написано Кришнакантом

У цій статті ми докладно розглянемо низку заперечень проти дальшого тягу дикшаґурування Шрилі Прабгупади в МіТУКові з погляду вічних засад ґуру'садгу'шястри. Ми покажемо, що подальше обіймання Шрилею Прабгупадою посади дикша-ґура МіТУКу цілковито погоджене із засадами ґуру'садгу'шястри, і що, зокрема з огляду на книжки Шрилі Прабгупади, воно є природнім і невідкличним вислідом нашого богослів'я. Ми доведемо, що обіймання Шрилею Прабгупадою посади дикша-ґура МіТУКу не може бути незаконним, за умови, що проповідуване нами достоту відповідає вченню Шрилі Прабгупади. 

 "Ґуру'садгу'шястра"

Загальне заперечення того, щоби Шриля Прабгупада залишався дикша-ґуром МіТУКу за посередництва заступників, як то підбито листом за 9-те липня, таке, що ґуру'садгу'шястри того не підтримують. Тоте заперечення дасться поділити на дві складові:

  1. Доводять, що самий тільки лист від 9-го липня, попри те, що він є писаний, як усі згідні, власне ґуром, не є сам із себе вагомим доказом на користь ритвіцтва, оскільки не підтримуваний садгом і шястрою.
  2. Ще доводять, що лист від 9-го липня, либонь, не міг схвалювати ритвіцтво по відбутті Шрилі Прабгупади, бо таке схвалення суперечить ґуру'садгу'шястрі.

Що часто оминають цитувальники ґуру'садгу'шястри, то це те, що як ґуру справжній, то його вчення й настанови саморушно відповідатимуть садгові й шястрі:

"Садгу шястра ґуру-вак'я, тинете кария айк'я. Шястра ніґде не змінюється. А садгу... садгу - це той, хто дотримується шястер. Ось хто такий садгу. Він так само ніколи не змінюється. Отже, є три, однакові".
(Відчит Шрилі Прабгупади, 30.11.76, Вриндавана)

Шриля Прабгупада, авжеж, є таким щирим ґуром, і жоден мітуківець того не оскаржує. Отже, ми відомі, що в разі виконання нами наказів Шрилі Прабгупади, щирого ґура, ми саморушно додержуємо засад садга й шястри. 

Якщо ми визнаємо будь-яку загальновжитню науку чи настанову, дану Шрилею Прабгупадою, ми саморушно, за визначенням, діємо у згоді зі садгом і шястрою. Коли такі наука й настанови дані щирим ґуром, вони всі є "віда", містяться в шястрах, тобто є поправді свідченням зі Святого Письма (лише допоки ми визнаємо "мукх'я вритті", або безпосереднє тлумачення святих читанок), а отже, всі справжні садги беруть їх за якслідні й високі. Тому нема потреби докладати зусиль у тім, щоб окремо доводити відповідність науки й настанов кожному з трьох первнів. Твердження, яке дехто висуває, мовляв, мусово перевірити вчення Шрилі Прабгупади проти опіній инших садгів чи обмеженого розуміння шястер від окремих незначних людей, рівноварте з твердженням, що Шриля Прабгупада насправді зовсім не щирий ґуру.
Зрештою, лише сповидний, фалшивий ґуру даватиме навід, неузгоджений зі садгами й шястрою.

З'ясувавши це місце, вернімося до вищезгаданих складових А і В.

Оскільки лист від 9-го липня є наказ нашого щирого ґура, заперечну складову А негайно можна вважати облудною. Ми звісні - усе, що Шриля Прабгупада наказав нам зробити в листі від 9-го липня, саморушно погоджене з ґуру'садгу'шястрою. 

Ба більше, ми на силі дізнатися, чи справді окреме твердження суперечить садгові й шястрі, просто перевіривши, а чи не порушує воно науки ґура. Оскільки подосі ніхто не потрафив відшукати приватну чи загальну настанову Шрилі Прабгупади, де сказано, що дальше застосування ритвіцтва є переступ, то ритвіцтво ніяк не може суперечити ґуру'садгу'шястрі. Отже, заперечна складова В також виявилась облудною. 


Шрилі'Прабгупадині книжки не містять "мудролюб'я" ритвіків.

Вищенаведене є загальною перекою у відповідь на доводи прихильників відновлення ритвіцтва. Уповноважений виділ та їхні прибічники инколи подають ті доводи як різновид невластивого "мудролюб'я", або "вади", котре, позаяк його взагалі нема в книжках Шрилі Прабгупади, є зфалшоване. Попри те, що то є різновид вищенаведеного заперечення А, бо законодавче розказання теж, сяк чи так, є словом ґура, ми все-таки дослідимо, ЩО САМЕ пише у Шрилі'Прабгупадиних книжках. (Будь-ласка, зауважте, що дехто міг би заявити, ніби ми розв'язуємо частину "шястра" з рівняння "ґуру'садгу'шястра", адже книжки Шрилі Прабгупади є, безумовно, шястрою).

Перед обговоренням браку посилань у книжках Шрилі Прабгупади на т. зв. "мудролюб'я ритвіків" мусимо виразно зазначити, що саме замикає в собі ритвіцтво. То є два засадничі бачення:

 a) Висвячення здійснювано за допомоги заступників без надвірнього залучення ґура.
б) Ґуру висвячує попри те, що не перебуває на їдній планиді з учнем.


Бачення a)

Ми відомі, що бачення а) - дійсність, втілена та схвалена безпосередньо Шрилею Прабгупадою перед його відбуттям з цієї планиди, і що за цей устрій ніде в книжках окремо не згадано. Отже, заява, що від ритвіцтва мусово відмовитись лише тому, що за нього окремо не згадано в книжках, є доведено хибна, бо про законне фунґовання ритвіцтва до самадгію в книжках не згадано також.

Аби розминутися з цим, Уповноважений виділ мав би видобути з шястер наступний припис:

"Лише діяльність, що її слід виконувати по самадгію, має бути згадана в книжках. Діяльність, виконувана до самадгію, законна, навіть якщо за неї не згадано в книжках Шрилі Прабгупади".

Минувши те, що та їхня перека є чиста вигадка, не підтверджена Шрилею Прабгупадою, ми враз можемо звернути увагу на законну діяльність, виконувану по самадгію, котра також не згадана в його книжках, зокрема на керовничі подробиці роботи КниСПіБу ("Книжкової спілки Бгактиведанти") й Уповноваженого виділу. 

Аби усунути це відхилення, Уповноважений виділ мав би видобути з шястер наступний припис:

"Лише виконувана по самадгію діяльність, котра визначена Уповноваженим виділом як нестосовна до керування, потребує окремої згадки в книжках Шрилі Прабгупади, щоби її вважали законною".

У згоді з послідовним мисленням маємо наступний припис:

"Усю виконувану по самадгію діяльність, що її Уповноважений виділ вирішує занести до розряду керування, можна вважати законною, навіть за відсутности спомину за неї у книжках Шрилі Прабгупади".

Знову минувши те, що всі вищенаведені приписи змислені довільно, отримуємо додаткове ускладнення, адже Уповноважений виділ здатен милити в тім, що вважати за керування, а що - ні.

Навіть погодившись із цим самочинним двощаблевим набором приписів, ми знаємо з певністю, що "спосіб висвячення", застосовуваний в МіТУКові, передше належав до питань керування, бо Уповноважений виділ, остаточний керівний уряд МіТУКу, ухвалював дотичні до висвячень постанови ще за буття Шрилі Прабгупади на планиді:

"Спосіб висвячення на саньясина" (Постанова 2, 27-ме травня 1975-го року)

Використання заступників у "здійсненні висвячень" в межах ритвіцтва - то явно ще їден "спосіб" до вжитку в установі. Як видко вгорі, такі способи безумовно належать до питань щодо керування МіТУКом. Тут нема жадних розбіжностей, адже МіТУК визнавав передше й визнає нині, що питання, дотичні до часу й способу виконання висвячень, належать до ділянки керування, себто ними цілковито опікується й ухвалює Уповноважений виділ. 

А що всі вищенаведені приписи просто вигадані, то поставі Уповноваженого виділу бракує самовідносної послідовности; тому що, вимагаючи виконання справжніх настанов Шрилі Прабгупади щодо висвячень, Уповноважений виділ потребував би зводити всі можливі мисленневі побудови, що їх Шриля Прабгупада ніґде не вчив і навіть не споминав. Отже, немає жодних законних спростувань ритвіцького бачення а). 

Дослідімо ще ритвіцьке бачення б). 


Бачення б)

Ґуру дає висвячення, хоч би й не був на тій самій планиді, де перебуває учень.

Аби відкинути ритвіцьке бачення б), слід припустити, що відстань між ґуром та учнем за дикша-висвячення є надто істотною. І далі, висунувши твердження, що бачення б) мусить бути виразно зазначене у книжках Шрилі Прабгупади, аби такі висвячення були якслідними, Уповноважений виділ пропонує ще їден вигаданий шястрійський припис, котрий має приблизно такий вигляд:

"Будь-яке висвячення якслідне за умови, що віддаль між ґуром і учнем під висвячення обов'язково зазначена у Шрилі'Прабгупадиних книжках".

Вивчаючи Шрилі'Прабгупадині книжки, ми не знаходимо там жадного спомину за всі ті ймовірні відстані між ґуром та учнем, потрібних, аби висвячення було якслідним. Приближність ніґде не перешкоджає передаванню дикші. Як ми звісні, жаден попередній ачар'я ніколи не застосовував складних вимірових приладів, аби пересвідчитись, що він якслідно відлежить від обрядової ватри свого сподіваного учня. І знову, щоб позбутися тієї труднації, Уповноважений виділ потребує вигадати наступний шястровий припис:

"Немає потреби в окремих відсиланнях до шястер за всіма можливими відстанями між ґурами й учнями, що в їхніх межах здійснювано якслідне висвячення, допоки обидва перебувають на їдній планиді під обряд висвячення".

Як і передше, вищенаведеного шястрового припису щодо всіх можливих відстаней немає в книжках Шрилі Прабгупади. Таке правило не сутніє у мудролюб'ї бгаґавати. 

Найвідоміший приклад передавання дикші у Шрилі'Прабгупадиних книжках доводить, що насправжки відбулася міжпланидова дикша:

"Благословенний Пан мовив: "Тієї незбитої науки - йоґи - Я навчив сонцебога Вівасвана, а Вівасван навчив Мана, батька людства; Ману, зчерги, вивчив Ікшвака".
(Бгаґавадґіта, 4.1)

"Отже, то було неважко - поспілкуватися з Маном чи Мановим сином Ікшваком. Тамте спілкування, чи віщарик, було таке файне, що можна було переказати звістку з їдної планиди до другої".
(Відчит за Бгаґавадґітою, 1968)

Відтак Уповноважений виділ був змушений вигадати наступний шястровий припис:

"Лише в тім випадку, коли ґуру й учень під висвячення перебувають на різних планидах, книжки Шрилі Прабгупади мають містити яку-небудь згадку за таке явище, аби висвячення було якслідним".

Книжки Шрилі Прабгупади так само не містять вищенаведеного припису, тож і в нашому вченні він відсутній. Як ми вже писали вище, нахил Уповноваженого виділу покликатися на уявні шястрові приписи становить приклад самовідносної непослідовности й тим робить їхній світогляд непридатним з погляду мудролюб'я, або філософії.

Мабуть, найбільша хиба в такім ставленні до справи, принаймні з боку послідовного мислення, лежить у тім, що Уповноважений виділ вирішив наперід, якою мусить бути правда, без огляду на те, що на ділі стверджують книжки Шрилі Прабгупади. Вони визначають, що мають містити книжки і що не мають, бувши оперті на вже устійнену ними правду. Отже, знання перепускають крізь дрібне цідило, й через те вірні бачать у книжках Шрилі Прабгупади тільки те, що їх змусили там побачити. Наприклад, ми багато разів чули, як найстарші "ґури" руху казали, як рубали, що мусово мати "живого ґура", попри те, що Шриля Прабгупада ніґде того не висловлював. Тамті заяви не лише ніхто не спростовує, ба більш запко: дійшлося до того, що вірні вірять у ту брехню, а правду беруть за брехню! 

Після всього, маємо справу з установчим коловим мисленням:

Щоб Х був правильний, він мусить бути - чи не бути - в книжках.

Тоді, незалежно від того, що є в книжках, отримуємо висновок:

Чи є Х у книжках, чи його там нема, він обов'язково правильний. 

Заради нашого здорового глузду погляньмо, що насправжки пише в книжках Шрилі Прабгупади щодо бачення б). Там пише, що підставами отримання висвячення є згода на те духового вчителя та його якслідність, себто він повинен бути поточною якслідною ланкою ланцюга учнівського наступства:  

"Як хто не є висвячений якслідним духовим учителем, цілий його чин у вірній службі є марний. Кого не висвячено як годиться, той може знову зійти до тваринного життя".
(Мадг'я 15.108, пояснення, витяг з Гарибгактивіляси, 2.6)

"...щоб отримати справжнє послання Шримад-Бгаґаватаму, варто звернутися до поточної ланки, або духового вчителя, у ланцюгові учнівського наступства. Одержавши висвячення від справжнього духового вчителя з тамтого ланцюга, слід узятися до тапасьї, виконуючи вірну службу". 
(ШБ, 2.9.7, пояснення)

Рихтенно ніде не згадується, що вищенаведені засади мусово змінити з огляду на міркування щодо віддалі між ґуром та учнем під висвячення, ба першорядним чинником є бажання ґура: 

"Щодо часу дикші (висвячення), то все діється ставленням ґура. [...]
Якщо сад-ґуру, якслідний духовий учитель, згідний, то зараз можна висвячувати на учня без огляду на слушний час чи місце".
(Чч, Мадг'я, 24.331, пояснення)

Значиться, справжній шястрійський припис - дістати висвячення від якслідного духового вчителя, котрий є поточною ланкою. То є чинна засада. Так учив Шриля Прабгупада. 

Ритвіцтво запровадив сам Шриля Прабгупада, аби майбутні вірні отримували висвячення від нього - свого якслідного духового вчителя. А ПОПРАВКОВІ ОБМЕЖЕННЯ до цієї загальної засади щодо отримання висвячення від якслідного духового вчителя запропонував сам Уповноважений виділ. З цього боку їхній шястровий припис має наступний вигляд:

"Висвячення буде якслідним тільки в тім разі, коли дасться виміряти приближність між ґуром та учнем під висвячення, і вона буде в межах прогону планиди, що на ній знаходиться учень".

Оце і є те ПОПРАВКОВЕ ОБМЕЖЕННЯ, що за нього має бути особливий спомин у Шрилі'Прабгупадиних книжках замість спомину за т. зв. ритвіцтво, котре є просто загальним робом висвячення, що за нього згадано в книжках Шрилі Прабгупади й увічнено виразним останнім наказом. 

Помітивши химерність того ОБМЕЖЕННЯ, стаєш цікавий, як це хтось, либонь, може няти тому віри: 

"Тож нам варто спілкуватися через бриніння, а не за допомоги тілесної присутности. То є справжнє спілкування".
(Відчити за ШБ, 18.8.68)

"Деколи хибно гадають, що як спілкуватися з тими, хто вірно слугує, то не потрафиш позбутися грошових складнощів. У відповідь на таку переку тут пише, що з визволеними особами треба спілкуватися не безпосередньо, тілесно, а через розуміння, за допомоги мудролюб'я й послідовного мислення, складних життєвих питань".
(ШБ, 3.31.48)

"Отримати духове знання ніґде не завадять жадні матеріяльні чинники".
(ШБ, 7.7.1, відміна 1987-го року)

"Моцарству позасвітнього гуку нема переводу попри позірну відсутність носія того гуку".
(ШБ 2.9.8.)

"Слова духового вчителя здатні добутися у серце страдника й зациркати туди позасвітнє знання, котре єдине потрафить згасити пожегу матеріяльного існування".
(ШБ, 1.7.22, відміна 1987-го року)

"Він вічно жиє у своїх святих настановах, і його послідовник жиє вкупі з ним".
(ШБ, передмова, відміна 1962-го року) 

"Вплив чистого вірного в тім, що як хто, мавши невеличку віру, долучиться до нього, той одержить можливість слухати, що пишуть за Пана ваговиті святі читанки, такі, як Шримад-Бгаґаватам і Бгаґавадґіта. Це перший щабель одности з чистим вірним".
(Нектар вірности, стор. 146, відміна 1982-го року)

"Відпоручник Кришни невідмінний від Кришни. І так само духовий вчитель може перебувати скрізь, де захоче учень. Духовий вчитель - засада, а не тіло. Це схоже на те, як далебачення охоплює тисячі місць завдяки засаді пересилання". 
(Лист до Малятії, 28.5.68)

"То не пересічні книжки. То записане кантіння святих імен. Як хто їх читає, той слухає".
(Лист до Рупануґадаса, 19.10.74)

"Вічні в'язила між учнем і духовим вчителем встановлюються в той день, коли учень почав слухати".
(Лист до Джадуранки, 4.9.72)

А що складові висвячення, або дикші, жадною мірою не дотичні до матеріяльного глузду, то ми маємо виразний доказ, узятий зі Шрилі'Прабгупадиних книжок, що матеріяльна віддаль не є умова належного передавання дикші. Шриля Прабгупада також сам дав приклад, що дикша може відбутися без жадної тілесної стичности до висвячення чи по нім. Тож з будь-якого кута зору годі законно спростувати бачення б).

Підсумок цього розділу такий: ми показали, що всі настанови Шрилі Прабгупади мусять саморушно бути у згоді з ґуру'садгу'шястрою, бо він є якслідний духовий вчитель. Ще ми показали, що два засадничі бачення ритвіцтва ні в чому не розбігаються з умістом книжок Шрилі Прабгупади, бо висвітлені в книжках головні засади ґуру'таттви запевне підтримують ритвіцтво.


Який порядок висвячень Шриля Прабгупада схвалив у своїх книжках?

У своїх спробах виславити ритвіцтво вірні часто запевняють, що книжки Шрилі Прабгупади безумовно схвалюють лише численне ачаронаступство. У цім розділі ми ближче придивимося до того, яке саме висвятництво Шриля Прабгупада описує у своїх книжках за умови, що там взагалі є такі описи, та дізнаємося, сумісне воно чи ні з постійною чинністю ритвіцтва. У перебігу вивчення книжок Шрилі Прабгупади вирізняємо наступні вбачальні місця:

  1. Кроки щодо висвячення в МіТУКові осібно згадані в книжках Шрилі Прабгупади тричі. Це, звичайно, без урахування численних покликань на загальні засади стосунків ґура й учня, значення висвячення чи приписи й реґули, що їх треба дотримуватись. Ми наводимо лише ті ланки, що містять певний спосіб, за допомоги якого ті засади й реґули дасться втілити, аби здійснювати ВИСВЯЧЕННЯ в МіТУКові - иншими словами, предмет напохваті. Ось три виписи: 

"Тому учні в нашім Русі свідомости Кришни спершу погоджуються замешкати з вірними й поступово, у перебігу відмови від чотирьох заказаних ділань - незаконних статевих стосунків, запального грання, м'ясоїдження й отрутовжитку, - вдосконалюють ділання, належиті до духового життя. Хто цілий час дотримує тих засад, одержує перше висвячення (гаринаму) й постійно кантить принаймні шіснацять кіл щодень. Відтак, по упливі шістьох місяців чи року, його висвячувано вдруге й давано йому святий шнур, при тім виконувано звичайні требу й обряд". 
(Чч, Аді-ліля, 17.265)

"З огляду на те, що ці ділання обов'язкові до виконання, ми в Міжнароднім товаристві на усвідомлення Кришни не висвячуємо на учнів одразу. Спершу, протягом перших шістьох місяців, висуванець на висвячення мусить відвідувати аратин і години з вивчення шястер, дотримуватися впорядкувальних засад і спілкуватися з иншими вірними. Коли він справді поступить у пурашчар'я-відгію, місцевий голова святині пропонує його до висвячення. Нікого не можна висвячувати одразу, без виконання ним цих вимог. Хто й далі поступає завдяки щоденному повторенню шіснацятьох кіл Гаре'Кришна-мантри, додержанню впорядкувальних засад і відвідуванню годин, отримує святий шнур (відзнаку рахмана), як мине шість місяців".
(Чч, Мадг'я, 15.108)

"Вимога нашого руху свідомости Кришни така, що мусово бути готовим відкинути чотири підпори грішного життя - незаконні статеві стосунки, м'ясоїдження, отрутовжиток і запальне грання. Ми спершу, зокрема в західніх країнах, даємо на позір, чи охочий здогадний учень додержувати впорядкувальних засад. Відтак даємо йому ймення слуги вайшнава й висвячуємо на кантіння принаймні шіснацятьох щоденних кіл Гаре'Кришна-магамантри. Таким робом учень виконує вірну службу під проводом духового вчителя чи його заступника протягом хоча би шістьох місяців і до року. Потому йому пропонують висвятитись удруге, що означа отримати святий шнур і стати тим, кого визнають за справжнього рахмана".
(Чч, Мадг'я, 24.330) 

  1. У кожному вбачальному місці описано те саме урядження:
    1. Висуванець мусить додержувати чотирьох впорядкувальних засад і щодня кантити шіснацять кіл протягом шістьох місяців. 
    2. Коли цих вимог дотримано, голова святині самопливом стренчить висуванця на отримання висвячення. 
    3. Відтак висуванець саморушно стає висвяченим учнем Шрилі Прабгупади. 

Що цікаво, вищеописане урядження збігається із засадами ритвіцтва. 

Можуть заперечити, що Шриля Прабгупада описав лише той устрій, який мав бути чинним у ті часи, і нема підстав, аби він довготривав у будущині.

Те заперечення містить наступні хиби:

  1. У книжках не вказане таке обмеження їхньої чинности. 
  2. Настанови дані на загал, і застосування їх не стримано жодними часовими межами, пише просто - "у нашім Русі свідомости Кришни". Нема підстав на те, аби сучасні отримувачі й читачі книжок не виснували б, що описаний в них устрій і досі чинний у "Русі свідомости Кришни" НИНІ. Єдина часова межа, згадана в книжках Шрилі Прабгупади, то тривалість діяльности власне "Руху свідомости Кришни". 
  3. Нащо Шриля Прабгупада описав устрій, покликаний бути чинним упродовж якихось двох років, у книжках, що мають становити взірцеве законодавство протягом аж десятьох тисяч років?
    (Видання Чайтанья-чаритамрити цілком завершено лише в 1975-ім році).

Цілком зрозуміло, що Шриля Прабгупада ніґде не казав, що порядку висвячень, описаного в його книжках, слід додержувати лише за його присутности на планиді. Ми не можемо очікувати від нього чогось подібного, адже, як зазначено вище, його книжки покликані провадити рухом і людством у цілому протягом наступних десятьох тисяч років. Варте уваги те, що й Уповноважений виділ ніколи не стверджував, ніби ці настанови щодо висвячень чинні лише за присутности Шрилі Прабгупади на планиді (на відміну від наказу за 9-те липня); насправді вони позичили дещо з тих настанов, аби запровадити вигаданий ними устрій багатоачарництва. 

Отже, описаний у книжках Шрилі Прабгупади порядок висвячень призначений до застосування упродовж цілого існування МіТУКу.

  1. Без сумніву, у листі від 9-го липня викладено той самий порядок висвячень, удосконалений додатком, що його не згадано в книжках, а саме - присутністю священиків-заступників, чиїм обов'язком є дати нововисвяченим духові наймення ВІД ІМЕНИ ШРИЛІ ПРАБГУПАДИ. Тому виникла суперечка стосується до дрібниці й охоплює лише власне цей додаток через те, що осіб, котрі виконують цей обряд, названо дещо незвично - "ритвіками".
  2. Таким чином, ціла вагота доводів, покликаних виправдати переиначення устрою висвячень, що панував за Шрилі'Прабгупадиної присутности й устійнений у його книжках, аби й у майбутності був чинний в МіТУКові, тяжіє на Уповноваженому виділі. 

Прецінь певним є лише одне. Поточне мітуківське ґуруцтво геть невідповідне до вищенаведених витягів з Чайтанья-чаритамрити, що містять опис порядку висвячень у МіТУКові. Нижче ми наводимо розбір устрою багатоачарництва, укладеного у двоступеневий багатокроковий перебіг, який геть відмінний від устрою МіТУКу, що його Шриля Прабгупада ухвалив у своїх книжках:

Ступінь 1
  1. Протягом перших шістьох місяців нові бгакти уважають Шрилю Прабгупаду за свого головного ШИКША-ґура.
  2. Упродовж цього вступного відтинку часу вони кантять пранам'мантру до Шрилі Прабгупади. 
  3. Протягом цього спробного часу бгакта повинен довести, що він спроможний дотримуватися чотирьох засад, кантити 16-ть кіл і виконувати ранковий накресел. 
  4. По упливі тих шістьох місяців він мусить скласти іспит. 
  5. Якщо всі ці загати подолано як слід, владоносець місцевої святині складає з цього приводу відповідну характеристику.
  6. Тепер бентер, або висуванець, є досить навчений, аби зійти на другий ступінь. 
Ступінь 2
  1. Занесення на другий ступінь означає готовість і знаття того, як вибрати собі ґура. 
  2. Однак вибрати дозволено лише з переліку ґурів, що його укладає Уповноважений виділ на підставі голосування, за якого більшість виборців "не має заперечень" щодо висуванця на посаду ґура. 
  3. Коли бентер готовий, він робить свій вибір і ясує те місцевому владоносцеві. 
  4. Відтак бентерові слід відбути зовнішній обряд визнання обраного ним ґура за свого духового вчителя.
  5. Зараз по обряді бентер зачинає повторювати пранам'мантру вже до щойнообраного ним ґура. 
  6. Перебування на другім ступеню має на меті випробування учнем ґура й навпаки, аби вони оцінили один одного.
  7. Відтак бентер уважно пильнує всіх засад протягом ще шістьох місяців. 
  8. У будь-який час, поки триває перебування на другім ступеню, і здогадний учень, і ґуру мають право відмовитися від взаємостосунків.
  9. Наприкінці другого шестимісячного відтинку місцевий владоносець повинен привселюдно підвердити, що власне висвячення відбулося.

Навіть на цім щаблі ґуру може зректися учня й припинити перебіг висвячення. 
(Усі вищенаведені подробиці взяті з праці "Ґури й висвячення в МіТУКові", Уповноважений виділ, 1995)

Є безперечна потреба у виробленні таких переводових уряджень на першім і другім ступеню з огляду на будову устрою багатоачарництва. Значно краще облаштований устрій, що його згадав Шриля Прабгупада у вищенаведених витягах з Чайтанья-чаритамрити, можна втілити лише за "одноачарництва", де в товаристві є тільки їден усім відомий ґуру, котрий саморушно висвячує на учня кожного, хто ретельно пильнує всіх засад. Саме тому Шриля Прабгупада не згадує за те, що учневі треба ВИБРАТИ ґура, а відтак отримати від свого обранця згоду перед тим, як покладатися на нього, чи за те, що учневі потрібен час, аби "випробувати" ґура; такі дії дуже важать у новітньому устрої багатоачарництва, адже без них той устрій не існуватиме. Ці ступені можна обминути лише в тім випадку, коли присутній тільки ЇДЕН ґуру-висвятник, котрий завше є ТОЙ САМИЙ, і за котрого ВЖЕ знають, що він справжній. Тим ґуром, що на нього вказують витяги зі Шрилі'Прабгупадиних книжок, має бути сам Шриля Прабгупада, бо такий одноачарницький устрій описано в його книжках, і ці описи досконало втілено в життя за його присутности на планиді. Отже, впроваджений Шрилею Прабгупадою устрій геть відмінний від поточного устрою, впровадженого Уповноваженим виділом, і ця відмінність стосується і до головних засад, і до дрібниць. 

Цікаве також те, що устрій Шрилі Прабгупади, де висвячення давано саморушно за умови дотримання засадничих приписів, становив взірець. Таким чином, Шриля Прабгупада окреслив взірцевий устрій, що має панувати протягом існування МіТУКу, за котрого ТІЛЬКИ ЙОМУ дозволено бути висвятником. 

Одно, що взагалі не описано в книжках Шрилі Прабгупади - то поточний устрій численного ачаронаступства в МіТУКові. 

Можуть заперечити, що, який би там устрій не описували книжки, його слід припасувати до "головного закону учнівського наступства" (той закон окреслено в листах до Туштакришни та инших), а отже, не треба виконувати усіх цих инших кроків. Прецінь така порада містить згубний вислід:

Найпершою перекою проти впровадження ритвіцтва є те, що його не описано у Шрилі'Прабгупадиних книжках, і тому вищенаведеної переки не можна вжити, бо ті самі книжки не містять ні "закону учнівського наступства", ані того, що мусово переинакшити даний Шрилею Прабгупадою висвятницький устрій відповідно до тамтого "закону". Отже, висування такої переки призведе до спростування доводу, спершу висунотого на користь поточного устрою ачаронаступства - що поточний устрій є законним лише в тім разі, коли його устійнено в книжках Шрилі Прабгупади. 


Підсумок
  1. У своїх книжках Шриля Прабгупада лише побіжно згадав за висвятницький устрій в МіТУКові. 
  2. У тотих описах висвятницького устрою час його чинности не зазначений, отже, устрій не має жодних часових обмежень.
  3. Отож, чинність устрою має тривати, допоки поширювано книжки, тобто до І ПІСЛЯ 1977-го року. 
  4. Тому описаний устрій мусить панувати до й після 1977-го року, і той устрій, що був чинний до 1977-го року, повинен тривати й після 1977-го року.
  5. Описаний устрій пасує лише до "одноачарництва" й геть не пасує до "багатоачарництва". 
  6. В описаному устрої передбачено присутність постійного ґура, бо він не містить вимог щодо обрання ґура, отримання від нього дозволу й первинного схвалення. 
  7. Позаяк ці описи досконало пасували до устрою, чинного до 1977-го року, то ґуром, на котрого вони покликаються, є Шриля Прабгупада, бо ТІЛЬКИ ВІН був за тих часів ґуром. Той устрій - ритвіцтво.  
  8. Без сумніву, поточний устрій МіТУКу не відповідає описам у Шрилі'Прабгупадиних книжках.
  9. У книжках не пише, що майбутнім ґурам дозволено переинакшити цей устрій, поправді, вони не мають змоги змінити його в законний спосіб, допоки чинна "всезбірка законів МіТУКу".
  10. Заказано висувати наступну переку: докладний опис поточного ґуруцтва МіТУКу не мусить бути у Шрилі'Прабгупадиних книжках. Адже така перека спростовує найперший довід на користь законности поточного ґуруцтва - що ритвіцтво слід відкинути, бо його не описано в книжках. 

На прикончення розділу:
  1. У книжках взагалі відсутні описи поточного ґуруцтва МіТУКу.
  2. У книжках виразно описано устрій, которий незистино відбиває той порядок, що панував за присутности Шрилі Прабгупади на планиді. 

Таким чином, єдиний висвятницький устрій, покликаний панувати в МіТУКові, є достоту як той, що був чинний за присутности Шрилі Прабгупади на планиді. Оттакий рихтик устрій ми пропонуємо запровадити. І цей устрій - ритвіцтво. 

Ніде не пише, що описаний у книжках устрій треба скасувати зараз по відході Шрилі Прабгупади в засвіти. І так само відсутні твердження, ніби устрій треба всеціло переробити, щоб у нім знайшлося місце для нових ґурів, котрі становлять частину нового устрою багатоачарництва. Навпаки, те, що цей устрій загдано у мітуківській "всезбірці законів", доводить, що Шриля Прабгупада хотів, аби він постійно панував у МіТУКові.


Міняти дикша-ґура заказано

Властиво те, що наступний діющий доріст дикша-ґурів допустився вкрасти й застосувати висвятницький устрій, накреслений Шрилею Прабгупадою, здіймає поважні запитання. У цьому прикінцевому розділі ми доведемо, що жоден наступний дикша-ґуру ніґде не потрафить законно ґурувати в межах мудролюбчого дилю, зрубленого Шрилею Прабгупадою. 

Однією з прикмет, котрі свідчать про те, що висвячення отримано від окремого ґура, є та, що зложені висвятницькі обітниці стосуються саме до цього дикша-ґура. Ці обітниці можуть дуже відрізнятися, бо різні ачар'ї на спадних щаблях драбини учнівського наступства вимагають зложення різних обітниць. Тому набір обітниць до виконання, що його становлять 16 кіл і чотири впорядкувальні засади, який дозволяє учневі отримати висвячення від Шрилі Прабгупади, є винятково його власним набором обітниць, і більше нічиїм. Шрилі'Прабгупадин духовий вчитель, Шриля Бгактисиддганта, наполягав на кантінні 64-х кіл. Якщо повернемось тисячу років передніше, виявимо, поминувши висвятницькі обітниці, що ґури у нашім ряді навіть проповідували инакше вчення. Отже, дикша-ґури, що належать до ряду учнівського наступства, не зобов'язані вимагати від своїх учнів зложення тих самих висвятницьких обітниць. Якщо вірний мусить виконувати обітниці, що їх він зложив перед певним дикша-ґуром, то це означає лише, що:


Вірного висвятив той дикша-ґуру

У МіТУКові обставини склалися так, що на певних людей вказують як на дикша-ґурів, которі є наступники Шрилі Прабгупади. Усі ті ґури-наступники виконують самі й вимагають, аби їхні учні теж виконували висвятницькі обітниці, що їх встановив Шриля Прабгупада. Тут мається на увазі наступний шястрійський припис:

"Наступні дикша-ґури повинні завше самі додержувати рихтик тих самих висвятницьких обітниць, що їх був запровадив попередній ачар'я, і вимагати, аби їхні учні також додержували їх".

Вищенаведена засада закріплена законом МіТУКу. Жоден майбутній мітуківський ґуру не може змінити ці засадничі висвятницькі обітниці у законний спосіб. Ця умова чинна протягом цілого існування товариства, тобто десять тисяч років.

Насправді вищенаведений припис порушує вчення Шрилі Прабгупади: 

"Шримад Вірараґгавачар'я, ачар'я з ряду учнівського наступства Рамануджа-сампрадаї, у своїй тлумі зауважив, що чандалів, або зумовлені душі, народжені в родинах, нижчих за стан шюдрів, також дозволено висвятити за певних обставин. Аби зробити з них вайшнавів, гостре додержання приписів можна дещо пом'якшити". 
(ШБ, 4.8.5, тлума)

"Шрі Чайтанья Магапрабгу був зразковий ачар'я. Ачар'я - це зразковий вчитель, що знає мету об'явлених святих читанок, поводиться рихтик відповідно до їхніх приписів і настановляє своїх учнів, аби вони теж перейняли тоті приписи. Шрі Чайтанья Магапрабгу, бувши зразковим ачар'єю, винайшов засоби приваблення геть усіх безбожників і матеріялістів. Кожен ачар'я має власні засоби розвою свого духового руху, мавши на меті привести людей до свідомости Кришни. Отже, їден ачар'я може уживати засобів, відмінних від засобів иншого ачар'ї, прецінь остаточна мета завше та сама. Шриля Рупа Ґосвамі радить: 

тасмат кенапи упаєна манах кришне нівесаєт 
сарве відгі-ніседга сьюр етайор ева кінкарах 

Ачар'я повинен винайти спосіб, у який люди можуть так чи так прийти свідомости Кришни. Передусім вони мають усвідомити Кришну, а відтак можна поступово впровадити всі наказані правила й приписи. У нашім русі свідомости Кришни ми дотримуємося цієї поведенції Пана Шрі Чайтаньї Магапрабга.  Наприклад, через те, що в західніх країнах парубки й дівчата вільно спілкуються між собою, слід зробити певні поступки з огляду на їхні звички й звичаї, аби привести їх до свідомости Кришни. Ачар'я повинен винайти спосіб спонукати їх до вірної служби. Тому, попри те, що я саньясин, я иноді беру участь у пошлюбленні парубків і дівчат, незважаючи на те, що в минулості жаден саньясин не брав участи в одруженні своїх учнів". 
(Чч, 7.37, тлума)

Раніше ми бачили, як Шриля Прабгупада у своїх книжках наполягав, аби всі його майбутні висвячені учні беззаперечно додержували приписів, що їх він, як дикша-ґуру, наказав виконувати. 

Це ще раз підтверджено в його заповіті:

" ... за умови, що новий керівник ретельно пильнує всіх приписів Міжнароднього товариства на усвідомлення Кришни, докладно описаних у моїх книжках ... "
(Духівниця Шрилі Прабгупади)

Вищенаведене може мати лише два тлумачення: 

  1. Що всі майбутні учні мають бути висвячені Шрилею Прабгупадою.
  2. Що висвячувати в будущині повинні особи, котрим заказано у перебігу їхньої діяльности користуватися засадничими вольностями й правами, про які Шриля Прабгупада казав як про такі, що ними користуються усі справжні ачар'ї-висвятники. Якщо вони дотримуються умов і вимог Шрилі Прабгупади, вони не можуть висвячувати своїх власних учнів на протязі десятьох тисяч років.

Будь ласка, візьміть до уваги те, що ніщо не перешкоджає будь-якому ачар'ї мати ті самі вимоги щодо висвячення учнів, що й попередній ачар'я; це не є обов'язкове, існує вибір. Прецінь Шриля Прабгупада зумисне створив у своїм товаристві такі умови, щоб цього вибору взагалі не існувало. 

Видається, що особи, котрі зараз висвячують у МіТУКові, мало подібні до поточних дикша-ґурів з ланцюга учнівського наступства, якщо зважати на опис таких дикша-ґурів у Шрилі'Прабгупадиних книжках. У межах МіТУКу ці особи зобов'язані тільки забезпечити виконання умов щодо дикши, створених попереднім ачар'єю - Шрилею Прабгупадою. Такі обмеження існують в товаристві, де працюють не повноцінні ачар'ї, котрі є поточними ланками ланцюга учнівського наступства, а священики, або ритвіки. Тоді, як стверджує Уповноважений виділ, маємо той бентежний стан, за якого майбутні учні повинні з одного боку дотримуватися настанов зі Шрилі'Прабгупадиних книжок, а з другого - мусять обрати дикша-ґурів, котрі не мають жодних прав і вольностей, описаних у тих самих книжках!

"Аби зробити з них вайшнавів, гостре додержання приписів можна дещо пом'якшити"

"Отже, їден ачар'я може уживати засобів, відмінних від засобів иншого ачар'ї, прецінь остаточна мета завше та сама"

Шриля Прабгупада ніде й ніколи не відкликає вищенаведених тверджень стосовно до справжніх ачар'їв-висвятників. Тому ми розуміємо, що особи, котрі нині працюють в МіТУКові, ніяк не можуть бути поточними ланками ачар'їв-висвятників, бо їхня діяльність обмежена умовами й вимогами ачар'ї-попередника - Шрилі Прабгупади (довід, що існують "Ачар'ї" й "ачар'ї", спростовано в "Останнім наказі", закид сімнацятий). 

Тут можна висунути переку, що Шриля Прабгупада встановив такий порядок, котрий має незмінно працювати у наступні десять тисяч років, і тому він наполягає, аби цього порядку дотримувано у всіх майбутніх висвяченнях. Прецінь та перека є просто ухил від найочевиднішого висновку:

Те, що ґуру законно встановив винятково власні правила щодо дикши, доводить, що він мав намір залишатися дикша-ґуром упродовж цілого часу існування установи. У такий спосіб Шриля Прабгупада сам себе законно устійнив як єдиного дикша-ґура МіТУКу впродовж цілого часу існування Товариства.

Шриля Прабгупада ґрунтовно суперечив би сам собі, якби він попрохав усіх своїх учнів стати наступними поточними ланками ланцюга учнівського наступства (сучасна сиддганта Уповноваженого виділу), і одночасно позбавив їх права на зміну взірців. Робити все саме так і саме тоді, як і коли він вважає за доречне - це головний привилей будь-якого дикша-ґура, котрий належить до ланцюга учнівського наступства. Шриля Прабгупада мав би принаймні зазначити, що вищенаведена заборона змінювати взірці не стосується до жодного майбутнього дикша-ґура МіТУКу. Те, що він того не зробив, ще більше зміцнює нашу думку, що в МіТУКові не мало бути жодних майбутніх дикша-ґурів, крім Шрилі Прабгупади. 

Далі відзначимо таке:

"Що стосується до часу даття дикши (висвячення), усе залежить від ґура. [...]
Якщо сад-ґуру, тобто справжній духовий учитель, згоден, на учня можна висвячувати одразу, не чекаючи на відповідний час чи місце".
(Чч, Мадг'я 24.331, тлума)

"Тож ніґде не чекайте на мою думку, коли вважаєте, що це правильно... Це залежатиме від вашої волі".
(Хатня розмова Шрилі Прабгупади, 7/7/77, Вриндаван)

У першому з вищенаведених витягів Шриля Прабгупада стверджує, що в питаннях висвячення усе залежить на згоді ґура. І ми бачимо, як Шриля Прабгупада дає тоту згоду в листі з 9-го липня. Нижче він встановлює приписи щодо цілої майбутньої діяльности дикша-ґура:

"З огляду на те, що ці ділання обов'язкові до виконання, ми в Міжнароднім товаристві на усвідомлення Кришни не висвячуємо на учнів одразу. Спершу, на протязі перших шістьох місяців, висуванець на висвячення мусить відвідувати аратин і години з вивчення шястер, дотримуватися впорядкувальних засад і спілкуватися з иншими вірними. Коли він справді поступить у пурашчар'я-відгію, місцевий голова святині пропонує його до висвячення. Нікого не можна висвячувати одразу, без виконання ним цих вимог. Хто й далі поступає завдяки щоденному повторенню шіснацятьох кіл Гаре'Кришна-мантри, додержанню впорядкувальних засад і відвідуванню годин, отримує святий шнур (відзнаку рахмана), як мине шість місяців".
(Чч, Мадг'я, 15.108)

Таким чином, відповідно до книжок Шрилі Прабгупади, будь-якому уявному майбутньому дикша-ґурові:

  1. Не вільно змінювати обітниці дикші.
  2. Не вільно змінювати передумови висвячення чи будь-які инші складові висвячення.
  3. Не вільно відмовити щодо висвячення нікому - допоки вони додержують взірців, даних у книжках Шрилі Прабгупади. 
  4. Не має потреби взаємодіяти з учнями в майбутньому чи давати свій дозвіл на взяття учнів. 

Вищенаведений порядок є повновартісний закон, чинний протягом наступних десятьох тисяч років. У цім випадку особи, що висвячують на учнів, за визначенням не можуть бут дикша-ґурами, бо - у згоді з книжками Шрилі Прабгупади - на справжніх дикша-ґурів не накладають подібних обмежень.

Прецінь вищезазначені обмеження чудово пасують до устрою, за якого Шриля Прабгупада зостається дикша-ґуром, котрий має ритвіків як своїх заступників.

 

ВИСНОВОК
  1. У книжках Шрилі Прабгупади відсутні будь-які настанови щодо уневажнення ритвіцтва.
  2. У книжках Шрилі Прабгупади відсутні будь-які настанови з докладним описом поточного ґуруцтва в МіТУКові.
  3. У книжках Шрилі Прабгупади безумовно присутні настанови, що в них докладно описано і схвалено устрій, за котрого Шриля Прабгупада є одинокий дикша-ґуру МіТУКу.
  4. У книжках Шрилі Прабгупади безумовно присутні настанови, застосовні лише за умови, що Шриля Прабгупада залишається дикша-ґуром МіТУКу.

Бдь-ласка, зауважте, що в цій праці ми показали, як, оцінивши настанови з книжок Шрилі Прабгупади з погляду онтолоґічно-буттєвого, приходиш висліду, що Шриля Прабгупада мусить залишатися Дикша-Ґуром МіТУКу. Ми приклали той самий "буттєвий довід" до листа від 9-го липня, аби показати, що цей лист повинен бути чинний також і по самадгію. 

Можна використати БУДЬ-ЯКИЙ з цих доводів, аби з певністю заявити, що Шриля Прабгупада - дикша-ґуру МіТУКу. 

А вкупі ці доводи роблять несхитною посаду Шрилі Прабгупади як дикша-ґура МіТУКу. 

Домів 

Оригінальний текст

Запропонувати кращий переклад