що в останні місяці життя Шриля Прабгупада не повинен був ухвалювати далекосяжні рішення щодо Товариства, крім добре знаних усіма.

Ми вже пояснювали, що ритвіцтво в будь-якім разі не новина. До липня 1977-го року до проведення дикша-висвячень в Міжнароднім товаристві на усвідомлення Кришни залучено переважно заступників. Шриля Прабгупада був дикша-ґуром Товариства, і більшість обрядів висвячення, зокрема за останніх років, виконувано головою святині чи иншим заступником Шрилі Прабгупади від його імени.

Найважливішою відміною по виході розказання від 9-го липня було брання заступниками нових учнів без узгодження зі Шрилею Прабгупадою. Лист щодо взяття в учні, передше надсиланий щойновисвяченим учням, Шриля Прабгупада вже не підписував, і духові ймення учням вибирали ритвіки. Також цей обряд було злучено з дещо незнаним доти словом "ритвік".

Отримання висвячення від щирого ачар'ї через заступників було добре знане тисячам учнів. Лист від 9-го липня тлумачить слово "ритвік" як "заступник ачар'ї". Розумно, що спосіб висвячення нових учнів через залучення заступників Шрилі Прабгупади не був новиною. Це був лише дальший тяг того, чого він навчав і що робив відтоді, як Рух свідомости Кришни зачав швидко зростати.

Чому мав статися аж такий страшний грець через дальший тяг чинности ритвіцтва після 14-го листопада 1977-го року?

Чимало хто не знає слова "ритвік", хоча воно й не нове. Це слово та його похідні вже згадане в книжках Шрилі Прабгупади трицять два рази. Власне, "новиною" було те, що устрій, чинний протягом багатьох років, тепер викінчено писемно з необхідними поправами на будущину. Це не дивне, бо тоді Шриля Прабгупада ухвалював багато рішень щодо будущини свого Руху. Розказання від 9-го липня вкотре підтвердило вагу ладу, який для всіх уже став звичним.

Як на глум, "новиною" стало цікаве обертання ритвіків у "щирих ачар'їв, матеріяльних і духових наступників Шрилі Прабгупади". Ця новина спричинила такий грець, що сотні учнів опустили Товариство незабаром по з’яві нового устрою, а тисячі рушили за ними.

Висновок:

Ми засвідчили, що нема безпосереднього доводу, який би обґрунтовував позбавлення ритвіцтва чинности по відході Шрилі Прабгупади, а також наступного перевертання ритвіків у дикша-ґурів – припущення а) і б). Навіть за існування надважних посередніх доводів на підтвердження цих двох припущень нехтування безпосередніми доводами малоймовірне, бо останні завжди переважають. Втім, як ми вже казали вище, нема й найменшого посереднього доводу, покликаного уґрунтувати відмову від дальшого вжитку ритвіцтва по відході Шрилі Прабгупади. Отже:

• Наказ дано цілому Товариству, щоб його виконували – безпосередній довід.

• Вивчення власне наказу, а також решти ствердних та наступних настанов лише підтримує дальшу чинність ритвіцтва – безпосередній довід.

• Не існує безпосереднього доводу, що Шриля Прабгупада ухвалив окреме розказання щодо припинення чинности ритвіцтва по своїм тілеснім відході.

• Також нема посередніх доводів на підставі даного наказу, прикладів у шястрах, инших настанов, надзвичайних обставин, таємних причин, природи й словооточення наказу, й назагал нічого такого, звідки ми можемо зробити висновок щодо існування ваговитої підстави на позбавлення ритвіцтва чинности по відході Шрилі Прабгупади. Цікаве те, що за дослідження инших знадобів ми знаходимо лише нові посередні докази, які вимагають дальшого виконання наказу від 9-го липня.

Зважаючи на вищенаведений розбір, насміємо стверджати, що скасування останнього наказу Шрилі Прабгупади щодо висвячень у Товаристві після 14-го листопада 1977-го року було, принаймні, спірним та неправосильним вчинком. Ми не годні відшукати доводи на певність припущень а) і б), які, як ми казали, є підвалиною сьогочасного поводження Товариства у справі ґурів. Знову скоритися наказові Шрилі Прабгупади – це наш єдиний можний вибір як учнів, послідовників і слуг Шрилі Прабгупади.

Аби посприяти цьому, ми зараз розглянемо розмову зі Шрилею Прабгупадою з 28-го травня 1977-го року та деякі дотичні до неї переки, здатні збентежити.

Слухозапис "настанови"

У виданні Ґури й висвячення в МіТУКові (ҐВиМ) Уповноважений виділ стверджує, що єдиною підставою для внесення переиначень а) і б) до останнього наказу від 9-го липня є запис розмови , що відбулась у Вриндавані 28-го травня 1977-го року. Нижче для придоби читача наведені ці переиначення, на які ми часто посилатимемося:

Переиначення а): Призначення заступників, або ритвіків, було тимчасовим заходом, реченець чинности якого обмежено часом перебування Шрилі Прабгупади на цій планиді.
Переиначення б): Припинивши виконувати обов’язки заступників, ритвіки саморушно стануть дикша-ґурами, висвячуючи на учнів від свого імени, а не від імени Шрилі Прабгупади.

Цей розділ створено на докладний розбір розмови з 28-го травня, аби з’ясувати, чи може вона бути законною підставою для запровадження вищенаведених переиначень а) і б).

Оскільки постава Уповноваженого виділу спирається саме на цей однісінький довід, то видання виділовими, принаймні, п’ятьох різних одмін крилатого письма цього звукозапису змушує нащурити вуха. Різні відчитання розмови з 28-го травня з'явилися в наступних виданнях:

1983 рік: Шриля'Прабгупада-лілямрита, книжка 6 (Сатсварупадас Ґосвамі, Книжкова спілка Бгактиведанти)
1985 рік: З мого наказу (Равіндра Сварупадас)
1990 рік: Часопис МіТУК (Уповноважений виділ)
1995 рік: Ґури й висвячення в МіТУКові (Уповноважений виділ)

Через наявність п’ятьох надрукованих одмін їдної обради мимоволі постає кілька поважних запитань. Наприклад, цілком слушне запитання: яка відміна правдива? І передусім, чому ці відміни неоднакові? Чи складається цей запис із кількох розмов? Чи склали стрічку з більш ніж одної розмови? Чи було видано більше за їдну відміну цієї стрічки? Якщо це так, то чи можемо ми бути певні, що хоч-яка з цих одмін справжня? Тому вже перед вивченням даного свідчення ми опиняємося в абиякому становищі, покладаючи переиначити зміст підписаного листа шляхом розбору відчитання звукозапису, у справдешності якого маємо всі підстави сумніватися.

А втім, більша ділянка відчитання звукозапису всіх п'ятьох одмін збігається, тому ми розглянемо відчитання, побудоване з п’ятьох різних одмін. Нижче ми наводимо розмову з 28-го травня в різних одмінах прочитання, позначених дужками:

(1)     Сатсварупадас Ґосвамі:  Наше наступне запитання – щодо майбутніх висвячень,
(2)                                                            зокрема тоді, коли Вас уже не буде з нами. Нам би дізнатися,
(3)                                                            як відбуватимуться перше й друге висвячення?
(4)             Шриля Прабгупада:  Так. Я пропонуватиму декого з вас. Після того, як це буде вирішено…
(5)                                                            Я попрошу декого з вас виступити ачар'єю(ями)-священиком(ами).
(6)    Тамалякришна Ґосвамі:  Це зветься ритвік-ачар'я?
(7)             Шриля Прабгупада:  Ритвік. Так. (Так, ритвіки)
(8)     Сатсварупадас Ґосвамі:  (Тоді) Які стосунки між тим, хто дає висвячення та…
(9)             Шриля Прабгупада:  Він є ґуру. Він є ґуру.
(10)   Сатсварупадас Ґосвамі:  Проте він виступає від Вашого імени.
(11)           Шриля Прабгупада:  Так. Є така вимога. Оскільки за моєї присутности не слід ставати ґуром,
(12)                                                          тому – від мого імени. З мого наказу, амара аґ'яя ґуру ганя, (він є) (стане) справжнім ґуром.
(13)                                                          Але з мого наказу.
(14)   Сатсварупадас Ґосвамі:  Отже (тоді) (вони) (вони стануть) (їх можна) також уважати Вашими учнями?
(15)           Шриля Прабгупада:  Так, вони учні (їхні учні), (але) (чому) вважати…хто
(16)  Тамалякришна Ґосвамі:  Ні. Він запитує за цих ритвік-ачар'їв, вони виступають заступниками, дають дикшу,
(17)                                                           (їхні)…люди, котрим вони дають дикшу, чиї вони учні?
(18)           Шриля Прабгупада:  Вони його (учні висвятника) учні.
(19)  Тамалякришна Ґосвамі:   Вони його учні (?)
(20)           Шриля Прабгупада:  Хто висвячує…(його) (він є) духовий онук…
(21)   Сатсварупадас Ґосвамі:   (Так)
(22)  Тамалякришна Ґосвамі:  (Зрозуміло)
(23)  Тамалякришна Ґосвамі:  (Провадьмо далі)
(24)   Сатсварупадас Ґосвамі:   Ми ще маємо запитання щодо…
(25)           Шриля Прабгупада:  Коли я накажу: "Ти стань ґуром!" – він стане щирим ґуром.
(26)                                                           І край. Він стає учнем мого учня. (Ось так). (Розумієте).

Як ми передше згадували, ні наказ від 9-го липня, ані жоден наступний службовий лист, підписаний Шрилею Прабгупадою, ніколи не спрямовував своїх одержувачів до вищенаведеної розмови. Звучить химерно, бо головний довід ҐВиМу полягає в тім, що ця коротка розмова є остаточно-вирішальною для поправного розуміння наказу від 9-го липня.

Прабгупада не мав звички давати навід своєму величезному товариству, розтяглому на цілий світ, ухвалюючи неповні й здатні спантеличити письмові розказання, які можна втямити належним чином лише за допомоги нишпорення в розмовах, записаних у стрічку напередодні.

Якщо зважати на значення обраджуваного наказу, в якому йдеться за санкіртану упродовж наступних десятьох тисяч років, і згадати, що сталося з Ґавдіяматгом саме через питання наступства, то неможливо збагнути те, що Шриля Прабгупада ухвалював рішення у такий спосіб. Однак ми змушені повірити саме в такий стан речей, якщо визнаємо сьогочасну точку зору Виділу. Тепер, якщо ваша ласка, почнімо ретельний розбір запису розмови, особливо зважаючи на ті рядки, яких ҐВиМ уживає на виправдання вищенаведених переиначень у наказі від 9-го липня.

Рядки 1-3: тут Сатсварупадас Ґосвамі задає Шрилі Прабгупаді згусле запитання щодо проведення висвячень у будущині, – "зокрема тоді, коли Вас уже не буде з нами". Що б не відповів Шриля Прабгупада, ми знаємо, що його відповідь стосуватиметься саме до часу по його відході, адже власне цей часовий відтинок цікавий Сатсварупі – "коли Вас уже не буде з нами".

Рядки 4-7: тут Шриля Прабгупада відповідає на заитання Сатсварупадаса Ґосвамія. Він каже, що призначить декотрим учням виступати "ачар'ями-заступниками", або ритвіками. Давши зрозумілу відповідь, Шриля Прабгупада замовк. Він нічого не додає до своєї відповіді, не доповнює її й не намагається доповнити. Отже, ми маємо розуміти це, як повну відповідь. До цієї точки зору можуть бути лише дві иншини:

1) Шриля Прабгупада зумисне відповів нещиро;
2) він не розчув запитання й припустив, що Сатсварупадас Ґосвамі запитує, що має бути зроблено, заким він ще присутній.

Жоден учень Шрилі Прабгупади навіть не розглядатиме иншини 1), а якби иншина 2) була вірною, тоді в цій розмові не йдеться за висвячення по відході Шрилі Прабгупади; отже, тоді маємо непереиначений наказ від 9-го липня за єдине розказання щодо майбутніх висвячень. 

Деколи кажуть, що повну відповідь як слід з’ясовано лише в перебігу решти розмови. Проте дещо негаразд із цим припущенням, а саме те, що Шриля Прабгупада, пояснюючи в такий спосіб, відповів би на перше запитання Сатсварупадаса Ґосвамія поправно за дотримання наступних умов:

• що хтось вирішив задати додаткові запитання;

• якби йому пощастило, він отримав би на свої подальші поправно поставлені запитання вірну відповідь на перше запитання Сатсварупи Магараджа.

Важко уявити, щоби хтось відповідав на запитання в такий химерний спосіб, адже мова йде, зокрема, за керування міжнароднім товариством. Це, принаймні, геть не притаманне Шрилі Прабгупаді. Звісно, якщо все й справді так, як нам подає Виділ, а саме – Шриля Прабгупада завдав собі клопіт написати лист до цілого Руху з наводом щодо висвячень, чинний лише до його відходу, себто протягом чотирьох місяців, то він би не давав настанови щодо керування Товариством упродовж десятьох тисяч років за допомоги таких невиразних відповідей.

Звісно, якщо ми намагатимемося відшукати в цім відчитанні неспростовні докази доцільности переиначень а) і б), то нам це не вдасться. У Шрилі Прабгупади запитують, як відбуватимуться висвячення саме тоді, коли він піде, й він відповідає, що призначить ритвіків. Ця відповідь цілком заперечує два переиначення, запропоновані Виділом, та доводить, що наказ від 9-го липня слід виконувати відтепер і надалі. Читаймо далі:

Рядки 8-9: тут Сатсварупадас Ґосвамі запитує за стосунки між особою, котра дає висвячення, й тим, хто висвячення отримує. Сатсварупадас Ґосвамі ще навіть не скінчив запитувати, як Шриля Прабгупада вже відповідає: "Він ґуру". Оскільки ритвіки визначально не висвятники, Шриля Прабгупада бере це на свій карб, адже він є ґуру для тих, кого висвячують. За те йдеться й у наказі від 9-го липня, де тричі устійнено, що ті, кого висвячують, є учні Шрилі Прабгупади.

Инколи висловлюють дивне припущення, що слова Шрилі Прабгупади "Він ґуру" насправді стосовні до ритвіків. Це безглуздо, оскільки Шриля Прабгупада щойно назвав ритвіка "ачар'єю-священиком" – достотно дияконом, покликаним відправляти певні побожні обряди. У листі від 9-го липня Шриля Прабгупада виразно вказує на обрядові повинності, які ці священики виконуватимуть. Вони повинні давати новим учням духові ймення в першім висвяченні, а в другім – начитувати на їхніх щаблівках ґаятрі-мантру, й робити  все це від імени Шрилі Прабгупади. І край. Нема жадного спомину за те, що вони є дикша-ґури, висвятники своїх власних учнів, чи що вони духові вчителі, які чинять від свого імени. Лист виразно визначає ритвіка як "заступника ачар'ї". Ритвіки мусіли чинити від імени ачар'ї, а не як уповноважені ачар'ї. З якої причини Шрилі Прабгупаді тмити розуміння справи, називаючи ритвіків "ґурами"? Якби всі вони таки були ґурами-висвятниками, чому б не назвати їх саме так, щоб уникнути непорозумінь?

За обговорень навчальних чи керівних засад, стосовних до його посади Ачар'ї, Шриля Прабгупада часто говорив про себе в третій особі. Безперечно, так само він чинить і тут, адже Сатсварупадас Ґосвамі запитує саме в третій особі.

Отже, ця розмова може мати зміст тільки за умови визнання нами того, що Шриля Прабгупада є ґуру, який висвячує нових учнів через своїх заступників - ритвіків.

Хоча відповіді Шрилі Прабгупади цілком змістовні й послідовні, запитувач, схоже, чогось не второпає. Це проглядає в запитаннях Сатсварупадаса Ґосвамія з десятого рядка: "Проте він виступає від Вашого імени". Під словом "він" Сатсварупадас Ґосвамі розуміє ритвіка, а Шриля Прабгупада, як ми з’ясували, – себе, бо він є одиноким висвятником у ритвіцтві. Незважаючи на помітний нетям учнів, Шриля Прабгупада зіставляє свою наступну відповідь з істотою запитання Сатсварупадаса Ґосвамія, а саме – з місцем майбутніх ритвіків.

Рядки 11-13: ось та ділянка в розмові, яка, на думку творців ҐВиМу, є підставою для внесення переиначення а). Прецінь перш ніж з'ясовувати, чи справді ці рядки є такою підставою, згадаймо розбір рядків 1-7.

Якщо рядки 11-13 дійсно доводять правність переиначення а), то це можливе лише за умови заперечення рядків 1-7, де Шриля Прабгупада вже виразно відповів, що ритвіків буде призначено "зокрема" на час по його відході. Тому, якщо переиначення а) ґрунтується на рядках 11-13, то висновок такий: Шриля Прабгупада заперечив своє щойно зроблене твердження. Це вкотре з'ясовує, що надруковані відчитання розмови не годні вирішити питання щодо майбутніх висвячень, бо дві протилежні точки зору зарівно стверджувано в їдній розмові. Тому нам доведеться повернутися до непереиначеного останнього наказу від 9-го липня.

Як ви пам’ятаєте, ми шукаємо доводи, покликані уґрунтувати зупин виконання ритвіками своїх обов’язків зараз по відході Шрилі Прабгупади. Инакше кажучи, вони мали виконувати ці обов'язки лише за його присутности. Розберімо, чи так це насправді.

Читаючи рядки 11-13, бачимо, що стверджувано лише те, що ритвіки мають працювати за його присутности, бо за його присутности їм заказано бути ґурами. Отже, він просто повторив важливу засаду, часто ним тлумачену в розмовах з надто заносистими учнями. У згоді з цією засадою, за присутности ґура можна чинити лише від його імени. Проте Шриля Прабгупада не каже, що цей "чин від його імени" мусить припинитися в мить опущення ним цієї планиди. Так само він не каже, що "чин від його імени" повинен тривати лише за його присутности. Справді, в перебігу розібраної ділянки розмови Шриля Прабгупада ніде безпосередньо не злучає свою тілесну присутність з чином від свого імени, радше уживає це як довід, покликаний перешкодити його учням ставати ґурами. Це є те саме "не слід ставати ґуром", що стосовне до праці на посаді ритвіка.

Инакше кажучи, на протязі цієї розмови їдною з причин, через яку вони не могли бути дикша-ґурами, була тілесна присутність Шрилі Прабгупади. Проте, як свідчить наступний рядок, це не єдина перешкода для учнів, яким кортить стати ґуром.

Рядок 12 з’ясовує нам: аби стати ґуром, слід отримати виразний наказ від Шрилі Прабгупади – "З мого наказу". Він повторює цю умову в рядку 13 – "Але з мого наказу" та в рядку 25 – "Коли я накажу". Авжеж, це не може бути саме тим безпосереднім наказом, бо навіщо тоді казати: "Коли я накажу"? Якби й справді був наказ стати ґурами по його відході, як запевняє Уповноважений виділ, то він, звісно, промовив би щось на кшталт такого: "Мій вам наказ: зараз по моїм відході ви припините бути ритвіками й станете дикша-ґурами". Така заява, безперечно, зміцнила би сьогочасне становище Виділу та впровадженого ними численного ачаронаступства. Проте, як бачимо, розмова від 28-го травня не містить навіть натяку на таку заяву.

Далі стверджувано, що вжиток вірша амара аґ'яя в цім випадку показує на давніше даний безпосередній навід стати дикша-ґурами, бо цю настанову Пана Чайтаньї Шриля Прабгупада нераз наводив. Однак настанова амара аґ'яя стосовна лише до шикша-ґурів. Ми відомі, що її не можна розуміти як навід стати дикша-ґурами через вимовлені Шрилею Прабгупадою слова: "Коли я накажу". Тому вжиток тут цього вірша є лише нагадуванням, що перш ніж стати ґуром, не важить, шикшею чи дикшею, треба одержати наказ.

Запевне, рядки 11-13 не містять жодних чинників, здатних як-будь переинакшити виразну відповідь Шрилі Прабгупади Сатсварупі (рядки 1-7). Отже, наше розуміння рядків 1-7 залишається передшим. Шриля Прабгупада не суперечив сам собі, наказ від 9-го липня не переиначено.

Що справді устійнено в рядках 11-13, так це те, що ритвіцтво мусить працювати за присутности Шрилі Прабгупади, а не те, що воно могло працювати лише до його відходу. У листі від 9-го липня це питання з’ясоване через ужиток слова "надалі". Слово "надалі" означає відтинок часу від того дня й надалі, без стосунку до тілесної присутности Шрилі Прабгупади. Читаймо далі:

Рядки 14-15: цікаве те, що тут Сатсварупадас Ґосвамі запитує від першої особи: "Отже, тоді їх можна також уважати Вашими учнями?" Шриля Прабгупада відповідає: "Так, вони учні…" Вкотре доведено, кому належать майбутні учні. Незрозуміло, що Шриля Прабгупада хоче казати далі, але його безпосередня відповідь цілком певна. Його запитали безпосередньо від першої особи, й він відповідає: "Так".

Сподівання Уповноваженого виділу на підтвердження переиначень а) і б) були б виправдані, якби Шриля Прабгупада відповів щось на зразок: "Ні, вони не мої учні". Ніхто не годен знати, що він збирався казати. Ми знаємо лише те, що на запитання, чи є висвячувані його учнями, він відповів ствердно. Відповідь знову не до пари переиначенням а) і б).

Рядки 16-18: Тамалякришна Ґосвамі ніби чує певний нетям та перериває Шрилю Прабгупаду. Він вияснює запитання Сатсварупадаса Ґосвамія́, запитуючи Шрилю Прабгупаду, чиїми учнями є ті, кому дикшу дають ритвіки. І знову Шриля Прабгупада відповідає від третьої особи, бо й запитали його від третьої особи: "Вони його учні". Як ми вже розважали, Шриля Прабгупада бере це на свій карб, бо ритвіки засадничо не мають власних учнів. Ще одним підтвердженням цього припущення є його відповідь в однині ("Його учні…висвятника"), хоча його щойно запитали за ритвіків у множині ("цих ритвік-ачар'їв").

Побутує гадка, що в цій ділянці обради Тамалякришна Ґосвамі питається за неокреслений час у нез’ясованій будущині, де ритвіки якимсь робом вже стали дикша-ґурами. Відповідно до цієї гадки, Шриля Прабгупада у незбагненний спосіб схопив біг думки Тамалякришни Ґосвамія та й відповів йому, що майбутні учні будуть "його учнями", тобто учнями ритвіків, які на той час вже будуть не ритвіками, а дикша-ґурами. Опріч того, що такий "збіг думок" належить до речей недоведених і гаданих, є принаймні ще їдна зачіпка в цім припущенні:

Подосі Шриля Прабгупада не казав, що ритвіки, наразі ним навіть не призначені, колись обіймуть иншу посаду. Тоді з якої причини Тамалякришна Ґосвамі припускав, що їхнє становище зміниться?

Рядки 19-20: Тамалякришна Ґосвамі повторив отриману відповідь, і Шриля Прабгупада провадить далі: "Висвятника…його духовий онук". Ми прекладаємо відміну "його духовий онук" над одміну "він – духовий онук". З-поміж инших відмін ця найбільш подібна до гучання на нашій відбитці звукозапису, а також відповідає істоті розмови (инакше вважатимеш, що висвятник одночасно стає духовим онуком! – "Висвятник… він – духовий онук").

Те, що Шриля Прабгупада під третьою особою розуміє не себе, а ритвіків, можна перевірити. Замінімо мову 17-20 рядків від третьої особи мовою від першої особи, яку візьмемо в дужки:

                                 ТКГ: Чиї вони учні?
Шриля Прабгупада: Вони (ритвіка) учні.
                                 ТКГ: Вони (ритвіка) учні.
Шриля Прабгупада: (Ритвік) висвячує… духовий онук (ритвіка)…

На підставі засновку, що ритвіки є лише заступники, й повинність їхня лише заступницька, таке тлумачення рядків 17-20 є нісенітниця, що має бути очевидним для читача. Розбіжність у тім, що ритвік засадничо не має навіть власних учнів, а духових онуків і поготів.

Нас можна звинуватити в тім, що ми певною мірою спотворюємо слова Шрилі Прабгупади, взявши слова від третьої особи за слова від першої особи. Прецінь ми чуємо, що наше тлумачення погоджене з тим завданням, яке Шриля Прабгупада поклав на ритвіків. Є лише два можливих тлумачення цієї розмови:

1) Всі вірні, висвячені в будущині, стануть учнями ритвіків-священиків, які засадничо є не дикша-ґури, а обрядарі, покликані виконувати обрядові повинності.
2) Всі вірні, висвячені в будущині, стануть учнями дикша-ґура – Шрилі Прабгупади.

Перше тлумачення – несусвітенність. Отже, ми вибрали друге, як єдино-притомне, й у згоді з ним розібрали запис.

Рядки 25-26: Шриля Прабгупада недвозначно висновує, що тільки з його наказу хтось годен стати ґуром. Лише в цім випадку вірний, який отримує висвячення, стане "учнем мого учня".

Щонайбільший пожиток пробувано отримати від виразу "духовий онук". Для багатьох ужиток Шрилею Прабгупадою цього виразу став переломовим доводом, бо висвятити духового внука Шрилі Прабгупади може лише дикша-ґуру-висвятник. Так і є. Проте, на жаль, часто нехтують словами Шрилі Прабгупади, які він каже зараз по тім виразі, а саме: учень учня, а отже, й дикша-ґуру, з’являться лише тоді, коли Шриля Прабгупада накаже своєму учневі стати дикша-ґуром. Инакше кажучи, Шриля Прабгупада просто говорить, що лише по тому, як ґуру накаже своєму учневі стати дикша-ґуром, він отримає духових онуків ("його духовий онук"), адже тоді новопризначений дикша-ґуру зачинає висвячувати від свого імени ("він стає учнем мого учня").

Ми вважаємо це тлумачення невідпорним. Де ж наказ стати ґурами? Звісно, його нема ні в рядках 25-26, ані будь-де в перебігу розмови.

Насправді розмова з 28-го травня 1977-го року взагалі не містить жодних настанов щодо будь-якої роботи ні для кого зокрема. Шриля Прабгупада просто повідомляє свій намір призначити ритвіків колись у будущині. Відтак він відповідає на дещо плутані запитання щодо взаємин ґура з учнем у межах ритвіцтва. Наприкінці він пояснює стан речей в разі ухвалення ним безпосереднього наказу котромусь зі своїх учнів стати дикша-ґуром. Прецінь розумно, що наказ окремим людям виконувати обов’язки ритвіків уперше ухвалено 7-го липня (див. Додатки) та засвідчено в листі від 9-го липня. Проте по читанні листа від 9-го липня легко пересвідчитись, що в нім ніде не йдеться за те, що одинацять призначених ритвіків колись стануть дикша-ґурами, чи що чинність ладу висвячень за допомоги ритвіків колись буде припинено.

По нашім вичерпнім розборі розмови з 28-го травня з’ясовано, що пропонова Уповноваженого виділу є пересічним зачарованим колом:

Аби виправдати переиначення а) і б), конечно потрібні на збереження сьогочасного ґуруцтва в Товаристві, нам казано, що слід поправити лист від 9-го липня за допомоги "наказу", ухваленого Шрилею Прабгупадою в розмові з 28-го травня. Проте, прочитавши уважно запис розмови, розуміємо зі слів Шрилі Прабгупади, що їм дозволено стати ґурами лише тоді, "коли я накажу". Де ж пак можна стверджувати, що слова "коли я накажу" є власне тим наказом, який був даний остаточно 7-го й 9-го липня? Адже в наказі, окресленому в листі від 9-го липня, йдеться винятково за призначення ритвіків, і саме цей наказ Виділові довелося поправляти, аби виправдати свої надзвичайно істотні переиначення а) і б).

На жаль, визнавши висновки ҐВиМу, ми опиняємося в глухому мовному куті (див. Зарис).

Зрештою, найбільший негаразд у цілій вибудові "переиначення", поза відсутністю будь-якого очевистого стверджального доводу, полягає в тім, що неможливо у законний спосіб переиначити настанови Шрилі Прабгупади, вживши відомості, неприступні тим людям, що мали ці настанови виконувати.

Якби розмова з 28-го травня містила виразно окреслений навід, що підпирав унесення переиначень а) і б), то останній лист щодо висвячень запевне містив би, принаймні, спомин за цей навід. Насправді розмова мала з’ясувати, яким чином відбуватимуться висвячення по відході Шрилі Прабгупади. А проте нам пробувано довести, що Шриля Прабгупада, ухваливши своє останнє розказання щодо цього питання, мав на увазі відтинок часу перед своїм відходом.

Инакше кажучи, у справі, яка нікого не цікавила, Шриля Прабгупада дав виразний навід, тоді як вирішенням направду важливого й цікавого кожному питання щодо майбутніх висвячень віднині й на протязі наступних десятьох тисяч років, він у своїм останнім підписаннім велінні цілком знехтував.

Ми не годні відшукати приклад, який би показував, що бодай-коли Шриля Прабгупада керував своїм Товариством у такий спосіб, а саме:

1) ухвалюючи накази, головна мета яких невиразна;
2) свідомо втаївши конечно потрібні відомості щодо переходу до нового способу врядування;
3) надіючись загадкової здатности одержувачів його наказів читати думки, аби поправно виконувати ці накази.

Звичайна перека на це: Шриля Прабгупада не потребував докладно викладати у своїм останнім листі напучування щодо майбутніх висвячень, бо він вже докладно з'ясував це все у своїх книжках та відчитах, де він висловив бажання, щоб кожен став дикша-ґуром. Невлучність цього доводу спростовано відповіддю на сьомий закид (див. вище).

Рядовою спробою ҐВиМу вишукати в розмові з 28-го травня бодай щось на підтвердження переиначень а) і б) є посилання на вжиток Шрилею Прабгупадою вірша "амара аґ'яя ґуру ганя" у 12-ім рядкові. У перебігу розмови з 28-го травня цього вірша повторено ще раз по обраді щодо перекладу його книжок. У згоді з цією точкою зору, наказ стати ритвіком тотожний наказові стати ґуром лише тому, що Шриля Прабгупада згадав славетну настанову Пана Чайтаньї "кожен має стати ґуром" у розмові, коли казав за ритвіків. Але все, що каже Шриля Прабгупада, це те, що:

"…хто тямить наказ свого ґура, своєї парампари, той годен стати ґуром. І тому я виберу декого з вас".
(Розмова, 28.5.77)

Слід зважити на такі істотні речі:

1) Який саме "наказ ґура" вони повинні втямити? – Виступати ритвіками ("Я попрошу декого з вас виступити ачар'ями-священиками").
2) За кого їх урешті-решт приділено? – За ритвіків (див. лист від 9-го липня в Додатках).
3) Виконуючи наказ свого ґура, яким різновидом ґура вони стають? – Докладний розбір наказу Пана Чайтаньї "стати ґуром" засвідчив, що кожного щирого виконавця цього наказу саморушно розцінено як шикша-ґура.

ҐВиМ робить розбіжну заяву, що, виконуючи наказ ґура виступати лише ритвіком (а не дикша-ґуром), треба саморушно виступити дикша-ґуром.

Якщо так, то будь-який виконавець будь-якого наказу свого ґура так чи так отримав окремий наказ стати дикша-ґуром! На жаль, ҐВиМ нічим не може цього довести. Як вже з'ясовано передше, вжиток вірша "амара аґ'яя" є лише наказом кожному стати шикша-ґуром, ото й усе ("І краще не брати жодних учнів").

Наприкінці:

1) 9-го липня 1977-го року Шриля Прабгупада наставив одинацять ритвіків на проведення  першого й другого висвячень "надалі".
2) Розмова з 28-го травня не містить жодного доводу, який можна вжити на переиначення наказу від 9-го липня таким робом, щоби наставлені ритвіки припинили виконувати свої обов'язки в мить відходу Шрилі Прабгупади.
3) Також розмова з 28-го травня не містить жодного доводу, який можна вжити на переиначення наказу від 9-го липня - переиначення, відповідно до якого ритвіки стають дикша-ґурами зараз по опущенні планиди Шрилею Прабгупадою.
4) Єдиний дійсний випадок в розмові з 28-го травня той, що ритвіки повинні працювати по відході Шрилі Прабгупади.

Слід зауважити, що є, принаймні, п’ять різних відчитань запису й чотири розбіжні "урядові" тлумачення Виділом їдної й тієї самої розмови. Численні вірні чують, що лише з цієї одинокої причини розмову з 28-го травня не слід вважати остаточним доводом. Якщо читач теж погоджується з цим, він не має робити нічого иншого, як звернутися знову до листа від 9-го липня як до остаточного наказу щодо висвячень, оскільки це підписане, виразне й звернене до цілого Руху розказання. Таким самим був би й вирок суду: посвідчений підписом писемний довід завжди переважує слухозаписи. Ми ретельно розібрали розмову з 28-го травня 1977-го року лише тому, що Виділ сперся на неї, як на єдиний довід, покликаний підтвердити слушність переиначень а) і б).

Отже, ми змушені цілком відкинути переиначення а) і б) – головне підпертя погляду Уповноваженого виділу на справу висвячень у Товаристві, – бо ніщо не доводить їхню правність. Тому розказання, що міститься у провідній ухвалі від 9-го липня, запевне є остаточним наказом Шрилі Прабгупади щодо висвячень, і з цієї причини його необхідно виконувати.

Гадаємо, варто розглянути ще деякі переки.

Решта закидів

 1) Слово "ритвік" (у значенні священик, жрець) та його різні похідні насправді окремо згадано в книжках Шрилі Прабгупади трицять два рази, що ненабагато менше, ніж ужиток слова "дикша" та його похідних, які окремо згадано в книжках Шрилі Прабгупади сорок їден раз. Отже, у книжках Шрилі Прабгупади ритвікам цілком дозволено брати участь в обрядах:

Ритвік: 4.6.1/ 4.7.16/ 5.3.2/ 5.3.3/ 5.4.17/ 7.3.30/ 8.20.22/ 9.1.15

Ритвіджах: 4.5.7/ 4.5.18/ 4.7.27/ 4.7.45/ 4.13.26/ 4.19.27/ 4.19.29/ 5.3.4/ 5.3.15/ 5.3.18/ 5.7.5/ 8.16.53/ 8.18.21/ 8.18.22/ 9.4.23/ 9.6.35

Ритвіджам: 4.6.52/ 4.21.5/ 8.23.13/ 9.13.1

Ритвіґбг'ях: 8.16.55

Ритвіґбгіх: 4.7.56/ 9.13.3
(Усі посилання - на Шримад-Бгаґаватам)

2) У книжках Шрилі Прабгупади докладно розтлумачено духові засади, та лише вряди-годи описано супровідний до них прикладовий чин (приміром, щодо вшанування Божищ). Звичайно такі супровідні знання передавалися в инший спосіб, себто листовно чи живовидячки. Отже, слід розрізняти засаду дикші, чи висвячення, та подробиці її прикладного супроводу. Шриля Прабгупада завжди тлумачив дикшу не як власне обряд, а як одержання позасвітнього знання, що провадить до визволення:

"Инакше кажучи, духовий учитель пробуджує у сплячій живій істоті її первинну свідомість, аби вона подужала вшановувати Пана Вішна. Це мета дикши, або висвячення. Висвячення означає отримання чистого знання щодо духової свідомости".
(Чч, Мадг'я, 9.61, пояснення)

"Насправді дикша означає висвячення учня позасвітнім знанням, завдяки якому учень визволяється з цілого матеріяльного споганення".
(Чч, Мадг'я, 4.111, пояснення)

"Дикша – це перебіг, що уможливлює пробудження свого позасвітнього знання та здолання відгуків, спричинених грішними вчинками. Знавець явлених Від називає цей спосіб дикшею".
(Чч, Мадг'я, 15.108, пояснення)

Зазвичай розуміється, що дикша – це обряд, але обряд є радше звичай, а не істота справи:

"Позатим, я не мав звичаєвого висвячення з 1922-го по 1933-ий рік, однак я відчув прагнення поширювати вчення Чайтаньї Магапрабга. Я розважав про це. Власне це й було висвяченням від мого Ґура Магараджа".
(Шриля Прабгупада, відчит, 10.12.77, Гайдерабат)

"Висвячення – це звичай. Якщо ви поважні, то це і є справжнє висвячення. Мій дотик – просто звичай. Ваша рішучість – осьде висвячення".
(Часопис "Вороття до Бога", ч.49, Шукавши побожність)

"…учнівське наступство не завше означає, що треба бути висвяченим, як звичай велить. Учнівське наступство означає погоджуватися з висновками, переданими через наступство".
(Лист Шрилі Прабгупади до Динеша, 31.10.69)

"Повторювати "Гаре'Кришну" – це наша головна справа, це щире висвячення. І оскільки ви всі виконуєте цей мій наказ, висвятник уже поряд вас".
(Лист Шрилі Прабгупади до Тамалякришни Ґосвамія, 19.8.68)

"Далебі, є висвячення чи нема висвячення – на чільнім місці знання… знання. Висвячення – це лише звичай. Схоже на те, як ви йдете до школи, щоб набувати знань, а залічення – це звичай, бо так заведено. Це не надто важить".
(Розмова Шрилі Прабгупади з новинарем, 16.10.76, Чандиґарг)

"Якщо він не додержує карности, він не учень".
(Шриля Прабгупада, відчит за ШБ, 21.1.74)

Отже, обряд висвячення – лише звичай, здійснюваний задля усталення в розумі учня поважности обов’язків, узятих ним на себе щодо перебігу дикші. До цих обов’язків належать такі:

• Взяття позасвітнього знання, покликаного очищати учня від цілого споганення.

• Заховання рішучости завжди виконувати накази дикша-ґура.

• Виконання наводу духового вчителя.

Шриля Прабгупада виразно устійнив, що урядовий обряд є лише звичай, і він неістотний. Ба більше, цей звичай щодо обрядового висвячення налічує декілька вимог:

1) характеристика від урядовця-зверхника, звичайно від голови святині;
2) схвалення дієвого ритвіка;
3) участь в огняній яґ'ї;
4) взяття духового ймення.

Лише дії друга й четверта потребують обов’язкової участи ритвіка. Решту зазвичай виконує голова святині або инший вправний рахман.

Як уже згадано, ніде ніколи не було такої вимоги, щоб ґуру й учень мусово перебували на їдній планиді, аби учень отримав будь-який складник дикші, такий, як позасвітнє знання, знищення грішних відгуків, обряд огняної треби та духове ймення. З иншого боку, кожен складник дикші (знання, яґ'я тщ) можна легко дати й без тілесної присутности ґура. Шриля Прабгупада навіч показав це, давши всі складники дикші через посередників – своїх учнів та книжки. Отож, за уживання ритвіцтва жодних духових засад не змінено, змінено лише обставини.

Отже, щодо вживання ритвіцтва, ми бачимо, що маємо справу лише з двома складниками обряду; обряду, який на свій пай є складником, до того ж, не конечно мусовим,  позасвітнього перебігу дикші.

Можна помітити, що Шриля Прабгупада ставився до цих складових домірно до їхньої ваги.

Отже, відсутність окремого спомину в книжках Шрилі Прабгупади щодо вжитку ритвіцтва в перебігу висвячення, як у минувшині, так і за сьогочасности, погоджено з його звичним ставленням: що поважніша новина щодо висвячень, то частіше Шриля Прабгупада згадує за неї у своїх книжках.

Це запитання має підставою устійнені вимоги: учень мусить "вдаватися", "випитувати" й "служити" ґурові (Бгаґавадґіта, 4.34), а ґуру мусить "дозирати" учня (Чч, Аді-ліля, 24.330). Якщо ми ретельно дослідимо ці вірші, то стане очевистим наступне:

• Нема жодного спомину, що "випитування", "служіння" та "дозирання учня" потребують безпосередньої тілесної зустрічі з ґуром.

• У поясненні до трицять четвертого вірша з четвертого розділу Бгаґавадґіти пише, що ці дії істотні для учня. Отже, якщо ці дії потребуть обов'язкової присутности ґура на їдній планиді з учнем, то ніхто, далебі, не є учнем Шрилі Прабгупади від 14-го листопада 1977-го року.

• "Випитування" потрібне, щоб духовий учитель міг "передати знання". Прецінь "передавання знання" означає шикшу, й уже доведено, що, аби дати шикшу чи отримати запитання щодо шикші, ґуру не мусить перебувати на планиді (див. Додатки – "Чи повинен ґуру бути присутнім тілесно?"). І допіру з'ясовано, що якщо парикша вимагає обов'язкової тілесної присутности ґура, то ніхто не міг бути "уділений знанням" від 14-го листопада 1977-го року.

• "Дозирання" – це лише згода здогадного учня додержувати впорядкувальних засад, тож дозирати здатні й заступники ґура:

"У нашому Русі свідомости Кришни є вимога, відповідно до якої людина має бути охоча відмовитись від чотирьох підвалин грішного життя  (…) Найперше ми дивимось, зокрема в західніх країнах, чи здогадний учень охочий додержувати впорядкувальних засад".
(Чч, Мадг'я, 24.330, пояснення)

Ймовірність уживання заступництва знову згадана по кількох рядках уділ, де йдеться за вимоги, обов'язкові до виконання висуванцями на друге висвячення:

"Так учень вірно слугує під проводом духового вчителя чи його заступника на протязі від шістьох місяців і до року".
(Чч, Мадг'я, 24.330, пояснення)

По кількох рядках уділ пересвідчуємося у тім, що годі було уникнути уживання заступництва:

"Духовий учитель мусить досвідчити допитливість учня протягом, принаймні, шістьох місяців чи року".
(Чч, Мадг'я, 24.330, пояснення)

• Зважаючи на вибране Шрилею Прабгупадою урядження Товариства, згадана умова неможлива до виконання. Він не годен був дозирати за кожним з тисяч учнів протягом шістьох місяців. Отже, уникнути вжитку заступництва було годі, бо инакше сам Шриля Прабгупада не спромігся б виконати вищезгадану вимогу. Якщо особиста (від тілесно присутнього ґура) парикша є безвимовна вимога шястер, то чому Шриля Прабгупада зумисне упорядив проповідницьке товариство (з учнями й осідками в цілім світі) в такий спосіб, який унеможливив особистий нагляд? Прихильники особистої парикші, до речи, стверджують, що Шриля Прабгупада  поступив у проповіді лише за рахунок нехтування засадами шястер - довід, до якого часто вдаються декотрі "ґавдія-вайшнави" в Індії.

• Найпотужніше уґрунтування вищенаведеного – поводження власне ачар'ї, Шрилі Прабгупади, котрий висвятив більшість учнів без жодної особистої парикші. Отже, Шриля Прабгупада заклав устрій, де звернення за дикшею до його заступників було тотожне зверненню безпосередньо до нього.

Можна заперечити, що вилучення особистої парикші виправдане присутністю ґура на планиді. Тоді особиста парикша принаймні вибудовно можлива. Проте такий довід безпідставний, бо:

а) Нема жодного спомину в жодній святій читанці за такий виняток з припису щодо особистої парикші. Цей довід є просто вивертом, спробою видати бажане за чинне.
б) Описуючи вжиток заступництва у здійсненні особистої парикші, Шриля Прабгупада ніколи не запевняв у тім, що ритвіки можуть працювати винятково за його присутности на планиді. Яка подосі незгадана засада шястер забороняє призначати заступників на участь ув обрядах, які відбуваються від імени їхнього вповноважника по його тілеснім відході? 
в) Вище з'ясовано, що наявність особистої парикші не є вимогою шястер. Настановлення заступників – учнів та книжок – замість особистої парикші підтримує сам Шриля Прабгупада. Тому не виникає навіть питання щодо того, коли особиста парикша може чи не може бути вилучена. 
г) Те, що дикшу здійснювано без тілесної присутности ґура, само із себе доводить, що перебіг дикші може відбуватися без особистої парикші.
д) Власне те, що до особистої парикші не завше вдавано навіть тоді, коли була змога, доводить, що вона не може бути необхідною умовою для перебігу дикші.

Шриля Прабгупада дуже добре устійнив взірці, яким повинен відповідати його учень; голів святинь і ритвіків приділено на догляд за тим, як учень додержує цих приписів. Нинішні вимоги щодо висвячення тотожні встановленим Шрилею Прабгупадою. Тому, якщо він вимагав, аби до нього не звертались по пораду за його присутности, то що змушує нас вважати, ніби він дуже хотів би втрутится до цієї справи нині? Наш єдиний клопіт полягає в тім, аби устійнених Шрилею Прабгупадою взірців додержувано без змін і визиску.

Запровадивши ритвіцтво 7-го липня 1977-го року, Шриля Прабгупада стверджує, що ритвіки спроможні брати вірних за його учнів без погодження з ним. Отже, Шрилю Прабгупаду не залучали до відторгнення чи брання нових учнів. Ритвіки мали всі необхідні повноваження й чинили на власний розсуд. Не було потреби у безпосереднім втручанні Шрили Прабгупади:

             Шриля Прабгупада: Отже, не чекайте на моє схвалення щодо тих, кого вважаєте вартими. Це на ваш розсуд.
    Тамалякришна Ґосвамі: На власний розсуд.
             Шриля Прабгупада: Так.
(Хатня розмова, 7.7.77, Вриндаван)

Ба більше, ймення, дані ритвіками, Тамалякришна Ґосвамі мав записувати до книжки "Висвячені учні". Отже, принаймні ззовні, скидалось на те, що Шриля Прабгупада навіть не знав, що учень існує. І зараз було би так само, як тоді, бо в цім питанні ритвік має всі повноваження заступати Шрилю Прабгупаду. 

Ця перека, принаймні, припускає можливість вдаватися, випитувати й слугувати відносно до тілесно відсутнього духового вчителя. Довід, що це можливе "лише у тім випадкові, коли дикшу-висвячення отримано до опущення ґуром планиди" є справжнісінький вигад без жодних посилань на книжки Шрилі Прабгупади, тому на нього не слід зважати. Аби справдитись, дикша не потребує навіть звичаєвого обряду висвячення; це передання позасвітнього знання від ґура до похіпного учня (поряд знищення грішних відгуків):

"…учнівське наступство не завше означає, що треба бути висвяченим, як звичай велить. Учнівське наступство означає погоджуватися з висновками, переданими через наступство".
(Лист Шрилі Прабгупади до Динеша, 31.10.69)

"Далебі, є висвячення чи нема висвячення – на чільнім місці знання… знання. Висвячення – це лише звичай. Схоже на те, як ви йдете до школи, щоб набувати знань, а залічення – це звичай, бо так заведено. Це не надто важить".
(Розмова Шрилі Прабгупади з новинарем, 16.10.76, Чандиґарг)

Безглуздо доводити, що позасвітній перебіг дикші годі здійснити, як належить, в разі тілесної відсутности ґура під час виконання огняної яґ'ї, а надто за врахування того, що:

• Шриля Прабгупада часто не був доочне присутній під час обрядів яґ'ї, виконуваних переважно його заступниками: головами святині, старшими саньясинами й ритвіками.

• Всевідомо, що тисячі учнів Шрилі Прабгупади чуються благословенними через перебіг дикші, незважаючи на сливе двацятирічну тілесну відсутність свого ґура.

Перека проти цього така: хоча Шриля Прабгупада й не відвідував ті висвятні обряди, проте був тілесно присутній на цій планиді під час їх проведення. Чи справді тілесна присутність ґура на тій самій планиді під час проведення обряду висвячення надістотна? Аби надати ваги цьому доводові, ми мали б відшукати  в книжках Шрилі Прабгупади наступне твердження:

"Дикша може справдитися лише у тім разі, коли під час звичаєвого обряду висвячення ґуру перебуває від свого учня на відстані не більшій за прогін Землі".

Подосі ніхто не відшукав такого твердження. Ба більше, наступний витяг свідчить, що є відомий у нашім вченні приклад передання дикші, який суперечить вищезгаданому твердженню:

"Тому поспілкуватися з Маном чи сином Мана, Ікшваком, не завдавало жодного клопоту. Був такий знаменитий "короткохвильник", який забезпечував злуку їдної планиди з иншою".
(Шриля Прабгупада, відчит за Бґ, 24.8.68)

Отже, тілесна відстань між ґуром та учнями не впливає на перебіг передання дикші.

1) Ритвіцтво пропонуємо не ми, а сам Шриля Прабгупада в останнім наказі щодо висвячень. І навіть якщо це й схоже на християнство, ми мусимо це виконувати, бо це наказ ґура.

2) Шриля Прабгупада в-очевидьки схвалював намір християн і далі коритися відсутньому Йсусові, як свому ґурові. Він учив, що кожен послідовник вчення Йсусового є його учнем і досягне обіцяного Христом визволення:

                             Мадгудвіша:  Чи впорається християнин без допомоги духового вчителя? Чи подужає він сягнути духового неба, повіривши словам Ісуса Христа й
                                                             виконуючи його настанови?
             Шриля Прабгупада:  Не розумію.
    Тамалякришна Ґосвамі:  Чи спроможний сучасний християнин, вивчаючи свою святу читанку й додержуючи наводу Йсуса, проте без духового вчителя,
                                                             досягти…
             Шриля Прабгупада:  Читаючи святу читанку, ти слухаєш духового вчителя. Як можеш ти казати, що без учителя? Вивчаєш святу читанку християн,
                                                             отже, виконуєш накази Пана Йсуса Христа. Це означає, що ти йдеш за духовим учителем. Де тут буття без духового вчителя?
                             Мадгудвіша:  Я мав на увазі живого духового вчителя.
             Шриля Прабгупада:  Духовий вчитель – це не про… духовий вчитель вічний… а ти запитуєш, як без нього. На будь-якім щаблі життя ти ні на віщо не здатний
                                                             без духового вчителя. Ти можеш вибрати того чи иншого духового вчителя. Це другий бік справи. Але ти мусиш взяти. Ти
                                                             кажеш – "читаючи святу читанку". Читання святої читанки означає, що ти йдеш за духовим учителем, якого заступає будь-який                                                                                                священик в ряді Пана Йсуса Христа.
(Ранкова прохідка, 2.10.68, Сіятлів, ЗДАм, підкреслення додане)

"Щодо мети, якої досягають вірні Пана Йсуса Христа, то вони подужають втрапити до раю, і край. Це планида матеріяльного світу. Вірним Пана Йсуса Христа є той, хто пильнує десятьох заповідей (…) Отже, висновок такий, що вірні Пана Йсуса Христа підносяться до райських планид у межах матеріяльного світу".
(Лист Шрилі Прабгупади до Бгаґавана, 2.3.70)

"Під проводом Ісуса Христа людину, безумовно, буде визволено".
(Досконалі запитання, досконалі відповіді, розділ 9-ий)

"…або як християни йдуть за Христом, видатною особою, магаджано єна ґатах са пантгах. Корися магаджанові, видатній особі (…) Ступай у слід ачар'ї, як християни, що ступають у слід ачар'ї Христа. Мусульмане йдуть за ачар'єю Магометом. Це добре. Ти повинен іти за будь-яким ачар'єю (...) евам парампара-праптам".
(Хатня розмова зі Шрилею Прабгупадою, 20.5.75, Мельборн)

3) Перека "схоже на християнство" – просто поглумка, оскільки, власне, сьогочасне ґуруцтво у Товаристві певною мірою працює на християнський копил:

• Оголошуючи ґура, Уповноважений виділ наслідує обрання папи римського кардиналами католицької церкви, де оголошують папу римського:

"Хід голосування (…) за висуванця на посаду ґура (…), якого буде затверджено виборцями, що голосують (…) в ході голосування за ґура (…) двома третинами голосів Уповноваженого виділу (…) всі члени Уповноваженого виділу є висуванці на посаду ґура".
(Постанови Уповноваженого виділу)

• Уповноважений виділ теж називає себе "найвищою духовою керівною радою МіТУКу" (Часопис Вороття до Бога, ч.9, 1990-91 рр); знову вжито "християнських" назов.

Ісус ніколи не навчав таких "християнських" способів, а Шриля Прабгупада їх гостро засуджував:

"Світове голосування не має жодної правної сили вибирати ачар'ю-вайшнава. Ачар'я-вайшнав є самосвідомий, і будь-який рішенець суду зайвий".
(Чч, Мадг'я, 1.220, пояснення) 

"Шрі Джива Ґосвамі рає не вибирати духового учителя на підставі спадкового, пересічно-суспільного чи побожного звичаю".
(Чч, Аді, 1.35, пояснення)

1) Завдання ритвіка відмінне від завдання дикша-ґура. Єдине завдання ритвіка – допомагати дикша-ґурові висвячувати учнів, а не привласнювати їх.

2) Ритвік лише наглядає за здійсненням висвячення, дає духове ймення; він навіть не мусить робити огняну яґ'ю. Звичайно її робив голова святині, який стеменно не дикша-ґуру.

3) Чому б не дозволити Шрилі Прабгупаді бути тим, ким він хоче бути? Звісно, він наш шикша-ґуру, а також намірявся залишатися нашим дикша-ґуром, виразно засвідчивши це листом від 9-го липня.

4) Оскільки Шриля Прабгупада – наш головний шикша-ґуру, він у будь-якім разі справді наш дикша-ґуру, бо:

• Він дає див'я-ґ'яну, себто позасвітнє знання, – це визначення дикші.

• Він викохує бгакті-лята-біджу, – це визначення дикші.

Вірні вільні допомагати йому в цих двох різновидах чину (проповідь, поширення книжок тщ), прецінь вони є вартма-прадаршяка-ґури, а не дикша-ґури, хоча завдяки такому чинові вони також спроможні стати визволеними душами. 

5) Головний шикша-ґуру вірного зазвичай стає його дикша-ґуром:

"Шриля Прабгупада є головний шикша-ґуру для всіх вірних у Товаристві (…) Настанови Шрилі Прабгупади мають найбільшу вагу для кожного вірного у Товаристві".
(Постанова Уповноваженого виділу ч.35, 1994 рік)

"Звичайно духовий учитель, який весь час дає учневі навід у духовій науці, згодом стає його духовим учителем-висвятником".
(Чч, Аді, 1.35, пояснення)

"І шикша-ґуру, й дикша-ґуру зобов’язані справляти учня на правдивий шлях, а учень зобов’язаний ним простувати. Відповідно до шястер, нема жодної відмінности між шикша-ґуром і дикша-ґуром, і зазвичай шикша-ґуру згодом стає дикша-ґуром".
(ШБ, 4.12.32, пояснення)

Замішка щодо втямків дикша- й шикша-ґура виникає тоді, коли ці посади хибно зіставляють з їхніми обов’язками. Гадають, що шикшу годен дати лише шикша-ґуру й аж ніяк не дикша-ґуру. Проте вищенаведений витяг з’ясував, що дикша-ґуру теж дає науку. Це має бути річ очевидна, бо як инакше можна передати див'я-ґ'яну?

                 Прадьюмна:  Ґуру-падашраях."Найперше духовий учитель мав би статися нам притулком". Тасмат кришна-дикшаді-шикшанам. Тасмат,                                                                                                 "від нього", кришна-дикшаді-шикшанам, "треба отримати кришна-дикшу, себто висвячення, та шикшу".
Шриля Прабгупада:  Дикша означає – див'я-ґ'янам кшапаяті іті дикша. Те, що з'ясовує див'я-ґяну, позасвіт, і є дикша.  Ди – див'я, дикшанам. Дикша. Тому                                                                                див'я-ґ'яна, позасвітнє знання... Якщо ви не визнаєте духового вчителя, як ви отримаєте позасвіт... Вас навчатимуть тут і там, тут і                                                                                            там, і ви змарнуєте час. Ви змарнуєте час на так званих вчителів. Тому вас має провадити вправний духовий учитель. Прочитай оце.
                Прадьюмна:  Кришна-дикшаді-шикшанам.
Шриля Прабгупада:  Шикшанам. Ми повинні вчитися. Якщо ти не вчишся, то як ти поступатимеш? Далі?
(Шриля Прабгупада, розмова, 27.1.77, Бгубанесвар)

Те, що позасвітня шикша є істотою дикші, з’ясовує відоме письмо, в якім йдеться за взаємини ґура й учня (Бгаґавадґіта, 4.34). Згідно з послівним перекладом, "упадекш'янті" означа "висвячувати". А змістовний переклад з’ясовує, що це "висвячення" означає "уділення знанням", для чого учень повинен "випитувати". Отже, описаний тут перебіг висвячення тотожний "уділенню знанням". 

Таким чином, захисники твердження, що Шриля Прабгупада це – шикша-, а не дикша-ґуру, втрапляють до власноруч виготовленої пастки послідовного мислення. Якщо Шриля Прабгупада здатний "уділяти знанням" за своєї відсутности на планиді, то він засадничо є передавець див'я-ґ'яни – позасвітнього знання. Отже, якщо Шриля Прабгупада є тілесно відсутнім шикша-ґуром, то чому він не годен бути також дикша-ґуром? Безглуздо стверджувати, що Шриля Прабгупада, не бувши на планиді, здатний шикшувати лише тоді, коли перебуває на посаді шикша-ґура, коли ж ми змінимо його посаду, він стане неспроможним шикшувати.  Власне те явище, що він годен шикшувати, не бувши на планиді, доводить те, що він рівночасно спроможний дикшувати. 

Дехто пішов далі, доводячи неспроможність Шрилі Прабгупади дати навіть позасвітню шикшу без матеріяльного тіла. Якщо цей довід справедливий, чому тоді Шриля Прабгупада доклав таких зусиль, щоб написати численні книжки, та заклав міжнароднє видавництво лиш на те, щоби видавати їх у наступні десять тисяч років? Якщо більше нема змоги отримувати позасвітню науку з книжок Шрилі Прабгупади, чому тоді ж ми поширюємо їх, і чому подосі люди щиро здаються на Пана-Бога через їхній вплив?

Ні, ми запевняємо єдино в тім, що Шриля Прабгупада запровадив ритвіцтво для дальшого тривання висвячень. Виховав він чи не виховав чистих вірних– це не стосується до його виразного й недвозначного наказу. Наш учнівський обов’язок полягає тільки у виконанні настанов ґура. Цілком недоречно, знехтувавши наказом ґура, гадати, як багато чистих вірних є наразі чи буде в майбутності.

Якщо й припустити найгірше, себто відсутність наразі чистих вірних, то слід придивитися до обставин по відході Шрилі Бгактисиддганти Сарасватія. Сливе сорок років по тому Шриля Прабгупада показав, що насправді з Ґавдіяматгу постав лише їден ваговитий ачар'я-висвятник:

"Насправді жоден з моїх духових братів не такий вправний, аби стати ачар'єю¹ (…) замість надихати наших послідовників та учнів, вони инколи споганюють їх. (…) Вони великі майстри шкодити нашому природньому поступові".
(Шриля Прабгупада, лист до Рупануґи, 28.4.74)

"Я виберу декількох ґурів. Я скажу: "Ти стаєш ачар'єю". (…) Можеш підвозити москаля, прецінь нічого не вдасться. Поглянь на наш Ґавдіяматг. Кожен хтів стати ґуром, осьде маленька святиня, а в ній - "ґуру". Що це за ґуру?"
(Шриля Прабгупада, ранкова прогулянка, 22.4.77)

Можуть взяти це за недоріб Шрилі Бгактисиддганти у проповіді. Прецінь запевняти, буцім Шриля Бгактисиддганта зазнав поразки – надзвичайно нерозважливо. Відомий вислів Шрилі Бгактисиддганти: "Якщо завдяки моїй праці постане бодай їден чистий вірний, я вважатиму, що мені поталанило".

Ба більше, ритвіцтво не вилучає ймовірного існування чистих вірних. Є міркування й обставини, що чудово погоджують і ритвіків, і чистих вірних, приміром:

• Можливо, Шриля Прабгупада виховав багато чистих вірних, котрі не бажають ставати дикша-ґурами. Нема жодних підстав припускати, що найвеличнішими вірними у Товаристві мусять бути щорічні висуванці на виборах. Ці чисті вірні можуть хотіти просто покірно допомагати Шрилі Прабгупаді в його праці. Ніде не усталено, що чистий вірний обов'язково стає дикша-ґуром. Такі особи залюбки працювали би в межах ритвіцтва, якби їхній ґуру наказав.  
• Можливо, Шриля Прабгупада волів мати велику кількість ґурів-напутників, а не збільшене число ґурів-висвятників. Це твердження зіставлене з вищенаведеним витягом, в якому йдеться за настанову кожному стати шикша-ґуром, та із застереженням Шрилі Прабгупади не брати учнів. Воно також зіставлене з тим, що Шриля Прабгупада вже самотужки погіншливо виконав своє завдання:     

"Отже, я не скажу вам жодної новини. Що мав сказати, я вже сказав у своїх книжках. Просто втямте їх та простуйте цим шляхом. Не важить, присутній я чи ні".
(Шриля Прабгупада, промова по прибутті до Вриндавану, 17.5.77)

                       Новинар:  Що буде з Рухом свідомости Кришни у ЗДАмі по вашій смерті?
Шриля Прабгупада:  Я ніколи не помру.
                               Вірні:  Джай! Гарибол! (сміх)
Шриля Прабгупада:  Я житиму в своїх книжках, а ви їх вивчатимете.
(Шриля Прабгупада, новинарське віче, 16.7.75, Святофранківськ, Злучені Держави Америки)

                       Новинар:  Ви готуєте наступника?
Шриля Прабгупада:  Так, це мій Ґуру Магарадж.
(Шриля Прабгупада, новинарське віче, 16.7.75, Святофранківськ, ЗДАм)

"Тільки Пан Чайтанья може стати на моїй посаді. Він подбає за цей Рух".
(Шриля Прабгупада, розмова, переклад з гіндуської, 2.11.77)

                       Новинар:  Що буде, як трапиться неминуча прикрість і знадобиться наступник?
                 Рамешвара:  Він запитує за майбутність, хто керуватиме Рухом у будущині.
Шриля Прабгупада:  Вони керуватимуть, я навчаю їх.
                       Новинар:  Чи буде їден духовий провідник?
Шриля Прабгупада:  Ні. Я готую Провід, вісімнацять по цілому світі.
(Шриля Прабгупада, розмова з новинарем, 4.6.76, Янголів, ЗДАм)

                       Новинар:  Чи намірені Ви назвати їдну особу за свого наступника? Чи вже назвали?
Шриля Прабгупада:  Наразі не думаю за це. Проте їдну особу не треба.
(Шриля Прабгупада, розмова з новинарем, 4.6.76, Янголів)

                       Новинар:  Мене цікавить, чи має він наступника… Ви маєте наступника, який посяде ваше місце по вашій смерті?
Шриля Прабгупада:  Наразі не ухвалено. Наразі не ухвалено.
                       Новинар:  Яким чином? Чи будуть "Гаре'Кришни"…
Шриля Прабгупада:  Ми маємо писарів. Вони урядують.
(Шриля Прабгупада, розмова з новинарем, 14.7.76, Новойорк, ЗДАм)

Те, що Шриля Прабгупада жодного свого учня не приділив за дикша-ґура, не обов'язково свідчить за відсутність серед них чистих вірних. Ймовірно, намір Кришни не вимагав од них обіймати таку посаду. Проте послідовники Шрилі Прабгупади важать так само багато, як і за його присутности. Їхня вага полягає в тім, щоби бути його заступниками, а не дикшами-наступниками:

"Усі виділові мають бути ґурами-напутниками. Я – ґуру-висвятник, а ви маєте бути ґурами-напутниками, навчаючи того, чого я вчу, й роблячи те, що я роблю".
(Шриля Прабгупада, лист до Мадгудвіши, 4.8.75)

"Трапляється таке, що дикша-ґуру не завжди присутній. Тому можна вчитися й отримувати настанови від величного вірного. Це називається шикша-ґуру".
(Шриля Прабгупада, відчит за Бґ, 4.7.74, Ґонулу)

Отже, річ не тім, чи виховав Шриля Прабгупада чистих вірних, а в тім, що він запровадив ритвіцтво. Те, що дикша-ґуру нині тілом не присутній, не означає, що він не дикша-ґуру. За його відсутности ми маємо слухати настанови правдивих шикша-ґурів, яких, ймовірно, мільйони.

¹Шриля Прабгупада вживав назви "ачар'я" та "ґуру" взаємозамінно 

Як мірковано передше, аби обійняти посаду дикша-ґура, слід спершу опанувати найвищий рівень вірної служби – мага-бгаґавату – та отримати повноваження на висвячення власних учнів від попереднього ачар'ї. Стосовно до ґура устава за такий собі виказ, який буде оплачено в майбутності, є зневагою:

"Хоча Притгу Магараджа – це вірутне втілення Найвищого Бога-Особи, він відкинув ті вихваляння, бо на той час ще не показав чеснот Найвищої Особи. Цим вчинком він хотів наголосити, що не-посідач божих чеснот не повинен дозволяти своїм послідовникам та учням звеличати себе, важачи на появу цих чеснот у майбутності. Якщо той, хто не має чеснот достойника, дозволяє своїм чтителям вихваляти себе з надією на набуття таких чеснот рано чи пізно, то це вихваляння є зневагою".
(ШБ, 4.15.23, пояснення)

Так само буде зневагою звертатися до сліпого "О лілейноокий"; говорити за зумовлену душу, як за "подібну до Бога" ("добрий, як Біг" – ҐВиМ, стор. 15, с. 8), – теж зневага. І зневага не лише стосовно до предмету лестивости, а й стосовно до нестеменного ланцюга учнівського наступства самоусвідомлених душ аж до Самого Найвищого Бога-Особи.

"Пильнування" - це перебіг, завдяки якому учень дістає належну вправність, проте властиво цей перебіг іще не є вправністю. Вірні часто змішують перебіг та вправність, деколи навіть запевняють, що це їдне й те саме. Навіть якщо хтось пильнує перебігу, це ще не означає, що він є мага-бгаґавата, чи що його духовий учитель прохав його висвячувати инших. А надто, якщо учень сам зачинає висвячувати до того, як розвинув належні чесноти й отримав повноваження, не можна вважати, що він "пильнує".

Инколи вірні наводять пояснення до п’ятого письма з Нектару настанов, аби довести, що "вайшнав-початківець чи вайшнав-переступник (на проміжнім рівні) також може брати учнів…". Однак вони чомусь не помітили, що решта речення попереджує учнів таких "ґурів", що "вони не подужають поступати на шляху до найвищої мети життя під його невистачним проводом". Далі усталюється:

"Тому учень має пантрувати, аби вибрати собі за духового вчителя уттама-адгікарія".

Невправних ґурів також попереджено:

"Не варто ставати духовим учителем, не сягнувши рівня уттама-адгікарія".
(Нектар настанов, письмо 5, пояснення)

Якщо ґуру може запропонувати лише "невистачний провід", він засадничо не годен бути дикша-ґуром, бо потрібне передання цілої див'я-ґ'яни. "Невистачний" означа "нецілий". Звісно, таких ґурів-висвятників, нездатних підняти учня до належного рівня, найліпше оминати.

Ланцюг учнівського наступства, чи ґуру-парампара, вічний; в жоднім разі мова не йде за його припинення. Шриля Прабгупада запевняє, що Рух Санкіртани, а отже, й МіТУК, існітимуть протягом наступних дев’ятьох з половиною тисяч років. Проти вічности дев’ять з половиною тисяч років – ніщо, просто спалах у всесвітовім часі. Під цей час Шриля Прабгупада тим-же ходом залишатиметься "поточною ланкою ланцюга учнівського наступства" в межах Товариства, допоки він сам чи Кришна не скасують наказ від 9-го липня, чи допоки окремі зовнішні умовини спричинять немогу виконувати цей наказ (приміром, через цілу теплоядерну руїну). Ачар'ї-попередники залишалися "поточними ланками" протягом тривалих часових відтинків – тисяч (Шриля В'ясадева) чи навіть мільйонів років (див. витяг нижче). Ми не бачимо причини, з якої тривалість чину Шрилі Прабгупади як "поточної ланки", хай аж до завершення Руху Санкіртани, мусить створювати такі ускладнення:

"Щодо парампари, то це не дивина, що в ній є значні відстані (…) ми дізнаємося з Бгаґавадґіти, що її розповіджено сонцебогові кілька мільйонів років тому, проте Кришна поменув лише три ймення в цій парампарі: Вівасван, Ману та Ікшваку; отже, ці перерви не руйнують згоди парампари. Ми маємо вибрати видатного ачар'ю та слухатись його. (…) Ми маємо коритися ваговитому ачар'ї незалежно від того, до якої сампрадаї ми належимо".
(Шриля Прабгупада, лист до Даянанди, 12.4.68)

Наказ від 9-го липня дуже важить, бо він означає, що Шриля Прабгупада буде найвизначнішим ачар'єю, принаймні, для членів МіТУКу, допоки існіє це Товариство. Лише безпосереднє втручання Шрилі Прабгупади чи Кришни на силі скасувати цей наказ, і це втручання мусить бути принаймні так само виразним та недвозначним, як і відіслане цілому Товариству підписане розказання. Отже, допоки нема супротивного наказу, наука вірної служби й далі передаватиметься від Шрилі Прабгупади до наступних поколінь його учнів. Це звичне явище для нашої сампрадаї, тож нема чим клопотатися. Ланцюг учнівського наступства слід вважати розірваним лише тоді, коли науку вірної служби втрачено. У таких випадках Пан Кришна зазвичай зіходить Сам, аби відновити засади віри. Ця наука залишатиметься неспотвореною та цілком приступною, допоки поширюватимуться книжки Шрилі Прабгупади.

Ритвіцтво припускає злуку з найвидатнішим ачар'єю, який коли-будь благословляв Землю, а саме - зі Шрилею Прабгупадою, необмеженої кількости щирих учнів. Ці учні побудують стосунки зі Шрилею Прабгупадою через вивчення його книжок і службу йому в його Товаристві, де є досить можливостей для існування необмеженого розмаю взаємин межи учнем та шикша-ґуром. Як тоді можна казати про кінець звичаєвих взаємин  ґура й учня?

Подробиці викінчення взаємин ґура й учня ачар'я властен достосувати до місця, часу й умовин, проте засада невідмінна:

"Шриман Вірараґгавачар'я, духовий учитель з Рамануджа-сампрадаї, у своїм поясненні до Шримад-Бгаґаватаму пише, що за певних обставин можна дати духове висвячення навіть чандалові, чий суспільний стан нижчий за стан шюдри. Заради навернення таких людей на вайшнавів можна порушити окремі звичаї й у дечому оминути заведений порядок".
(ШБ, 4.8.55, пояснення)

Достоту так само засаду щодо отримання висвячення від щирого духового вчителя у жодний спосіб не спотворено й не послаблено ритвіцтвом.

Дехто показує на звичайних ґурів з гіндуського села як на живовзір для МіТУКу. Кожен ґуру сам навчає декількох своїх учнів. Звучить гарно, проте геть не причетне до завдання всесвітньої ваги, передбаченого Паном Чайтаньєю та виконаного Шрилею Прабгупадою. Відповідно до цього завдання Шриля Прабгупада – ачар'я для цілого світу з тисячами, ймовірно, мільйонами учнів. Шриля Прабгупада заклав усесвітній Рух, де кожен здолає "вдатися" до нього, "служити" йому й "випитувати" його, де б хто не мешкав. Навіщо запроваджувати у Товаристві сільське ґуруцтво всупереч наказові Шрилі Прабгупади й тому, що він устійнив?

За яку єдність йдеться, якщо кожен зосереджений на сотнях різних ґурів з різними переконаннями й рівнями дійшлости? Як ми вже показали, на противагу цій "духовій грі на щастя", Шриля Прабгупада дав нам пересвідчений і перевірений устрій, який полегшує підлягання безпосередньо йому та має стовідсоткову запоруку. Ми знаємо, що він ніколи не підманить нас, і тому Товариство залишатиметься цілісним не лише за назвою, але й за річчю.

Дехто з вірних гадає, що без живого наступства тілесно присутніх дикша-ґурів'висвятників науку вірної служби буде втрачено. Прецінь Шриля Прабгупада ніколи не устійнював такої засади, отже, у нашім вченні її не може бути. Допоки ритвіцтво чинне (звісно, якщо його колись буде відновлено), існітиме наступність живих шикша-ґурів, що діють іменем живого, хай і відсутнього тілесно мага-бгаґавати. Допоки ці шикша-ґури нічого не міняють, не вигадують нового вчення, не порушують засадничих наказів, не проголошують себе дикша-ґурами, наука вірної служби залишатиметься ціла. Якщо ж їхня негожа поведінка заважатиме переданню нетлінної науки бгактію, то Кришна, звісно, втрутиться та, ймовірно, пришле мешканця Ґолоки закласти нове щире Товариство. Подбаймо разом, аби такого не трапилось.

Без заторкання двох важливих попередніх умов, стосовних до кожного висвятника (вправність і вповноваження), розумно, що здійснення дикші в нашій парампарі надрізноманітне. Завважмо, що є, принаймні, п’ять головних різновидів порушень так званого "взірцевого" способу, хоч ми й не заперечуємо проти існування инших:

а) Межичас:

Це всі випадки, коли парампаровий ачар'я йде, не залишивши наступної ланки, себто того, хто здатний одразу почати висвячувати. Чи особа, яка має стати наступною ланкою, отримує від свого духового вчителя наказ висвячувати не зараз по його відході, а перегодом. Приміром, наша сампрадая перебувала в такій двацятирічній прогалині між відходом Шрилі Бгактисиддганти й наступним справжнім висвяченням у ній. Межичас у сто років і більше межи членами ланцюгу учнівського наступства не є надзвичайним явищем.

б) Зворотній межичас:

Це випадки, коли ачар'я ще не опустив тіло, а його учні зачинають висвячувати. Пан Брагма, приміром, ще не опустив тіло, а покоління ґурів-наступників уже висвятили мільйони й мільйони учнів. Шриля Бгактисиддганта висвячував за тілесної присутности Шрилі Бгактивіноди та Шрилі Ґавракішори. Відповідно до ҐВиМу (стор. 23), це звичне явище у нашій сампрадаї.

в) Взаємини шикша/дикша́:

Це приклади визнаття учнем тілесно відсутнього на планиді ачар'ї за свого головного духового вчителя. Важко розрізнити, ким є для учня ачар'я, що відійшов у засвіти, – шикша- чи дикша-ґуром. Шриля Прабгупада не з’ясовує істоту таких духових стосунків. Наприклад, істота взаємин межи Шрилею Вішванатгою Чакравартієм Тгакуром і Нароттамадасом Тгакуром, який жив поза сто років раніше, не з’ясована Шрилею Прабгупадою. Наше припущення, що це є шикша-стосунки – мусування, бо Шриля Прабгупада каже з цього приводу просто:

"Шриля Нароттамадас Тгакур узяв собі за слугу Шрилю Вішванатгу Чакравартія".
(Чч, Аді-ліля, 1)

"...Вішванатга Чакраварті Тгакур. Він визнав Нароттамадаса Тгакура за свого ґура".
(Шриля Прабгупада, відчит за ШБ, 1.4.76, Бомбей)

Хоча такі учні звичайно відбувають певний обряд за участи тілесно присутньої особи, це не означає, що ачар'я в засвітах не є їхній дикша-ґуру, і так само обряд за участи ритвіка не означає, що ритвік чи голова святині є дикша-ґуру. Такі учні звичайно отримують від тілесно присутнього священика дозвіл на висвячення у відсутнього на планиді сад-ґура. За умови відновлення ритвіцтва нових учнів Шрилі Прабгупади у такий самий спосіб схвалять голова святині й ритвік напередодні висвячення.

г) Спосіб висвячення:

Висвячення може бути незвичайним, коли вживано неповторного чи незбагненного способу передання дикші. Приклад: Пан Кришна висвячує Пана Брагму чи Пан Чайтанья шепоче у вухо буддивцеві. Ймовірно, сюди належить і міжпланидова дикша́, коли висвячують, себто передають дикшу, учневі, що перебуває на иншій планиді, наприклад, від Мана до Ікшвака (Бгаґавадґіта, 4.1).

д) Способи передання наступства:

Це стосується до різних способів передання наступства, вжитих ачар'ями нашої сампрадаї. Приміром, Шриля Бгактивінода Тгакур вибрав спосіб, де наступним ачар'єю стане "могутній син-вайшнав". Шриля Бгактисиддганта передбачив передання наступства "самоявному ачар'ї". Скільки нам відомо, Шриля Прабгупада вибрав спосіб "ритвік – заступник ачар'ї на проведення висвячень", за спомогою якого "щойновисвячені є учнями Його Божої Ласки А.Ч Бгактиведанти Свамія Прабгупади". Нинішній спосіб, упроваджений Уповноваженим виділом, – "численне ачаронаступство".

Отже, кожен ачар'я має власне неповторне ставлення до цієї справи, тому нема рації говорити за "взірцевий" спосіб продовження парампари.

На заваді стануть дві речі:

а) Шриля Бгактисиддганта та инші попередні ачар'ї не закладали ритвіцтво, аби воно було чинне "надалі".
б) Ми маємо визнати того, хто є поточною ланкою ланцюгу учнівського наступства.

"Аби збагнути зміст вчення Шримад-Бгаґаватаму, слід звернутися до духового вчителя, який є поточною ланкою в ланцюгові учнівського наступства".
(ШБ, 2.9.7, пояснення)

 Запевне, Шриля Прабгупада є наступним ачар'єю нашої сампрадаї, який слідкує за Шрилею Бгактисиддгантою. Отже, Шриля Прабгупада є нашою поточною ланкою і тією особою, від якої слід отримувати висвячення.

Ніколи Шриля Прабгупада не казав такого.

Поміркуймо, чи здатний духовий учитель бути "поточною ланкою" за своєї тілесної відсутности?

а) Виразу "поточна ланка"  ужито в книжках Шрилі Прабгупади лише в їднім місці. Уживши цього виразу, Шриля Прабгупада нічого не пише за потребу в тілесній присутності. Якби тілесна присутність була істотною умовою, Шриля Прабгупада, звісно, згадав би за неї.

б) Словникові значення слова "поточний" (сьогочасний, теперішній, сучасний) не стосується до тілесної присутности.

в) Словникових значень слова "поточний" можна вільно вжити щодо тілесно відсутнього духового вчителя та його книжок: "найновіший", "широковідомий, загальновживаний", "поширений", "обіжний, чинний" (Англійський словник Коллінза). Скільки ми бачимо, всі ці назви можна вжити щодо Шрилі Прабгупади та його книжок.

г) Власне мета визнання "поточної ланки" цілком досяжна через читання книжок Шрилі Прабгупади:
"Аби збагнути зміст вчення Шримад-Бгаґаватаму, слід звернутися до духового вчителя, який є поточною ланкою в ланцюгові учнівського наступства".
(ШБ, 2.9.7, пояснення)

д) Шриля Прабгупада вживає також вираз "безпосередній ачар'я" як рівнознаку до виразу "поточна ланка". Слово "безпосередній" означає: "за невтручання посередника", "найближчий чи найбезпосередніший щодо впливу чи стосунку" (Англійський словник Коллінза)

Такі визначення додають уґрунтування безпосереднім взаєминам зі Шрилею Прабгупадою без жодних посередників, незважаючи на його тілесну присутність чи відсутність.

е) А що є приклади учнів, які висвячують за тілесної присутности на планиді їхнього ґура, то стає очевистою відсутність безпосереднього стосунку між станом поточної ланки та тілесною присутністю чи відсутністю духового вчителя. Инакше кажучи, якщо можна бути наступною поточною ланкою навіть за тілесної присутности свого ґура, то чому ачар'я в засвітах не годен бути поточною ланкою?

Отже, як на наш погляд, залежність існування поточної ланки в ланцюгові учнівського наступства від тілесної присутности чи відсутности не доведена.

Ставши ачар'ями-висвятниками, учні Шрилі Бгактисиддганти брутально порушили останній навід свого духового вчителя (створити Уповноважений виділ і чекати на самоявного ачар'ю). Шриля Прабгупада гостро засуджував своїх духових братів за непокору до свого ґура, кажучи, що вони нездатні навіть проповідувати, а висвячувати й поготів:

"Жоден з моїх духових братів не має вправности на те, щоби стати ачар'єю".
(Шриля Прабгупада, лист до Рупануґи, 28.4.74)

"У цілості ти маєш знати, що він (Бон Магараджа) - невизволена душа, тому він нікого не годен навернути на свідомість Кришни. Для цього потрібне осібне духове благословенство від найвищих зверхників".
(Шриля Прабгупада, лист до Джанардани, 26.4.68)

"Якщо кожен лише висвячуватиме, наслідки будуть протилежні. Допоки це триватиме, триватиме й неталан".
(Шриля Прабгупада, Пгалґун Кришнан Панчамі, вірш 23, 1961)

Ми нещодавно пересвідчились, як навіть їдна така особа здатна сплюндрувати справу Шрилі Прабгупади. Вшануймо їх з найбільш можливої відстани. Безумовно, ми не можемо допуститися брання їх за взір того, як учень має надалі виконувати завдання свого духового вчителя. Вони зруйнували справу свого духового вчителя та ладні зробити з Товариством те саме, якщо ми їм це дозволимо:

Щодо ґуруцтва в Ґавдіяматзі, то його можна взяти за схожий випадок у минувшині лише тим боком, що цей устрій, як і численне ачаронаступство, запроваджено всупереч виразного наводу Надавця-Ачар'ї.

Де Шриля Прабгупада розрізняє маленьку "а" й велику "А" у визначенні ачар'їв-висвятників? Де саме він хоч-коли каже за осібний різновид ачар'їв, здатних очолити товариство, та за решту, нижчих, нездатних таке вчинити?

Прецінь ця думка не належить Шрилі Прабгупаді, її висловив Прадьюмнадас у листі до Сатсварупадаса Ґосвамія від 7.8.78. Цього листа згодом було надруковано у статті Равіндри Сварупадаса З мого наказу від 1985-го року та вжито, як один з наріжних каменів підвалини провідної думки цієї статті, присвяченої перебудові ґуруцтва у Товаристві. Ця стаття з назвою "З мого наказу – Зрозуміли" (Виділ, 1995-ий рік) на свій пай окреслює основу книжки Ґури й висвячення в МіТУКові, яка має стосунок до висвячень, як це згадано у вступі до неї.  На засадах цієї книжки теренове ачарництво перетворено на чинне донині численне ачаронаступство:

"Таку визнаку ачар'ї я дістав з листа Прадьюмни до Сатсварупадаса Ґосвамія від 7-го серпня 1978-го року. Зараз читачеві слід уважно прочитати цей лист (який я долучаю)".
(З мого наказу, Равіндра Сварупадас, серпень 1985)

У цім листі Прадьюмна надає слову "ачар'я" три визнаки:

1) Виконавець проповідуваного ним.

2) Висвятник.

3) Духовий провідник товариства, що його попередній ачар'я приділив за свого наступника.

Ми визнаємо першу визнаку, бо її дав Шриля Прабгупада. Ця визнака саморушно пасує до будь-якого поступного проповідника, і не важить, шикша- він чи дикша-ґуру.

Тепер щодо другої визнаки. Прадьюмна з’ясовує, що такий різновид ачар'ї годен висвячувати учнів, і його називають "ачар'ядева", проте лише його учні:

"Будь-який висвятник чи ґуру може називатися "ачар'ядевою" тщ, але тільки своїми учнями. Хто визнав його за ґура, мають всіляко вшановувати його, прецінь це не стосується до тих, хто не є його учнями".
(Прадьюмна, лист від 7.8.78)

Це вигад. Шриля Прабгупада ніде й ніколи не описував ґура-висвятника, чию всеосяжну природу визнають лише його учні та ще, ймовірно, вайшнави з того ж ланцюга учнівського наступства, а не цілий світ. Погляньмо, як Шриля Прабгупада тлумачить слово "ачар'ядева". Наступні витяги належать до другого розділу Науки самоусвідомлення – почестки Шрилі Прабгупади до В'яса-пуджі. Цим словом він називає свого духового вчителя Шрилю Бгактисиддганту:

"Ґуру, себто ачар'ядева, як ми взнаємо з достотних читанок, передає звістку з безвідносного світу..."

"...тому що, кажучи за наріжну засаду ґурудеви, себто ачар'ядеви, ми маємо на увазі те, що звернене до всіх людей".

"Нині ми згуртувались, аби покірно вшанувати ачар'ю, який не є ґуром розкольників чи їдним із численних розбіжних поміж себе тлумачів істини. Навпаки, він – Джаґат-ґуру, себто ґуру для всіх нас".
(Шриля Прабгупада, Наука самоусвідомлення, р. 2)

Ужиток та визнака слова "ачар'я" Шрилею Прабгупадою зовсім відмінні від тлумачення Прадьюмни. Своїм твердженням Прадьюмна, вочевидь, припускає, що словом "ачар'ядева" можна назвати тих людей, які насправді не є високими особами. Так він безвідносне становище дикша-ґура перетворює на відносне.

Слово "ачар'ядева" можна уживати лише щодо того, хто направду є "ґуру для всіх нас", і кого має шанувати цілий світ:

"…він – безпосередній об’яв Пана-Бога та правдивий заступник Шрі Нітьянанди Прабга. Такий духовий учитель знаний як ачар'ядева".
(Чч, Аді-ліля, 1.46)

З'ясовуючи третю визнаку, Прадьюмна каже, що слово "ачар'я" показує на очільника спільноти та має певне значення:

"Втім, це не будь-хто. Йдеться за особу, приділену попереднім ачар'єю за свого наступника й уповноважену ним обійняти найвищу посаду в очолюваному нею Товаристві. (…) Вся Ґавдія-сампрадая пильнує такого звичаю".
(Лист Прадьюмни до Сатсварупадаса Ґосвамія, 7.8.78)

Безумовно, ми згідні: аби висвячувати, треба отримати повноваження від ачар'ї-попередника (засада, що її навіть не згадано у з'ясуванні визнаки 2):

"Слід отримати висвячення від щирого духового учителя, який належить до ланцюга учнівського наступства й одержав належні повноваження від свого духового вчителя. Це вважають за дикша-відгану".
(ШБ, 4.8.54, пояснення)

Утім, невтямки, як це стосується до того, щоб "обійняти найвищу посаду в Товаристві", над те Шриля Прабгупада є ачар'єю товариства, чиє існування нічим не дотичне до об'єднання, закладеного його Ґуром Магараджем. У згоді з міркуванням Прадьюмни, Шрилі Прабгупаді пристає тільки друга визнака. Хай Прадьюмна посилається на "пильнування звичаю", прецінь ми маємо право на такий звичай не зважати, бо Шриля Прабгупада ніколи за нього не згадував. Ця ж таки сторінка з’ясовує, звідки походять дуже мудрі твердження Прадьюмни:

"У різних ґавдіяматгівських святинях навіть той духовий брат, що обіймає посаду ачар'ї, настільки покірний, що сідає на асану з тонкої тканини й не вищу".

Жоден з духових братів Шрилі Прабгупади не мав повноважень ставати ачар'єю. Очікувано, що справжня покора має виявлятися через відмову чинити будь-що без відповідних повноважень, визнання високого становища Шрилі Прабгупади та здання на щирого джаґат-ґура. На жаль, лише нечисленні члени Ґавдіяматгу вчинили так. Посилання Прадьюмни на цих осіб, як на зверхників, свідчить, що він укотре принижує посаду щирого ачар'ядеви.

"Щодо Бгактипурія й Тиртги Магараджа, то вони мої духові брати, і їх слід поважати. Прецінь ви не повинні наближатися до них, бо вони вчинили всупереч наводові мого Ґура Магараджа".
(Шриля Прабгупада, лист до Прадьюмни, 17.2.68)

Сором Прадьюмні Прабгові, що знехтував безпосереднім наводом свого Ґура Магараджа, проте знаменно, що саме його перекинчицькі погляди вплинули на створення чинної "ґуру-сиддганти" в Товаристві.

Отож, не важить, чи мав на думці Шриля Прабгупада ачар'ю відповідно до першої, чи до третьої визнаки, коли казав за відсутність належної вдачі у жодного з його духових братів, аби стати ачар'єю. Не мавши чеснот, відповідних до першої визнаки, вони не були за приклад, а це саморушно відкидало їхню відповідність до третьої визнаки, що відбирало на свій пай, зокрема, спромогу висвячувати. Якщо ж вони не пристали до третьої визнаки, то не отримали повноважень, а отже, не годні висвячувати.

Висновок:

а) Всі проповідники повинні прагнути стати ачар'єю відповідно до першої визнаки, себто стати шикша-ґурами.

б) Прадьюмна геть хибно розуміє другу визнаку. Будь-кому, учневі чи не-учневі, заказано ставитися до щирого ґура чи ачар'ядеви, як до пересічної людини. Якщо ж той таки пересічна людина, то він не годен нікого висвятити, і називати його "ачар'ядевою" не можна. Ба більше, друга визнака не згадує про конечність отримання осібного вповноваження від ачар'ї-попередника – благословенства, за відсутности якого ніхто не управнений висвячувати.

в) Третя визнака описує єдиний різновид ачар'ї, здатного висвячувати, – себто вповноваженого своїм духовим учителем, опертим на ланцюг сампрадаї. Очолює він Товариство, чи не очолює, то не важить, головне –уповноважений.

У Товаристві всіх вірних закликають стати ачар'ями відповідно до першої визнаки, себто бути за приклад, а отже – стати шикша-ґурами. Для того, хто бажає стати таким ачар'єю, передусім варто пильнувати наводу свого духового вчителя.

Насправжки джерелом усіх непорозумінь в Товаристві є приниження посади щирого дикша-ґура-висвятника. Дехто з ґурів Товариства називає себе "поточною ланкою", яка злучає своїх учнів зі Шрилею Прабгупадою, надавцем-ачар'єю МіТУКу, й таким робом провадить їх навспак до Бога. Другі кажуть, що просто приводять учнів до Шрилі Прабгупади, щирої поточної ланки, який забирає їх домів до Бога (близько до вчення ритвіків). Дехто з ґурів досі вважає Шрилю Прабгупаду теперішнім ачар'єю, другі не згідні, а двох огулом об'явило себе єдиними ачар'ями-наступниками Шрилі Прабгупади. Дехто з ґурів Товариства досі гадає, що Шриля Прабгупада наставив одинацять ачар'їв-наступників (байка, нещодавно названа американським часописом "Часи Янголова" достеменною подією); другі – що він наставив одинацять ритвіків, зобов'язаних перекинутись на ачар'їв з маленької букви "а" зараз по його відході; треті – що ачар'ями з маленької букви "а" враз по відході Прабгупади мали стати не лише ці одинацять, а геть усі учні, либонь, за винятком жінок.

Вернувшись іще раз до ҐВиМу, ми помітимо, що ставлення Виділу до "уповноважених" ним ґурів геть суперечне.

Виділ визнає, що ачар'їв сампрадаї не затверджують на посаді листом з печаткою (ҐВиМ, стор. 15, р. 6), проте на ділі саме це й відбувається на щорічних маяпурських засіданнях Виділу напередодні Ґавра-пурніми. Наразі ми маємо чи не сто ґурів-висвятників, і всі вони поблагословилися у Виділу, який "не заперечує". Учні всіх цих ґурів ушановують їх як сакшад-гаріїв (бувших на їднім рівні з Богом), відповідно до приписів власне Виділу (ҐВиМ, стор. 15, р. 8)). Цих ачар'їв-висвятників окликують "поточними ланками", які долучають своїх учнів до ланцюгу учнівського наступства, посталому від Найвищого Пана та складеному з мага-бгаґаватів:

"Вірним слід захилитися заступниками Шрилі Прабгупади, які є "поточними ланками" в ланцюгові учнівського наступства".
(ҐВиМ, стор. 34)

Одночасно охочих висвятитись гостро попереджувано, що затвердження Товариством…

"...не слід беззастережно розуміти як запоруку рівня духового самоусвідомлення затвердженого на посаді ґура".
(ҐВиМ, стор. 9, р.2.2)

А тут нас застерігають:

"Даний вірному дозвіл виконати "наказ" Шрилі Прабгупади щодо поширення ланцюга учнівського наступства шляхом висвячення нових учнів не слід розуміти як підтвердження чи устійнення того, що він є "уттама-адгікарі", "чистий вірний", або той, хто сягнув певного рівня самоусвідомлення ".
(ҐВиМ, стор. 15)

Цих ґурів повинні вшановувати лише їхні учні в певному місці, а не всі у святині (ҐВиМ, стор. 7) – Прадьюмнина визнака ачар'ядеви.

Ми показали, що лише мага-бгаґавата, що має окремі повноваження, є щирим дикша-ґуром. Також ми показали, що справжній "наказ" стосувався до ритвіків і шикша-ґурів. Отже, визнання когось "поточною ланкою" чи "ґуром-висвятником" буде тотожне заяві за те, що він є ачар'я з великої букви "А", "уттама-адгікарі" або "чистий вірний", себто відповідає третій визнаці ачар'ї.

Наважимося сказати, що нічого доброго нема в ухваленні чи "незапереченні" щодо наставлення дикша-ґурів і одночасному відкиданні будь-якої вини чи відповідальности за відхилення цих дикша-ґурів від устійнених засад. Ми переконані, що Шриля Прабгупада не припускав, щоби Товариство стало чимось на кшталт гри на щастя чи "московської рулетки", де ставкою є чиєсь духове життя. Можливо, виділовим варто утриматись від подальшого "печатання" посадовців, чиєї вправности вони стовідсотково не певні. Таке одноголосе визнання особистої вправности цілком можливе, адже всі ми, врешті-решт, на сто відсотків певні вправности Шрилі Прабгупади, маючи його за щирого духового вчителя.

Суперечне поводження Уповноваженого виділу щодо справи ґурів нещодавно коротко описав Джаядвайта Свамі:

"Слова "наставлені" ніколи не вживано. Проте є "висуванці на посаду ґура-висвятника", відбувається голосування, й оголошені стають "УХВАЛЕНИМИ МіТУКом" чи "вповноваженими МіТУКом" ґурами. Аби зміцнити вашу віру, Виділ, з одного боку, заохочує вас висвятитись у щирого й уповноваженого ним ґура та вшановувати його, як Бога. З другого боку маються закони, які пускають в хід за падіння вашого МіТУК-уповноваженого ґура. Слід перепросити того, хто вважає всі закони та ухвали щодо повинностей ґура подосі заплутаними навіть для Виділу".
(Джаядвайта Свамі, У чім ритвіки мають рацію, 1996)

Поглянувши на страшкий перелік вчинків ґурів Товариства, не дивуємося такій зневірі. Наводимо ще витяг зі статті Джаядвайти Свамія́:

Новакам кажуть, що саме вони відповідають за ретельну перевірку ґура Товариства на підставі книжок і настанов Шрилі Прабгупади. Вони мусять пересвідчитися, що ґури мають вдачу, потрібну на висвячення. Проте варто лише потомному учневі виснувати, що жоден з нинішніх "тілесно присутніх" ґурів не відповідає вимогам, і висловити намір здатися на Шрилю Прабгупаду як на свого дикша-ґура, і його немилосердно турять геть із Товариства. Хіба це справедливо? Зрештою, він робив лише те, що казав Уповноважений виділ. Чи вартий він кари за те, що не зробив "поправний" висновок, надто за наявности виразного й незвозначного доводу на доказ того, що Шриля Прабгупада бажає саме такого вибору? 

Чи мудро сподіватися на чиюсь незломну віру в нинішніх ґурів Товариства, коли видко, що навіть Виділ потребує створення суворого карного законодавства, аби пильнувати їх? У книжках та настановах, згідно з якими потомного учня просять ухвалити рішення, жодного разу не згадано за такі каральні заходи. Важко вивести себе на чисту воду в кращий спосіб.

Нумо ліпше виконувати виразний наказ Шрилі Прабгупади, зоставивши його єдиним ґуром-висвятником Товариства. Хіба годен хто це заперечити?

Хто це казав?

• Хто вважає слово "ритвік" відсутнім у вайшнавськім словнику (Часопис МіТУК, стор. 23, 1990), хоча його вжито у Шримад-Бгаґаватамі та у власноруч підписаному Шрилею Прабгупадою листі від 9-го липня.

• Хто натякнув, що Шрилі Прабгупаді не дозволено висвячувати:

"Бгактисиддганта Сарасваті не висловив і не посвідчив писемно за настановлення Сваміджія (Шрилі Прабгупади) ґуром".
(Часопис МіТУК, стор. 23, 1990)

• Хто сказав, що Тиртга Магарадж, Мадгава Магарадж і Шридгара Магарадж були щирими ачар'ями, незважаючи на відсутність у них належної вдачі, як стверджав Шриля Прабгупада:

"Прецінь наша сампрадая впорядкована. Тому Тиртга Магарадж, Мадгава Магарадж, Шридгара Магарадж і наш ґурудев, Сваміджі – Сваміджі Бгактиведанта Свамі, – усі стали ачар'ями".
(Часопис МіТУК, стор. 23, 1990)

На відміну від вищеписаного, Шриля Прабгупада мав щодо цих "ачар'їв" протилежну думку:

"Бгактивілас Тиртга ставиться до нашого Товариства надто вороже й хибно розуміє вірну службу. Його занечищено".
(Шриля Прабгупада, лист до Шюкадеви, 14.11.73)

А за решту він сказав  таке:

"Жоден з моїх духових братів не є вправний на те, щоби стати ачар'єю".
(Шриля Прабгупада, лист до Рупануґи, 28.4.74)

• Хто недавнечко ознаймив, що Шриля Прабгупада не дав цілого знання, тому, аби отримати найвище знання, ми потребуємо расика-ґура.
  

Справді, деколи Шриля Прабгупада ставився до своїх духових братів витримано, звучи Шридгару Магараджа своїм шикша-ґуром тощо. Шриля Прабгупада був щира душа і з любов'ю дбав за своїх духових братів, постійно шукавши способу залучити їх до Руху Санкіртани. Прецінь ми маємо розуміти, що Шриля Прабгупада ніколи, жодного разу, не ганив би їх, якби вони були щирими ачар'ями. Говорити, що щирі дикша-ґури не виконали наказів свого духового вчителя, що вони заздрі змії, собаки, свині, оси тощо, – значна ураза, якої Шриля Прабгупада ніколи б не заподіяв. Нижче ми наводимо витяг, що показує ставлення Шрилі Прабгупади до деяких своїх духових братів. В цім уривку розмови Бгавананда читає метелика, виданого матгом Тиртги Магараджа:

                 Бгавананда:  Пише буйним друком: "Триданді Свамі Шриля Бгактивіляса Тиртга Магараджа, ачар'ядева. Усім вченим відомо, що в Індії за лихоліття ,                                                                               за великої загрози для гіндуського віровизнання... "
Шриля Прабгупада:  (регоче)… Химині кури.

Зрозуміло, яким різновидом "ачар'ядеви" вважає Шриля Прабгупада Тиртгу Магараджа (того Тиртгу, що його звуть щирим ачар'єю у вищезгаданому часописі МіТУК від 1990-го року). Далі метелик пише за талан Шрилі Бгактисиддганти Магараджа, якому трапилась така видатна особа на продовження його справи.

                 Бгавананда:   "... Свого часу він (Шриля Бгактисиддганта) дістав видатну особу, охочу завдати собі на плечі…"
Шриля Прабгупада:   Маєш тобі! "Він дістав видатну особу"! Але видатна! Він це доведе. (згодом)… ніхто його не визнає … Де його велич? Кому він
                                                відомий? Чи ти ба! Він намірений об'явити себе видатною особою… (Тиртга Магарадж) надто заздрить нам… Ці негідники здатні накоїти лиха...
 (Шриля Прабгупада, розмова, 19.1.76, Маяпур)

Шриля Прабгупада ніколи не назвав би щирих ачар'їв заздрими негідниками, здатними накоїти лиха. Сумно, що дехто з Ґавдіяматгу подосі коїть лихо. Найліпше шанувати їх здалеченька.

Шриля Прабгупада вважає геть инакше:

"Щирий духовий учитель належить до споконвішного ланцюгу парампари й ані на макове зерня не відступає від настанов Найвищого Пана".
(Бґ, 4.42, пояснення)

Ці ґури-боченці, за яких йде мова, засадничо ніґде не могли бути членами вічного ланцюга учнівського наступства. Вони були не визволеними душами, а самовповноваженими родинними жерцями, що вдавали зі себе ачар'їв-висвятників. Правдиві речники ланцюга учнівського наступства ніколи не бочать зі шляху вірної служби:

"Біг – завше Біг, Ґуру – завше Ґуру".
(Наука самоусвідомлення, р.2)

"Якщо ж він лихий, то як він годен стати ґуром?"
(Наука самоусвідомлення, р.2)

"Чистий вірний завжди вільний від лещат маї та її впливу".
(ШБ, 5.3.14, пояснення)

"Першорядний вірний ніяк не може впасти".
(Чч, Мадг'я, 22.71)

"Духовий учитель завжди визволений".
(Шриля Прабгупада, лист до Тамалякришни, 21.6.70)

Книжки Шрилі Прабгупади не містять жодного прикладу бочення зі шляху вірної служби вповноваженого дикша-ґура з нашого ланцюга учнівського наступства. Аби довести, що ачар'ї падають, инколи наводять приклад Шюкрачар'ї. Проте цей приклад геть недоречі, бо Шюкрачар'я  ніколи не був уповноваженим членом нашого учнівського наступства. Деколи згадувано випадок з Паном Брагмою та його дочкою. Однак у Шримад-Бгаґаватамі виразно устійнено, що цей випадок стався перед тим, як Пан Брагма очолив нашу сампрадаю. Коли учень Нітай назвав цей випадок прикладом падіння ачар'ї, Шриля Прабгупада був нерадий.

               Акшаянанда:  Я від їдного вірного недавнечко почув, що ачар'я не мусить бути чистим вірним. (…)
Шриля Прабгупада:  Хто цей негіда? (…)
               Акшаянанда:  Це казав він, Нітай. Він сказав це наступним чином: Пан Брагма є ачар'єю з Брагма-сампрадаї, прецінь иноді на нього впливає пристрасть. Тому,                                                             виснував Нітай, ачар'я, зважаючи на все, не мусить бути чистим вірним. На позір хибно. (...)
Шриля Прабгупада:  Він це вигадав. Тому він негіда. Тому він негіда. Нітай тепер зверхник? (…) Вигадав казна-що й теревенить за це иншим. Тому він                                                                                              побільший негіда. От у чім річ.
(Ранкова прохідка, 10.11.75, Вриндаван)

Шриля Прабгупада стверджує, що лише невповноважені ґури захитуються через жінок і багацтво.

Незважаючи на цілковиту відсутність у книжках Шрилі Прабгупади прикладів бочення щирих ґурів, книжка Виділу ҐВиМ містить аж цілий розділ за те, що має чинити учень по боченні свого ґура! На початку розділу пише, що слід визнати "поточну ланку" та не "перестрибувати" над неї. Прецінь "перестрибують" власне творці книжки шляхом наведення висловів численних ачар'їв-попередників та спроб устійнити засади, яких ніколи не навчав Шриля Прабгупада.

Ґури, описані цими ачар'ями-попередниками, ніколи не могли бути щирими членами парампари:

"Нарада Муні, Гаридас Тгакур та подібні ачар'ї, зумисне вповноважені на поширення слави Пана-Бога, не можуть впасти на матеріяльний щабель".
(ШБ, 7.7.14, пояснення)

Власне, за призводом ҐВиМу видко, яку небезпеку становить "перестрибування" над ачар'ю, зокрема, в розділі "Перевисвячення" (ця назва жодного разу не вживана ні Шрилею Прабгупадою, ані будь-ким з ачар'їв-попередників). Розділ ҐВиМу "Запитання й відповіді" (ҐВиМ, стор. 35, запитання 4) пише за умови, що дозволяють відкинути ґура та вчинити "перевисвячення". Далі йде "пояснення":

"На щастя, це потаємне питання з’ясував нам Шриля Бгактивінода Тгакур у своїй "Джайва-дгармі" та Шриля Джива Ґосвамі у своїй "Бгакті-Сандарбзі".
(ҐВиМ, стор. 35)

Шкода, що вислів "на щастя" тут означа наступне: "Оскільки Шриля Прабгупада не визнав конче потрібним окреслити наші вчинки в разі бочення ґура, то ми маємо право перестрибнути над нього та звернутися до всіх цих ачар'їв-попередників". Але Шриля Прабгупада казав, що його книжки містять все потрібне нам знання щодо духового життя. Чому ми запроваджуємо речі, ніколи не згадані нашим ачар'єю?

Ні. Допоки ми не вживаємо їх на те, щоби додати нові засади, за які не згадував наш власний ачар'я. Гадка за те, що справжній духовий учитель здатен бочити, геть суперечить цілому вченню Шрилі Прабгупади. Як з'ясовано у виданій Виділом книжці, яка пише за "споконвішний стан дживи", ми не маємо права "перестрибувати" над Прабгупаду:

"... ми зобов’язані дивитися на вчення ачар'їв-попередників крізь настанови Прабгупади. Ми не маємо права "перестрибувати" над Прабгупаду й дивитись на нього крізь граняк вчення ачар'їв-попередників".
(Наш споконвішний стан, стор. 163, друкарня Уповноваженого виділу)

Як можна визнавати новісінькі вченневі засади, ніґде не згадані Шрилею Прабгупадою, глядя на нього "крізь граняк вчення ачар'їв-попередників"? 

Хай навіть тлумачення Виділу у ҐВиМі, сперте на праці ачар'їв-попередників, поправне, ми, втім, не повинні зуживати його на переиначення чи додавання будь-чого до вчення Шрилі Прабгупади. Шриля Нарагарі Саракара виразно з'ясовує це у двох віршах Шрі'Кришна-Бгаджанамрити. Творці ҐВиМу мусіли б перестерегти нас цими віршами, бо свою думку вони уґрунтували за спомогою инших віршів з цієї ж книжки:

Вірш 48:

"Учень може отримати окремі настанови від иншого великого вайшнава, проте по отриманні цих добрих настанов він має повідомити за них свого духового вчителя. Повідомивши, він повинен вислухати науку свого духового вчителя з відповідним тлумаченням".

Вірш 49:

"… учень, який слухає инших вайшнавів, хай навіть їхні настанови потрібні й поправні, та, не шукавши рівночасно їхнього потвердження в наводі свого духового вчителя, визнає ті настанови свавільно, є поганий учень і грішник".

Насміємо запропонувати поправу книжки ҐВиМ у згоді з викладеними настановами задля духового життя всіх членів Товариства.

У згоді з останнім наказом Шрилі Прабгупади, він і в майбутності має бути ґуром-висвятником, уповноваженою поточною ланкою в ланцюгові учнівського наступства. Тож питання за його бочення зі шляху чистої вірної служби навіть не постало:

"Щирий духовий учитель завжди бездомішно й вірно слугує найвищому Богові-Особі".
(ЧЧ, Аді-ліля, 1.46)

У згоді з наукою Шрилі Прабгупади, ґуру впаде лише за відсутности в нього належних повноважень на висвячення:

"Якщо духовий вчитель не має належних повноважень і відтак свавільно обійняв цю посаду, то його, ймовірно, опанує жадоба зиску чи прагнення збільшити чисельність учнів".
(Нектар вірности, стор. 151)

Бочення ґура – остаточний доказ відсутности в нього належних повноважень від свого ачар'ї-попередника. Та навіть за не-бочення коли-будь всіх ґурів Товариства ми маємо право спитати, хто вповноважив їх висвячувати.

Якщо Виділ визнає досконалу первотвірність витягів, зокрема, вищезгаданого, то йому загрожуватимуть різні неприємні наслідки. Оскільки всі ґури Товариства запевняють, що всі вони рівно вповноважені як частина їдної дружини (адже наказ бути ґурами, буцім даний Шрилею Прабгупадою, рівно стосується до них усіх), то бочення багатьох з них запевно доводить, що "наказ" недобре витлумачено. Якби їх дійсно були вповноважили, жоден би не бочив. Тоді, безперечно, всі вони були би мага-бгаґавати.

"Духовий учитель завжди визволений".
(Шриля Прабгупада, лист до Тамалякришни, 21.6.70)

Ця думка, деколи звана "м’яким вченням ритвіків", ґрунтується на тім засновку, що ритвіцтво закладено лише з причини відсутности в часі до відходу Шрилі Прабгупади учнів відповідної вдачі.

Проте цей засновок вигадано, бо Шриля Прабгупада ніколи не казав цього. Нічим не доведено, що ритвіцтво закладено лише через брак людей певної вдачі, тож з появом такої особи устрій слід позбавити чинности. Така думка зумовлює хибний вислід, а саме – ритвіцтво бачиться вторинною чи тимчасовою заміною, а насправді це досконалий задум Кришни. Крім того, колись у певної несумлінної й чарівкої особи з'явиться можливість, удавши вірність, скасувати ритвіцтво.

Вибудовно, коби існували зараз вправні уттама-адгікарі-учні, охочі до перебування в Товаристві, вони мали б додержувати ритвіцтва. Ми допіру зауважили, що нема жодної підстави на те, щоби вправна особа була нещасною, виконуючи наказ Шрилі Прабгупади.

Їдною з можливих підстав для такого хибного уявлення міг бути навід Шрилі Бгактисиддганти Ґавдіяматгові. Шриля Прабгупада розповідав нам, що його Ґуру Магарадж прохав створити Уповноважений виділ і казав, що за слушного часу покажеться самоявний ачар'я. Ми знаємо, що ґавдіяматгівці не виконали наказу, й це призвело до згубних наслідків. Дехто з вірних гадає, що нам теж слід виглядати самоявного ачар'ю, й оскільки він може прийти будь-коли, ритвіцтво існує, аби лиш загаяти час.

Що ж до цієї вибудови, то річ у тім, що навід, залишений Шрилею Бгактисиддгантою своїм учням, і навід, залишений Шрилею Прабгупадою щодо цієї справи нам, розбіжні. У згоді з наводом Шрилі Прабгупади, Уповноважений виділ має й далі врядувати над його Товариством, однак він ніколи ніде не казав, що в будущині у МіТУКові дасться чути самоявний ачар'я. Натомість він запровадив ритвіцтво, за якого він зостається ачар'єю "надалі". Вочевидь ми, учні, не повинні "перестрибувати" через Шрилю Прабгупаду й виконувати накази Шрилі Бгактисиддганти.

Коби Кришна відкрив Шрилі Прабгупаді, що в його Товаристві небавом зазоріє новий ачар'я, той дав би відповідний навід у своїх останніх настановах. Натомість він наказав поширювати свої книжки й оголосив їх правом на наступні десять тисяч років. І що робити потомному ачар'ї? Шриля Прабгупада вже заклав підвалину нашого Руху, покликану справдити всі пророцтва й цілі нашої парампари на решту часу існування санкіртанового Руху. 

Як новий самоявний дикша-ґуру може показатися в Товаристві, коли єдина особа, вповноважена давати дикшу – це Шриля Прабгупада?

Деколи пробують довести, що ачар'ям дозволено змінювати умовини, тож новий мітуківський ачар'я має право замінити ритвіцтво. Та хіба перекреслить уповноважений ачар'я безпосередні накази, що їх був залишив ачар'я-попередник своїм послідовникам? Адже такі вчинки зневажать ачар'ю-попередника. Розгублені й нетямущі внаслідок цього послідовники загадуватимуться, чий наказ виконувати.

Зараз по читанні останнього наказу ми збуваємося такого клопоту. Там не згадане "м’яке ритвіцтво". В листі пише – "надалі". Отже, розмови щодо касування ритвіцтва по з’яві нового ачар'ї чи довершеного учня є вигадом, що суперечить виразному наказові. В листі присутнє лише "різке розуміння" ритвіцтва, а саме:

"Допоки існує МіТУК, Шриля Прабгупада буде єдиним ґуром-висвятником Товариства".

Таке розуміння погоджене з тим, що Шриля Прабгупада сам-один спромігся забезпечити щастя своїй справі (див. Закид 8 "Ви запевняєте в тім, що Шрила Прабгупада не виховав чистих вірних").

Оскільки листом від 9-го липня вповноважено лише одинацять першоприділених ритвіків, дехто стверджує, що ритвіцтво слід позбавити чинности по їх смерті чи збоченні від устійнених взірців.

Не слід перебирати міри. Зрештою, в листі від 9-го липня не пише, що тільки Шриля Прабгупада приділяє за ритвіків, або-що до переліку теперішніх ритвіків не можна додати нових. Прабгупада заклав такі уряди, як Уповноважений виділ, куди можна вільно додавати чи виключати нових членів за потреби. Це непослідовно - понижати вагу їдного уряду перед иншими рівнозначними. Так є, бо Шриля Прабгупада ніґде й не натякав, що ставлення до ритвіцтва мусить якось різнитися від ставлення до инших створених ним урядів.

Цей довід став усенародним, тож ми запрошуємо читача розглянути наступне:

1) Під час промови у Топанзькій ущелині Тамалякришна Ґосвамі згадав, як перед друком переліку вибраних ритвіків запитав Шрилю Прабгупаду за таке:
Тамалякришна Ґосвамі:  Шриле Прабгупадо, це всі, чи бажаєте ще кого долучити?
         Шриля Прабгупада:  За потреби запевне буде долучено ще.
(Визнаття Тамалякришни Ґосвамія, 3.12.80)
Авжеж, смерть чи суттєве збочення кимось із ритвіків від устійнених взірців можна вважати "потребою долучити ще" нових ритвіків.

2) Лист від 9-го липня надає слову "ритвік" значення "заступник ачар'ї". Уповноважений виділ має цілу повновласть вибирати чи відхиляти урядовця, покликаного заступати Шрилю Прабгупаду, з-поміж саньясинів, голів святинь чи власне виділових. Наразі він затверджує на посаді дикша-ґурів, які, здогадно, є безпосередніми заступниками Самого Найвищого Пана. Як вони здатні аж на такий чин, то вибрати жерців для даття духових імен від Шрилі Прабгупади для них сама абищиця.

3) Лист від 9-го липня свідчить за намір Шрилі Прабгупади запровадити ритвіцтво, щоби воно тривало "надалі". Шриля Прабгупада дав Уповноваженому виділу найвищий уряд, аби той міг підтримувати й упорядковувати решту створених Прабгупадою урядів, до яких належить і уряд ритвіцтва, покликаний учиняти висвячення. Обов'язок Виділу полягає в тім, аби підтримувати цей уряд шляхом залучення чи вилучення тих чи инших осіб так само, як він вчиняє там, де має повноваження керувати.

4) Ужиток в листах від 9-го, 11-го та 21-го липня слів "наразі", "натепер", "перший перелік" тощо свідчить за можливість доповнення списку. Тому треба запровадити порядок залучення нових ритвіків, хай досі його й не вживали.

5) Намагаючись утямити навід, намагаєшся втямити і його мету. Лист устійнює, що Шриля Прабгупада приділив "декого зі своїх старших учнів за "ритвіків" – заступників ачар'ї для відправи першого та другого висвячень", і при тім назвав "наразі" одинацять імен. Повинністю слухняного учня є зрозуміти навід і чинити у згоді з метою запроваджуваного устрою. Цілком розумно, що мета останнього наказу полягає не в тім, щоби майбутні висвячення цілковито залежали від "чолівки", члени якої колись помруть, відтак висвячення в Товаристві припиняться. Вірогіднішою метою було забезпечити дальший тяг висвячень власне відтоді. Тому цей устрій мусить бути чинним, допоки є потреба у висвяченнях. Отже, збільшення кількости "заступників ачар'ї" шляхом залучення "старших учнів" забезпечило б дальший тяг висвячень – мету створення ритвіцтва.

6) Розглянувши це питання вкупі з духівницею Шрилі Прабгупади, де пише, що всіх потомних керівників нерухомости Товариства в Індії можна вибирати тільки з-посеред висвячених учнів Шрилі Прабгупади, добре бачимо виразний намір Шрилі Прабгупади – аби ритвіцтво було чинне протягом тривалого неокресленого часу, а Виділ просто керував би цим перебігом.

Висловивши це, слід визнати повсякчасну ймовірність скасування наказу Шрилею Прабгупадою, якби він того побажав. Вище казано, що касувальний наказ мусить бути, принаймні, таким недвозначним і виразним, як і саморуч підписаний лист, яким Шриля Прабгупада запровадив ритвіцтво. Для Кришни та Його чистого вірного нема нічого нездійсненного:

                       Новинар:  Наразі Ви Провідник і Духовий Учитель. Хто посяде Ваше місце?
Шриля Прабгупада:  Кому Кришна накаже, той і посяде.
(Розмова з новинарем, 14.7.76, Новойорк)

Однак ми вважаємо, що мудріше виконувати накази, одержані від нашого ачар'ї, ніж загадуватись наказами, здогадно даними в майбутності, а чи й гірше – вигадувати власні.

Ця обвина ґрунтується на тім хибнім розумінні, що здаватися на Духового Вчителя слід лише за його тілесної присутности. Хай так, прецінь тоді жоден безпосередній учень Шрилі Прабгупади не спроможний зараз на нього здаватися. Здатися на духового вчителя означає виконувати його настанови, а чинити це можна незалежно від його тілесної присутности чи відсутности. Мета МіТУКу – забезпечити належний провід та заохочувати всіх відвідувачів через безмежні шикша-стосунки. Скорення Уповноваженого виділу наказові Шрилі Прабгупади заохотить инших на більше здання, зрештою, спонукає здатися навіть найзапекліших ритвіківців.

Коби навіть усі ритвіківці й справді затято не бажали здаватися на духового вчителя, це явище не уневажнює наказ від 9-го липня. Здогадне не-здання ритвіківців має спонукати Уповноважений виділ притьма скоритися останньому наказові Шрилі Прабгупади, принаймні, аби вказати на свою перевагу над ритвіками.

Дикша-гуру присутній - це Шриля Прабгупада. Настанови та служба загадуватимуться так само, як і за його присутности – через читання книжок та взаємини з шикша-ґурами й иншими вірними. До 1977-го року мешканець святині отримував навід від бгактія-керівника, керівника санкіртани, відвідувачів-саньясинів, кухаря, пуджарія́, голови святині тощо. Шриля Прабгупада надзвичайно рідко давав навід облично. Він не заохочував таке спілкування, аби зосередитись на письменницькій діяльності. Ми пропонуємо, щоб усе тривало так, як закладено Шрилею Прабгупадою.

"Тож за нашого найменшого прихилля до Себе Кришна зосередини нашого серця дає необхідний навід, завдяки якому ми здатні помалу поступати. Кришна є першим духовим учителем, а по більшім зацікавленні нам слід звернутися до втіленого духового вчителя".
(Шриля Прабгупада, відчит за Бґ, 14.8.66, Новойорк)

"Бо Кришна перебуває в серці кожного. Він насправді є духовий учитель, чайтья-ґуру. Тож Він приходить, як втілений духовий учитель, аби допомогти нам".
(Шриля Прабгупада, відчит за ШБ, 28.5.74, Рим)

"Тому Бога звуть чайтья-ґуром, духовим учителем у серці. А втілений духовий учитель – це ласка Божа (…) Він допомагатиме тобі ззовні й зсередини. Ззовні – як утілений духовий вчитель, зсередини – як духовий учитель в серці".
(Шриля Прабгупада, розмова, 23.5.74)

Шриля Прабгупада ужив вислову "втілений ґуру", коли пояснював, що в зумовленім стані ми не спроможні цілком покластися на провід чайтья-ґура, себто Наддуші. Слід здатися на зовнішній прояв Наддуші. Власне, дикша-ґуру і є цим проявом. Такий духовий вчитель, мешканець духового світу й близький товариш Пана Кришни, втілюється в матеріяльному світі, аби провадити пропащі зумовлені душі. Цей духовий вчитель часто писатиме книжки на матеріяльному папері; проказуватиме на матеріяльні звукописи відчити, чутні матеріяльними вухами. Він здатний залишати матеріяльні муртії й навіть матеріяльний Уповноважений виділ, покликаний і далі орудувати всім по тому, як сам учитель опустить цей світ з матеріяльної точки зору.

Проте Шриля Прабгупада ніґде не вчив того, що втілений духовий учитель має обов'язково бути тілесно присутнім, аби бути ґуром. Як ми допіру показали, в такім випадку нікого не можна вважати його учнем. Якщо ґуру має завжди бути тілесно присутнім, аби давати позасвітнє знання, то зараз по його відході всі його учні мали б "перевисвятитись". І тисячі учнів Шрилі Прабгупади висвячено без його безпосередньої участи. Прецінь ніхто не заперечує, що вони вдавалися до втіленого духового вчителя, випитували його, здавалися на нього, слугували йому та отримували від нього висвячення. Ніхто не каже, що на підставі наведених трьох витягів їхнє висвячення нечинне.

Як ми вже згадували, у книжках Шрилі Прабгупади є лише їдне місце, де він розбирає вправність дикша-ґура, це триста трицятий вірш двацять четвертого розділу Мадг'ї з Чайтанья-чаритамрити, де йдеться власне за дикшу. Там виразно пише, що дикша-ґуру має бути мага-бгаґаватою. Зауважмо, що Шриля Прабгупада вживає слів "повинен", "повинен" і "тільки". Годі виразніше підкреслити вагу написаного. Нема жодних витягів, що свідчать за правність зумовлених дикша-ґурів. Воно й недивно, бо инакше проповідь Шрилі Прабгупади суперечила б ґуру-таттві. Деякі витяги порушають враження, буцім вони схвалюють думку щодо буття невизволених ґурів, однак їх здебільша ділено на два різновиди:

1) Витяги з описами вправности шикша-ґура. Ці витяги наголошують, що бути ґуром так просто, аж діти здатні на це, й переважно дотичні до вислову Пана Чайтаньї "амара аґ'яя".

2) Витяги з описом ходу постання ґуром. У цих витягах переважно вжито слово "стає". Завдяки пильнуванню назнаменованого перебігу вірний поступатиме й набуватиме відповідної вдачі, аби стати ґуром. У такий спосіб він "стає" ґуром. Жоден витяг не пише, що вправність одбутого ґура менша за вправність мага-бгаґавати. Витяги просто описують хід.

Ми стисло обрадили це питання, бо тут можна написати окрему працю. Важить те, що воно не стосується безпосередньо до нашої справи – справжнього наказу Шрилі Прабгупади. Обов'язкове перебування дикша-ґура на рівні мага-бгаґавати не означає обов’язкової чинности в нас ритвіцтва чи запровадження ритвіцтва Шрилею Прабгупадою. І навпаки, можливість бути дикша-ґуром за найнижчої вправности не означає відсутність наказу Шрилі Прабгупади щодо запровадження ритвіцтва. Ми просто маємо розібрати вчинки Шрилі Прабгупади і діяти у згоді з ними, а не з тим, що Шриля Прабгупада міг чи повинен був учинити. Це видання – розвідка щодо достотного останнього наводу Шрилі Прабгупади.

1. Шриля Прабгупада ніколи не доручав Уповноваженому виділові змінювати будь-який уряд, запроваджений ним особисто:

"Ухвалено: Його Божа Ласка А.Ч. Бгактиведанта Свамі Прабгупада доручив створеному Ним Уповноваженому виділові заступати Його у здійсненні відповідального проводу над Міжнароднім товариством на усвідомлення Кришни, щодо якого Він є Надавцем-Ачар'єю та найвищим зверхником. Уповноважений виділ кладе Його Божий навід своїм життям і душею й визнає свою цілковиту залежність од Його ласки всіма сторонами. Уповноважений виділ не має инших завдань і цілей, крім виконання ласкаво даного Ним наводу та ховання й поширення Його Вчення  по цілім світі в його первиннім вигляді".
(Визнака Уповноваженого виділу, Постанова ч.1, нарада виділових у 1975-ім році)

"Штиб керування має залишатися той, що чинний зараз, і нема потреби запроваджувати будь-які зміни".
(Шриля Прабгупада, духівниця, 4.6.77)

2. Ужиток ритвіцтва на проведення висвячень у Товаристві – це вибір Шрилі Прабгупади. Повинність Уповноваженого виділу – забезпечити постійну чинність ритвіцтва, а не касувати його та запроваджувати натомість свій власний спосіб висвячень, поглиблюючи своє власне вчення:

"Взірців, що я їх вам допіру дав, завжди додержуйте через усталений порядок. Не запроваджуйте новини, нічого не створюйте й не вигадуйте, бо це занапастить справу".
(Шриля Прабгупада, лист до Балімардани й Пуштакришни, 18.9.72)

"Зараз я уповноважив Виділ підтримувати зразковий рівень нашого Товариства на усвідомлення Кришни, тож ви, виділові, мусите добре пильнувати. Я вам дав цілий навід у своїх книжках".
(Шриля Прабгупада, лист до Сатсварупи, 13.9.70)

"На початку я приділив дванацять виділових за керівників дванацятьох теренів, прецінь ви все переиначили просто за обопільною згодою, тому я не знаю, що це таке".
(Шриля Прабгупада, лист до Рупануґи, 4.4.72)

"Що станеться по моїм відході, невже Виділ усе занапастить?"
(Шриля Прабгупада, лист до Гамсадутти, 11.4.72)

Уповноважений виділ повинен чинити виїмково у встановлених Шрилею Прабгупадою межах. Нам болить будь-яка неслава керівництва, що заступає Шрилю Прабгупаду, оскільки Шриля Прабгупада бажав, аби всі співпрацювали під його проводом.

Співпрацюймо у згоді з останнім наказом Шрилі Прабгупади.

Висновок

Сподіваємося, що тепер читач краще розуміє вагу останнього наказу Шрилі Прабгупади щодо потомних висвячень у Товаристві. Якщо окрема ділянка нашого видання когось уразила, ми перепрошуємо, ми не хотіли нікого вразити.

На початку цієї книжки ми наголосили, що ми цілковито певні безнамірности здогадних помилок, тож не варто марнувати натхнення на обвини. По відході ачар'ї часто стається неряд. З огляду на те, що рухові на усвідомлення Кришни назнаменовано існіти протягом, принаймні, дев’ятьох з половиною тисяч років, дев’ятнацять років неряду – це дуже мало. На часі втямити й розібрати хибні вчинки, відтак полишити минувшину та розпочати спільну працю на поліпшення Товариства.

Ймовірно, вважатимуть за потрібне обрадити дбайливе та поступове запровадження ритвіцтва. Здогадно, воно буде чинним поряд численного ачаронаступства протягом короткого застереженого часу, аби кого не потурбувати й не напружити. Ймовірні прасунки треба ретельно дослідити та обміркувати. Тямлячи на нашу мету – відновлення чинности останнього наказу Шрилі Прабгупади, – ми маємо взаємно зважати на наші почуття. Нам слід поставитись до вірних уважно і дбайливо, давши їм час призвичаїтись. Коби запропонувати широкий обсяг дій з послідовним викладом вчення й настанов Шрилі Прабгупади щодо ґурів і висвячень, тоді, ми впевнені, все можна змінити досить швидко, без прасунків і ворожости.

Погодивши, що ритвіцтво – шлях уперід, потребуватимемо деякого часу на поступове зникнення наявної обопільної ворожнечі. Варто створити двом сторонам умови для обопільного відпочинку та налагоджування приязних стосунків. На жаль, зараз присутня певна недійшлість як з боку ритвіківців, так і з протилежного боку. Коби ми були старшими учнями на час відходу Шрилі Прабгупади, то навряд учинили б инакше чи краще. Запевне, ми вчинили б гірше.

Ми знаємо, що численні вірні з Товариства не мали змоги докладно спізнатися з ритвіцтвом. На жаль, більшість написаних ритвіківцями книжок відваблива, бо в них повно особових нападів, а вчення - дещиця. На нашу думку, найкраще буде, якщо сам Виділ рішить про цю справу. Ми певні, що за наявности достотних відомостей ціле питання буде вирішено добре і вчасно. Бажано, щоб так і сталось, аби не довелося змінювати що-небудь під нагнітом гурту невдоволених і розіритованих вірних, з-поміж кого дехто, ймовірно, матиме спонуки, не цілком узгоджені з останнім наказом Шрилі Прабгупади.

Звісно, ми теж підлягаємо впливові чотирьох недоліків зумовлених душ, тому поставимося до осуду чи зауваг свідомо. Ми написали цю книжку, сподіваючись обради, яка б надихнула нас на те, щоби ухвалити рішення в їдній із найпередержаніших і найскладніших справ Товариства, що була виникла по відході Шрилі Прабгупади. Будьте ласкаві й вибачте наші ймовірні зневаги. Слава Шрилі Прабгупаді.

Тільки Шриля Прабгупада здолає об’єднати нас.

Хто такий ритвік?

Назву "ритвік" часто хибно тлумачать, як:

1) маловажний священик, що має певне завдання й бездумно дає духові ймення;

2) дикша-ґуру-початківець, що обіймає посаду ритвіка, допоки не набуде потрібної вдачі, щоби висвячувати від свого імени.

Порівняймо ці визнаки ритвіка з даним йому Шрилею Прабгупадою обов'язком:

Визнака 1). Посада ритвіка надзвичайно відповідальна. Це очевидно, бо Шриля Прабгупада зумисне вибрав одинацять вірних, які вже довели, що здатні відповідати за втілення його справи. Він не брав ці ймення з повітря. Приміром, незважаючи на те, що їхні повинності були переважно поточною щоденною працею, вони також мусіли помічати нехтування обов'язковими взірцями, яких охочі висвятитись мають пильнувати. Праця правоохоронця теж складається переважно з виконання щоденних обов’язків, бо більшість громадян законопокірні, проте він часто найперший дізнається за вчинення злочину. Шриля Прабгупада осібно наполягав на тім, що висвячення може відбутися лише за умови доведення учнем поважности своїх намірів. Учень мав принаймні протягом півроку щодень повторювати шіснацять кіл джапи, пильнувати чотири впорядкувальні засади, читати Прабгупадині книжки тощо. Як раптом голова святині нарає ритвікові висвячувати учнів, які не виконують бодай їдну з перелічених вимог, то ритвік має право скасувати висвячення. Отже, ритвік забезпечує заховання взірців усередині Товариства такими, якими вони були за дня відходу Шрилі Прабгупади з планиди.

Звісно, ритвік має сам пильнувати всіх устійнених взірців та бути, відповідно, вправним шикша-ґуром. Не знати, чи повинен ритвік мати шикша́-взаємини з висвячуваними. Або так, або ні. Вірний на цій посаді має два окремих обов’язки – обов’язки ритвіка й обов’язки шикша-ґура, які инколи збігаються. За присутности Шрилі Прабгупади нові висвячувані не завжди виділи свого теренового ритвіка. Одночасно ми не бачимо підстави на те, щоби  ритвікові не зустрітися з висвячуваними вірними й навіть відправити обряд висвячення, попередньо погодивши це з місцевим керівництвом святині.

Визнака 2). Як ми нераз писали, аби взяти собі учнів, слід бути цілком уповноваженим мага-бгаґаватою. Перед відходом Шриля Прабгупада заклав такий устрій, що заказує будь-кому, крім нього, висвячувати учнів у Міжнароднім товаристві на усвідомлення Кришни. Отже, ніхто не має жодних повноважень ні зараз, ні в будущині висвячувати в межах Товариства від себе – лише від Шрилі Прабгупади. Навіть ставши мага-бгаґаватою, ритвік чи будь-хто мусить додержувати ритвіцтва, якщо бажає й далі перебувати в цім Товаристві. 9-го липня 1977-го року нам віддано останній наказ, де не пише нічого про потомні перетворення ритвіків на дикша-ґурів.

Яка їхня робота, й як їх обирають:

а) Ритвік визнає висуванця учнем, дає висвячуваним духові ймення, начитує щаблівки й у разі другого висвячення дає ґаятрі-мантру. Все це він робить від імени Шрилі Прабгупади (див. лист від 9-го липня в Додатках). Такий порядок обрав Шриля Прабгупада – присутність відповідальних вірних, що наглядають за перебігом висвячення та додержанням взірців Товариства. Ритвік перевірятиме всі описи висуванців, надіслані головами святинь, аби впевнитися у додержанні майбутніми учнями всіх вимог вірного слугування.

б) Ритвік – це священик, тож він мусить бути вправним рахманом. Обиравши ритвіків, Шриля Прабгупада найперше пропонував "старших саньясинів", хоч не-саньясинів обирав також (див. обраду 7-го липня 1977-го року в Додатках). Обрані ритвіки були відповідальною старшиною, покликаною забезпечити безперешкодні висвячення по цілім світі.

в) Майбутніх ритвіків може обирати Уповноважений виділ. Виділу вільно вибирати чи відкликати майбутніх ритвіків сливе у той спосіб, в який зараз він вибирає чи відкликає дикша-ґурів Товариства. Безперечно, такі дії перебувають у межах повноважень, що їх дав Виділу Шриля Прабгупада, бо Виділ має право перевіряти стан навіть і вищих посадовців (саньясинів, теренових писарів тощо). Те, що Уповноважений виділ може долучати нових ритвіків, припускав був і Тамалякришна Ґосвамі (див. Визнаття Тамалакришни Ґосвамія в Додатках).

"Штиб керування має залишатися той, що чинний зараз, і нема потреби запроваджувати будь-які зміни".

Виписи з книжок, листів і розмов Шрилі Прабгупади

Чи повинен ґуру бути присутнім тілесно?

"Тілесна присутність неістотна. У житті треба проводитись присутнім позасвітнім гуком, одержаним від духового вчителя. Тоді наше духове життя вдасться. Якщо розстання зі мною тяжке для вас, притуліть мої зображення на сидіння, це надихатиме вас".
(Лист Шрилі Прабгупади до Брагмананди й инших учнів, 19.1.67)

"Однак весь час пам’ятай: я завжди поруч. Ти весь час думаєш за мене, а отже, й я також весь час думаю за тебе. Хоч ми й не поряд тілесно, прецінь духово не відлучені. Тож ми завжди маємо дбати лише за цю духову злуку".
(Лист Шрилі Прабгупада до Гаврасундари, 13.11.69)

"Маємо злучатися за спомоги бриніння, а не тілесної присутности. Осьде справжня злука".
(Шрилі Прабгупада, відчит, 18.8.68, Княжа Гора, Канада)

"Є два сприйняття присутности: тілесне сприйняття й голосове сприйняття. Тілесне сприйняття дочасне, тимчасом як голосове – вічне. (…) Коли ми чуємось відлученими від Кришни чи духового вчителя, нам слід просто згадати їхні слова й настанови, й відчуття розлуки минеться. Така злука з Кришною та духовим учителем має бути на рівні бриніння, а не на рівні тілесної присутности. Осьде справжня злука".
(Знесення до свідомости Кришни, розділ 4)

"Хоча з погляду матеріяльного сприйняття Його Божа Ласка Шриля Бгактисиддганта Сарасваті Тгакура Прабгупада опустив цей матеріяльний світ останнього грудневого дня 1936-го року, я досі вважаю, що Його Божа Ласка завжди поруч мене у вигляді своїх слів, ванію. Можна злучатись у два способи: за спомоги ванію чи вапа. Вані означає слова, а вапу – тілесну присутність. Тілесна присутність часом є, часом нема, проте вані існує вічно. Тому слід скористатися ванієм, а не тілесною присутністю".
(Чч, Антья, висновок)

"Ми повинні схіснувати з ванію, а не з тілесної присутности".
(Лист Шрилі Прабгупади до Шючидевідасії, 4.11.75)

"Я зостануся вашим особистим провідником незалежно від моєї тілесної присутности чи відсутности достоту так, як і сам перебуваю під проводом мого Ґура Магараджа".
(Шриля Прабгупада, розмова, 14.7.77, Вриндаван)

"Часом люди хибно вважають, що спілка з особами, які вірно слугують, позбавить їх можности поліпшити свої грошові справи. Аби позбутися цих сумнівів, тут пише, що об'єднуватися з визволеними особами  безпосередньо, тілесно, не треба, а дізнаватися за скруту життя слід за допомоги знання та послідовного мислення".
(ШБ, 3.31.48, пояснення)

"Я завжди поруч, хай моя тілесна відсутність не стає тобі на заваді".
(Лист Шрилі Прабгупади до Джаянанди, 16.9.67)

             Парамананда:  Шриле Прабгупадо, ми завше надвиразно чуємо вашу присутність. Лише завдяки Вашому наводу й настановам. Ми завжди зосереджені на
                                               Ваших настановах.
Шриля Прабгупада:  Дякую. То справжня присутність. Тілесна присутність не важить.
(Шриля Прабгупада, розмова, 6.10.77, Вриндаван)

"Ти пишеш, що прагнеш знову схіснувати зі щастя злуки зі мною, та чому ти весь час запоминаєш, що завжди злучена зі мною? Коли ти допомагаєш мені виконувати моє призначення, я завжди думаю за тебе, а ти думаєш за мене. Осьде справжня злука. Так само я щомиті думаю за свого Ґура Магараджа, бо докладаю всієї снаги до служби йому, хай тілом його тут і нема. Я переконаний, він допомагає мені своїми духовими благословенствами. Злучаються у два способи: тілесно й через навід. Тілесна злука не має такої ваги, як навідницька".
(Лист Шрилі Прабгупади до Ґовіндадасії, 18.8.69)

"Моє ж благословенство не потребує моєї тілесної присутности. Якщо ти там повторюєш Гаре'Кришна-мантру, пильнуєш мої настанови, читаєш книжки, заживаєш тільки Кришна-прасадаму тощо, то це неможливе, щоб ти не отримав благословенства Пана Чайтаньї, чиє завдання я виконую що мога".
(Лист Шрилі Прабгупади до Балкришни, 30.6.74)

"Хто викохав незламну віру в Пана й духового вчителя, той здатен втямити Святе Письмо, яке розпукнеться перед ним". Тож прав так і далі, й доспієш у духовім житті. Хай навіть тілом я не буду поруч тебе, я переконаний, що тобі вдасться виконувати свої духові обов'язки, передбачені свідомістю Кришни, за умови пильнування вищезгаданих засад".
(Лист Шрилі Прабгупади до Субали, 29.9.67)

"Отже, хай матеріяльне тіло відсутнє, проте є бриніння, яке слід брати за присутність духового вчителя; бриніння. Почуте від духового вчителя є живе".
(Лист Шрилі Прабгупади, 13.1.69, Янголів)

         Реватинандана:    …иноді духовий вчитель дуже далеко. Він може бути в Янголові. А хтось відвідує гамбурську святиню й загадується, як його догодити
                                               духовому вчителеві.
Шриля Прабгупада:  Просто керуйся його настановами. Духовий учитель перебуває поруч тебе у своїх словах. Приміром, мій духовий учитель не є на цій планиді тілом,                                                            проте я злучений з ним через його слова.
(Шриля Прабгупада, відчит, 18.8.71)

"Так само, коли я виконую свою працю, мій Ґуру Магарадж, Бгактисиддганта Сарасваті, поруч мене. Хай тут нема його тіла, проте за кожного мого вчинку він поруч. Служба слову вчителя переважує службу його матеріяльному тілові".
(Шриля Прабгупада, розмова, 27.5.77)

"Це зветься праката, присутній тілом. Є й инше слово - апраката, відсутній тілом. Однак це не значить, що Кришна мертвий чи Біг мертвий. Не важить, праката чи апраката; присутній тілом чи відсутній тілом – не має значення".
(Шриля Прабгупада, відчит, 11.12.73, Янголів)

"Отже, з духового погляду питання розлуки не постає, хоча між нашими тілами може бути величезна відстань".
(Лист Шрилі Прабгупади до Ш'ямадасії, 30.8.68)

"Я прибув до вашої країни поширювати дані за свідомість Кришни, а ви допомагаєте мені в моїй справі. Хоч мого тіла нема там, душею я завше поруч вас".
(Лист Шрилі Прабгупади до Нандаранки, Кришнадевії, Субали й Уддави, 3.10.67)

"Насправді ми не розлучені. Є два різновиди присутности: вані й вапу. Вапу – це тілесна присутність, а вані – присутність у бринінні, але це те саме".
(Лист Шрилі Прабгупади до Гамсадутти, 22.6.70)

"Отже, за відсутности тілесного прояву духового вчителя більшої ваги набуває ванісева. Може видатися, що мій духовий учитель, Сарасваті Ґосвамі Тгакур, тілом відсутній, проте я ніґде не чуюся відлученим від нього, бо слугую його настановам".
(Лист Шрилі Прабгупади до Карандгари, 22.8.70)

"Я теж не чуюся відлученим від свого Ґура Магараджа. Коли я слугую йому, його зображення досить опоживляють мене. Служба слову вчителя переважує службу його тілові".
(Лист Шрилі Прабгупади, 19.7.70)

Пильнуйте настанов, а не тіла

"Що ж до моєї особистої злуки з ґуром, то я стрічався з моїм Ґуром Магараджем лишень чотири-п’ять разів, проте ніґде не розлучався з ним, навіть на мить. Я ніколи не чувся відлученим від нього, бо проводжуся його настановами. Дехто з моїх гіндуських духових братів мав постійну особисту злуку з Ґуром Магараджем, проте вони нехтують його наводом. Немов блощиця на нозі в гетьмана. Блощиця може вельми пишатися своєю посадою, але здатна лише вкусити гетьмана, позатим ніц. Особиста злука не має тої ваги, як злука шляхом служби".
(Лист Шрилі Прабгупади до Сатьядгани, 20.2.72)

"З духового погляду нема відмінности між з’явою в цей світ та виходом з нього… чи з’ява, чи відхід – нема відмінности з духової точки зору. Хоч нині день відходу Ома Вишнупади Шрі Шримада Бгактисиддганти Сарасватія Тгакура, й ми чуємо розлуку, для журби нема підстав".
(Шриля Прабгупада, відчит, 13.12.73)

"Мій Ґуру Магарадж буде надзвичайно радий з вас… думка, що він помер, і його вже нема – хибна. Це не духове розуміння… Він бачить. Я ніколи не чуюся самотнім".
(Шриля Прабгупада, відчит, 2.3.75)

"Вані переважає вапу".
(Лист Шрилі Прабгупади до Туштакришни, 14.12.72)

"Звісно, я дуже втішений тим, що ви так погіншливо розвиваєте свій осередок, а всі вірні чують присутність свого духового вчителя, виконуючи його настанови, хай тілом він вже не присутній, - то якслідний дух".
(Лист Шрилі Прабгупади до Карандгари, 13.9.70)

"Слова духового вчителя здатні пройняти серце страдника та втулити туди позасвітнє знання, яке єдине здатне згасити пожежу матеріяльного існування".
(ШБ, 1.7.22, пояснення)

"Є два слова: вані й вапу. Вані – це слова, а вапу стосується до матеріяльного тіла. Вапу має кінець. Матеріяльне тіло зруйнується, це його властивість. А якщо ми проводимося ванієм, словами духового вчителя, то наша вірна служба буде надстійкою… якщо ви завжди ретельно виконуєте настанови, то надхнення завжди буде з вами. То є духове розуміння".
(Шриля Прабгупада, відчит, 2.3.75)

"Тому ми маємо більше уважати на гукове бриніння Кришни чи духового вчителя".
(Шриля Прабгупада, відчит, 18.8.68, Княжа Гора)

"Ніколи не думайте, що мене нема поруч вас. Тілесна присутність несуттєва; присутність у зверненні (чи слуханні)  - то щире спілкування".
(Лист Шрилі Прабгупади до учнів, 2.8.67)

"Отриманню духового знання ніколи не завадять жодні матеріяльні умови".
(ШБ, 7.7.1, пояснення)

"Могутність позасвітнього звуку ніколи не в'яне, хай навіть джерело його на позір відсутнє".
(ШБ, 2.9.8, пояснення)

"Учень та духовий вчитель ніколи не відокремлені, бо вчитель товаришує з учнем, допоки учень пильнує настанов духового вчителя. Це називається злукою ванієвою (словесною). Тілесна присутність називається вапу. Допоки духовий учитель присутній тілом, учневі слід служити матеріяльному тілові духового вчителя; коли ж духовий учитель припиняє тілесне існування, учневі слід служити настановам духового вчителя".
(ШБ, 4.28.47, пояснення)

"Якщо нема нагоди слугувати духовому вчителеві безпосередньо, вірному варто слугувати йому через пам'ятання його настанов. Між настановами духового вчителя та властиво ним нема відмінности. Тому за відсутности духового вчителя учневі слід пишатися його словами".
(Чч, Аді-ліля, 1.35, пояснення)
́

"Він жиє вічно у своїх святих настановах, і його послідовник жиє з ним".
(ШБ, передмова)

"Той блудить, хто за смерть вайшнава судить, адже в гукові життя трива!"
(Бгактивінода Тгакур, Пісні Вайшнави Ачар'їв, видання 1972 року)

"Так, захват від розстання з духовим вчителем переважує навіть захват від зустрічі з ним".
(Лист Шрилі Прабгупади до Джадуранки, 13.1.68)

"Заступник Кришни - такий самий, як Кришна. Приміром, Кришна здатний бути в мільйонах місць воднораз. Так само й духовий учитель спроможний бути, хоч де учень схоче. Духовий вчитель – засада, а не тіло. Приміром, далебачення доступне для споглядання в тисячах місць завдяки засаді телетрансляції".
(Лист Шрилі Прабгупади до Малатії, 28.5.68)

"Найліпша служба Кришні та духовому вчителеві у дусі розстання; безпосередня служба деколи небезпечна".
(Лист Шрилі Прабгупади до Мадгусудани, 30.12.67)

Досить самих книжок

                            Учень:   Шриле Прабгупадо, яким чином дістати настанови за Вашої відсутности? Приміром, щодо запитань, які, ймовірно, виникнуть…
Шриля Прабгупада:   А, запитання… Відповіді є в моїх книжках.
(Ранкова прохідка, 13.5.73, Янголів)

"Тож уживай цілий вільний час на докладне вивчення моїх книжок. Відтак отримаєш відповіді на всі свої запитання".
(Лист Шрилі Прабгупади до Упендри, 7.176)

"Як є змога піти до святині, то скористайтесь нагодою відвідати її. Святиня - це місце, де кожен дістає спромогу вірно послужити безпосередньо Найвищому Панові Шрі Кришні. Одночасно вам варто щодня читати мої книжки, тоді ви отримаєте відповіді на всі свої запитання й міцний ґрунт у свідомості Кришни. У такий спосіб ваше життя стане досконалим".
(Лист Шрилі Прабгупади до Мудрослава Сейлемона, 22.11.74)

"Кожен з вас мусить читати наші книжки принаймні двічі на день – щоранку й щовечора, й відповіді на ваші запитання постануть саморушно".
(Лист Шрилі Прабгупади до Рандгіра, 24.1.70)

"У моїх книжках вчення свідомости Кришни з'ясовано до решти, тож як чогось не розумієш, просто читай їх спотонову. У щоденному читанні тобі відкриється знання, й таким чином твоє духове життя поступатиме".
(Лист Шрилі Прабгупади до Багурупадаса, 22.11.74)

Шриля Прабгупада:   Навіть коротка злука з чистим вірним означає найбільше уремення! (...)
         Реватинандана:   Чи пощастить так само й по читанні слів чистого вірного?
Шриля Прабгупада:   Так.
         Реватинандана:   І незначна злука з Вашими книжками має такий вислід?
Шриля Прабгупада:   Звісно, вислід потребує обопільности. Щоб отримати його, мусово сильно прагнути.
(Хатня розмова, 13.12.70)

             Парамагамса:   Моє запитання наступне: чистий вірний пояснив Бгаґавадґіту, а дехто, ніколи не бачивши цього чистого вірного в його матеріяльному тілі, позатим                                                       читав ці пояснення; чи це те саме? 
Шриля Прабгупада:   Так. Ви можете злучитися з Кришною читанням Бгаґавадґіти. А святі люди пояснили й розтлумачили її. Тож яка труднація?
(Ранкова прохідка, 11.6.74, Паризів)

"Тож не скажу вам новини. Все, що мав сказати, я вже сказав у своїх книжках. Наразі майте це на увазі та продовжуйте свої намагання. Моя присутність чи відсутність не важить".
(Шриля Прабгупада, промова по прибутті, 17.5.77, Вриндаван)

Шриля Прабгупада – наш вічний ґуру

                       Новинар:   Що буде з Рухом свідомости Кришни у Злучених Державах Америки по вашій смерті?
Шриля Прабгупада:   Я ніколи не помру.
                               Вірні:   Джая! Гарибол! (сміх)
Шриля Прабгупада:   Я житиму в своїх книжках, а ви будете з них користати.
(Новинарське віче, Святофранківськ, 16.7.75, підкреслення додане)

                        Гіндуска:    …правда, що духовий учитель зостається провідником навіть по смерті?
Шриля Прабгупада:   Так-так. Як Кришна провадить нас, так провадитиме й духовий вчитель.
(Шриля Прабгупада, відчит, 3.9.71, Льондон)

"Вічна злука між учнем і духовим вчителем постає в той день, коли учень починає слухати".
(Лист Шрилі Прабгупади до Джадуранки, 4.9.72)

"Вплив чистого вірного показується наступним чином: як хтось, мавши невелику віру, приходить злучитися з ним, то отримує можливість слухати за Бога з ваговитого Святого Письма, такого, як Бгаґавадґіта та Шримад-Бгаґаватам. (...) Це перший щабель злуки з чистими вірними".
(Нектар вірности, розділ 19, видання 1977, виправлене)

"Це не пересічні книжки. Це записаний спів мантри. Всяк читач слуха".
(Лист Шрилі Прабгупади до Рупануґадаса, 19.10.74)

"Щодо парампаровости, то не варто дивуватися на великі проміжки. (…) Ми мусимо дібрати видатного ачар'ю та йти за ним".
(Лист Шрилі Прабгупади до Даянанди, 12.4.68)

                       Нараяна:   Отже, ті учні, що не мають змоги бачити Вас чи говорити з Вами…
Шриля Прабгупада:   То він каже за вані й за вапу. Хай ви не бачите його тіла, та є його слова, вані.
                       Нараяна:   Тільки як вони дізнаються, що догодили Вам, Шрило Прабгупадо?
Шриля Прабгупада:   Якщо ви дійсно керуєтеся словами ґура, це означає, що він радий з вас. Якщо ж не керуєтеся, то як він може тішитися?
                           Судама:   Не тільки так, адже Ваша ласка скрізь, і якщо ми, як ви раз казали, скористаємося цією можністю, то відчуємо вислід.
Шриля Прабгупада:   Так.
                Джаядвайта:   І якщо ми віримо в слова ґура, ми працюватимемо саморушно.
Шриля Прабгупада:   Так. Мій Ґуру Магараджа пішов у 1936-ім році, а я заклав цей Рух у 1965-ім, за тридесять років. То й що? Я перебуваю у ґура в ласці . Це вані.                                                                        Хай ґуру й не присутній тілом, та як ви проводитесь ваном, вам допомагають.
                           Судама:   Отже, нема й мови за жодне розстання, допоки учень виконує настанови ґура.
Шриля Прабгупада:   Так. Чакгу-дан-дило-джей. Який наступний рядок?
                           Судама:   Чакгу-дан-дило-джей, джанме джанме прабгу сей.
Шриля Прабгупада:   Джанме джанме прабгу сей. І де тут розстання? Хто відкрив вам очі, ваш прабгу життя по житті.
(Ранкова прохідка, 21.7.1975, Святофранківськ)

                             Мадгудвіша:   Чи є можливість для християнина впоратися без допомоги духового вчителя, чи сягне він духового неба, повіривши у слова Йсуса Христа                                                                              й виконуючи його настанови?
             Шриля Прабгупада:   Не розумію.
    Тамалякришна Ґосвамі:   Чи спроможний сучасний християнин, без духового вчителя, проте читаючи Біблію та йдучи слідами Йсуса, досягти... 
             Шриля Прабгупада:   Читаючи Біблію, ти йдеш за духовим вчителем. Як це - без учителя? Читання Біблії означає, що ти виконуєш настанови Пана Йсуса                                                                                         Христа, що ти йдеш за духовим учителем. Отже, де тут імовірність буття без духового вчителя?
                             Мадгудвіша:   Я мав на увазі живого духового вчителя.
             Шриля Прабгупада:   Духовий вчитель – це не питання про… Духовий вчитель вічний. А ти запитуєш за відсутність духового вчителя. Без духового вчителя ти                                                                               не годен існувати на будь-якім щаблі свого життя. Тобі вільно визнати ту чи тамту особу за духового вчителя. Це инша річ.  Як ти                                                                                               кажеш, "читаючи Біблію", і власне читання Біблії означає, що ти йдеш за духовим учителем, якого заступає котрий-небудь жрець                                                                                            чи священник у ряді Пана Йсуса Христа.
(Шриля Прабгупада, відчит, 2.10.68, Сіятлів, ЗДАм, підкреслення додане)