У двох попередніх статтях за допомоги письмових наказів і законного становища Шрилі Прабгупади доведено, що він призначив себе дикша-ґуру’висвятником щодо цілого МіТУКу.
Визнака дикші
Дикша – чин, що заховує передання позасвітнього знання:
«Себто духовий учитель пробуджує у пойнятій сном живій істоті її
первинну свідомість, аби вона здолала шанувати Пана Вішна. Це мета дикші, або висвячення. Висвячення означає одержання чистого знання щодо духової свідомости».
(ЧЧ, Мадг’я-ліля, 9.61)
«Насправді дикша ́– це ознайомлення учня з позасвітнім знанням, яке очищає його від цілого матеріяльного споганення».
(ЧЧ, Мадг’я-ліля, 4.111)
«Дикша –
це перебіг, що уможливлює пробудження свого позасвітнього знання та
здолання всіх відгуків, породжених грішними вчинками. Знавець явленого
Святого Письма називає цей спосіб дикшею».
(Чч, Мадг’я-ліля, 15.108)
По з’ясуванні цього явища постає питання: хто в МіТУКові здійснює передання цього знання та хто є, відповідно, дикша-ґуром Товариства?
Шриля Прабгупада дає дикшу
Позасвітнє знання, що його передавано шляхом дикші, називається див’я-ґ’яною:
«Слово дикша походить від слова див’я-ґ’яна».
(Відчит Шрилі Прабгупади, 11.7.1976)
«Див’я-ґ’яна означає «позасвітнє знання».
(Відчит Шрилі Прабгупади, 24.7.1974)
Шриля Прабгупада запровадив взірець, за яким в усіх
мітуківських святинях усі мітуківці мають щоранку вшановувати Шрилю Прабгупаду, служачи відправу за назвою «ґуру-пуджа».
«Тож ґуру-пуджа, яку ми правимо, не є самозвеличання. Це справжнє навчання. Ви співаєте щодня, про що там йдеться? Ґуру-мукга-падма-вак’я ара на карія айк’я».
(Шриля Прабгупада, промова по прибутті, 9.7.76)
І справді, цю відправу – «ґуру-пуджу» – подосі
служать у Товаристві, як і колись. Тут Шриля Прабгупада наводить один з
віршів – «ґуру-мукга-падма-вак’я ара на карія айк’я» – який співають до
нього під час щоденної ґуру-пуджі. У другому вірші цієї молитви казано:
«чакгу-дан дило джей, джанме джанме прабгу сей, див’я-ґ’яна гриде прокашито».
(Переклад з урядового співаника МіТУКу: «Він
протуряє пітьму, повернувши мені зір, та виповняє моє серце позасвітнім
знанням. Він мій пан щожиття»).
З’ясовуючи зміст цього вірша, Шриля Прабгупада стверджує, що ґуру-пуджа означає вшанування його як дикша-ґура, який ущедряє цією див’я-ґ’яною, позасвітнім знанням:
«Див’я-ґ’яна гриде прокашито. Що таке ця див’я-ґ’яна?<…> Дикша. Слово дикша походить від слова див’я-ґ’яна».
(Відчит Шрилі Прабгупади, 11.7.1976)
Отже, Шриля Прабгупада запровадив у МіТУКові взірець ушанування себе як давача див’я-ґ’яни всім, і на цій підставі він є дикша-ґуром МіТУКу.
Уповноважений виділ згідний
Рада Уповноваженого виділу згідна, що див’я-ґ’яна є вирішальний дієвий складник дикші:
«Знання, здатне піднести, називається див’я-ґ’яна, а його передання називається шикша. Див’я-ґ’яна є вирішальний дієвий складник дикші».
(Постанова Виділу ч.404, 1999р.)
Тут також пише, що передання див’я-ґ’яни відбувається через шикшу. Прецінь рада Уповноваженого виділу виголосила також, що ця шикша,
передавана Шрилею Прабгупадою, «переважає» шикшу від «будь-кого
другого» (відповідно до словникового значення слова «головний»):
«Надавець-Ачар’я МіТУКу Шриля Прабгупада є головним і обов’язковим шикша-ґуром
щодо всіх вайшнавів (ґурів та учнів) Товариства, яким вільно
безпосередньо отримувати від нього повноваження через вірність його
настановам».
(Постанова Виділу ч.409,
1999р.)
Цим рада виділу визнала, хай і не мавши такого наміру, що Шриля Прабгупада – головний давач див’я-ґ’яни всім мітуківцям, а отже, він є дикша-ґуром щодо цього Товариства.
Тілесних обмежень не існує
В уступі «Визнака дикші» показано, що дикшу
визначено як перебіг – перебіг послідовного передання позасвітнього
знання. Ми також побачили, що Виділ визнає Шрилю Прабгупаду поточним
передавачем цього знання (див’я-ґ’яни) щодо всіх мітуківців. Тому позасвітнє знання, а отже, й дикша, не потребують тілесної присутности Шрилі Прабгупади, щоб їх передати. Крім того, у вищенаведених визнаках дикші нема такого твердження, що спосіб передання знання може розпочатися лише за умови тілесної присутности дикша-ґура. Перебіг дикші розпочинається
по висвяченні учня. Прецінь висвячення означає просто заховування
справжньої рішучости стати свідомим Кришни, а не щось стосовне до
тілесної присутности.
«Ваша рішучість – осьде висвячення».
(Шриля Прабгупада, розмова, «Вороття до Бога», ч.49)
Таке висвячення супроводжувано обрядом, але, як виразно пише в наказі від 9-го липня (будь-ласка, див. стор. 4),
обряд у будь-якому разі здійснює голова святині, а не Шриля
Прабгупада; і урядове визнання людини учнем через надання духового
ймення здійснювано заступником-ритвіком, а не Шрилею Прабгупадою. І визнавати людину учнем ритвік
має без погодження зі Шрилею Прабгупадою. Це підперто розмовою,
бувшою безпосередньо перед виданням розказання від 9-го липня. У цій
розмові Шриля Прабгупада надав ритвікам право брати учнів без погодження з ним:
Шриля Прабгупада: Отже, не чекайте мого схвалення щодо тих, кого вважаєте вартими. Це на ваш розсуд.
Тамалякришна: На власний розсуд.
Шриля Прабгупада: Так.
Тамалякришна: То на перше й друге висвячення.
Шриля Прабгупада: Хму!
(Розмова щодо настановлення ритвіків, 7.7.1977)
Отже, визнака дикші
підтверджує, що вона здатна тривати за тілесної відсутности Шрилі
Прабгупади, та що новим вірним, які долучаються до МіТУКу за наших
днів, вільно, як і передше, отримувати дикшу від Шрилі Прабгупади.
Висновок
Власне визнака дикші доводить, що Шриля Прабгупада приділив себе за дикша-ґура МіТУКу.
Попередня стаття Повернутися домів Наступна стаття